Постанова Вінницький апеляційний суд № 134/622/20

Справа № 134/622/20 Провадження № 22-ц/801/1519/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Зарічанський В. Г. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 рокуСправа № 134/622/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Медвецького С.К., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 червня 2020 року, постановлене у складі судді Зарічанського В.Г., в залі суду, встановив: У квітні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 06.04.2010, згідно з умовами якої відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Також 06.04.2010 відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». На підставі укладеного договору банком було відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом, який в подальшому збільшився до 18 000 грн. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим станом на 11.03.2020 виникла заборгованість у розмірі 33539 грн. 05 коп., яка складається з: 21945 грн. 76 коп. - заборгованість за тілом кредиту; в тому числі 0 грн. 00 коп. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 21945 грн. 76 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн. 00 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0 грн. 00 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 2072 грн. 40 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 7447 грн. 60 коп. - нараховано пені; 0 грн. 00 коп. - нараховано комісії; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1573 грн. 29 коп. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 33539 грн. 05 коп. та судові витрати в сумі 2102 грн. 00 коп. Заочним рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 06.04.2010 у розмірі 21945 (двадцять одна тисяча дев`ятсот сорок п`ять) грн 76 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а тому з урахуванням вимог частини 2 статті 530 ЦК України дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсоткам, пені та штрафів, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, у анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Також, судом першої інстанції зазначено, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо заборгованості по відсоткам, нарахованим на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, наявність підписаної відповідачем довідки про умови кредитування, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем впродовж встановленого апеляційним судом строку не подано. Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 06.04.2010 відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 35). Посилаючись на наданий розрахунок, позивачем зазначено, що заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 11.03.2020 становить 33539 грн. 05 коп., яка складається з: 21945 грн. 76 коп. - заборгованість за тілом кредиту; в тому числі 0 грн. 00 коп. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 21945 грн. 76 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 грн. 00 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0 грн. 00 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 2072 грн. 40 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 7447 грн. 60 коп. - нараховано пені; 0 грн. 00 коп. - нараховано комісії; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1573 грн. 29 коп. - штраф (процентна складова). (а.с. 4-18). Підставою позову банком зазначено невиконання кредитних зобов`язань відповідачем, що пов`язані із отриманням останнім кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З урахуванням встановлених у справі обставин та наведених норм права, судом першої інстанції зроблено висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача кредитних коштів, в цій частині, а також в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафів, рішення суду сторонами не оскаржується, тоді як згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно в цій частині законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не є предметом перевірки. Як зазначено вище, АТ КБ «Приватбанк» оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В рішенні місцевого суду зазначено, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Однак, як вбачається із позовної заяви, АТ КБ «Приватбанк» заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України в розмірі 2072,40 грн. В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на наведене слідує висновок, що перебіг строку заборгованості, яка виникає внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) розпочинається після закінчення строку договору, у даному випадку після закінчення строку дії картки. З матеріалів справи слідує, що кредит АТ КБ «Приватбанк» видавався відповідачу з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто по березень 2020 року включно, що підтверджується наданою позивачем довідкою (а.с.34), при цьому як зазначено у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 11 березня 2020 року. Таким чином, враховуючи, що строк дії договору закінчився 31 березня 2020 року, станом на 11 березня 2020 року право кредитодавця нараховувати заборгованість за простроченим зобов`язанням ще не виникло. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з позовом АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду в березні 2020 року, тобто до закінчення строку дії договору, який визначено по березень 2020 року включно. З огляду на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що застосування у даному випадку статті 625 ЦК України є неможливим. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції, хоча і ухвалив законне і обгрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим зобов`язанням, проте не зовсім вірно встановив обставини, на які послався як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, тому з урахуванням висновків та обставин, встановлених апеляційним судом, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 червня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач В.В. Оніщук Судді: С.К. Медвецький Т.М. Шемета