Постанова Київський апеляційний суд № 761/6704/20
від 17.09.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 вересня 2020року м. Київ Справа № 761/6704/20 Провадження: № 22-ц/824/11385/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Порхуна Сергія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року, постановлену під головуванням судді Мальцева Д.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк національні інвестиції» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Банк національні інвестиції» Луньо Іллі Вікторовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання зобов`язаньприпиненими, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «Банк національні інвестиції» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Банк національні інвестиції» Луньо І.В., третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання зобов`язань припиненими. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_1 передано на розгляд Дніпровському районному суду м. Києва. Не погодившись із таким судовим рішенням, Порхун С.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підсудність вказаного позову Дніпровському районному суду м. Києва, оскільки вимоги позовної заяви стосуються визнання зобов`язань припиненими. Позов не містить вимог про визнання права власності на нерухоме майно, а відтак має розглядатися за правилами ч. 2 ст. 27 ЦПК України за місцезнаходженням відповідачів, які територіально розташовані та зареєстровані в Шевченківському районі м. Києва. Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 360 ЦПК України від інших учасників справи не надходив. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Національні інвестиції» 02.02.2015 укладено договір кредиту № 19-15 та договір іпотеки № 115. 04 вересня 2015 року право вимоги за вказаним кредитним договором було відчужено на користь ТОВ «Фактор-Комфорт». 15 вересня 2015 року відповідачемна користь ТОВ «Фактор-Комфорт» було відчужено право вимоги за договором іпотеки. В подальшому право вимоги за вказаними договорами неодноразово відчужувалось іншим товариствам. Звернення позивачки до суду із вказаним позовом мотивоване тим, що відповідачі не визнають правомірність, укладених в 2015 році, договорів про відступлення права вимоги. Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, які склалися між сторонами, випливають із договору іпотеки та стосуються нерухомого майна, а тому застосуванню підлягає ст. 30 ЦПК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Як роз`яснено в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це - позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, в яких об`єктом спірного матеріального правовідношення є нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо. Предметом позову ОСОБА_1 є визнання зобов`язань за договорами припиненими, в тому числі, і за договором іпотеки, об`єктом якого є нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Дніпровського району м. Києва. Отже, одна із заявлених вимог позивачки врегульована правилами виключної підсудності, що зумовлює передачу справи до суду, юрисдикція якого поширюється на дані правовідносини. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про направлення справи за підсудністю доДніпровському районному суду м. Києва відповідає обставинам справи та вимогам закону. Згідно положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційну скаргу адвоката Порхуна С.В.в інтересах ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Порхуна Сергія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль