Постанова 4824 № 754/1254/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8192/2020 Справа № 754/1254/13-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 16 вересня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, поданою представником ОСОБА_1 , на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва в складі судді Грегуля О.В., постановлену в м. Київ 19 березня 2020 року за заявою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича про компенсацію витрат на правничу допомогу у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича у виконавчому провадженні № 58235047, в якій просив визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця по винесенню постанови від 03 грудня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та скасувати її. За клопотанням ОСОБА_2 провадження в скарзі на дії приватного виконавця було закрите ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року. Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький О.Л. в особі представника ОСОБА_1 подав заяву про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правову допомогу, посилаючись на ст. 141, 142, 452 ЦПК України, просив вирішити питання щодо розподілу між сторонами судових витрат та стягнути з ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7600 грн. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 березня 2020 року заяву про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правову допомогу, залишено без задоволення. Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький О.Л. в особі представника ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 березня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що суд не зазначив у змісті ухвал від 19 березня 2020 року, яка ухвала відноситься до справи № 754/1254/13-ц за провадженням 4-с/754/190/19, а яка - до справи № 754/1254/13-ц за провадженням 4-с/754/191/19, з урахуванням запровадженого карантину та того, що суд першої інстанції на дзвінки не відповідає, він змушений в апеляційній скарзі посилатися на матеріали обох проваджень. Посилався на зміст ч. 5 ст. 142, ст. 133, ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, ст. 59 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зазначав, що розмір витрат підтверджується копією договору про надання правничої допомоги б/н від 01 лютого 2019 року, копіями додаткових договорів, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками на оплату, платіжними дорученнями, орієнтовний розмір витрат був наданий до суду разом із першою заявою по суті, а докази понесених витрат - в ході судових засідань та разом із заявами про компенсацію витрат. Зазначав, що із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 до Деснянського районного суду м. Києва були подані дві скарги, які за своїм змістом не мали не меті відновлення порушених прав останнього, а були покликані на завантаження приватного виконавця великою кількістю скарг, щоб в останнього не залишалося часу на реальне виконання рішення суду. Єдиний державний реєстр судових рішень містить відомості, що заявником подано до суду десять різних скарг, у задоволенні яких було відмовлено, про всі викладені обставини було доведено до відома суду в ході судових засідань. Заявник ОСОБА_2 подав скаргу про оскарження постанови від 03 грудня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, оскільки відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Натомість суд першої інстанції з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права відкрив провадження у справі, витребував у приватного виконавця матеріали виконавчого провадження, призначав судові засідання, і приватний виконавець був вимушений реагувати та захищати свої права, свободи та інтереси, скориставшись правом на правову допомогу. Вказаних витрат могло би і не бути, якщо б заявник звернувся до належного адміністративного суду. Крім того, звернувшись зі скаргою, заявнику було достовірно відомо, що у зв`язку із зупиненням судом за його ж ініціативою виконавчого провадження строк дії попередньої оцінки закінчився, про все це приватним виконавцем описано в постанові. Таким чином, заявник, знаючи про безпідставність доводів, які ним були описані у скарзі та без мети відновлення свого порушеного права, звернувся до суду із скаргою з метою завантаження приватного виконавця судовими процесами. Натомість суд першої інстанції як на підставу відмови у задоволенні заяв про компенсацію обмежився тим, що суду не надано і судом не здобуто конкретних правових доказів, які б свідчили про зловживання ОСОБА_2 процесуальними правами, або що скаргу на дії приватного виконавця подано внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 , що є безпідставним та хибним твердженням. Вказував, що суд першої інстанції грубо порушив десятиденний строк розгляду скарги. Ухвалою Київського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження від 27 липня 2020 року встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу до 10 серпня 2020 року з урахуванням п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України, докази отримання даної ухвали у справі відсутні. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відправлений засобами поштового зв`язку 20 серпня 2020 року, в якому заявник просив поновити йому строк на подання відзиву на апеляційну скаргу на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», яким продовжуються процесуальні строки на строк дії карантину. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX,який набрав чинності 17 липня 2020 року, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII"Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 3 Прикінцевих положень ЦПК України (в редакції, яка діяла станом на час відкриття апеляційного провадження та подання відзиву на апеляційну скаргу) суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання ОСОБА_2 ухвали Київського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження від 27 липня 2020 року із встановленням строку для подання відзиву на апеляційну скаргу та зважаючи на вищевикладене, заява ОСОБА_2 про продовження процесуального строку підлягає задоволенню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував доводи апеляційної скарги як безпідставні та вказував, що чинним законодавством України передбачено право боржника оскаржувати дії чи бездіяльність приватних виконавців шляхом подання до суду відповідної заяви, відтак подача боржником до суду відповідної заяви є передбаченим законом правом боржника, а не зловживанням процесуальними правами. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано і судом не здобуто доказів, які б свідчили про зловживання ОСОБА_2 процесуальними правами, або що скаргу на дії приватного виконавця подано внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 . Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Із матеріалів справи вбачається, що в грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою про визнання незаконними виконавчих дій приватного виконавця Мілоцького О.Л. по винесенню постанови від 03 грудня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та скасування цієї постанови. В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_2 зазначав, що 20 грудня 2019 року на його адресу через поштову скриньку надійшла постанова від 03 грудня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження щодо проведення експертизи, надання звіту суб`єкта оціночної діяльності (зокрема визначення вартості вилученого майна (оцінка)). Відповідно до висновку про вартість майна, який надійшов від приватного виконавця Мілоцького О.Л. в цьому ж листі, підставою для проведення оцінки була інша постанова, а саме від 29 листопада 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, яка винесена по виконавчому провадженню № 58235047 за дублікатом виконавчого листа від 01 листопада 2018 року № 754/1254/13-ц, виданим Деснянським районним судом м. Києва. По виконавчому провадженню № 58235047 за цим виконавчим документом приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. вже була винесена така ж сама постанова від 12 лютого 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, і ця повністю тотожна постанова від 12 лютого 2019 року на дату подачі скарги є чинною. Тобто приватним виконавцем здійснюється винесення двох тотожних постанов та подвійне стягнення боргу по виконавчому провадженню № 58235047 за дублікатом виконавчого листа від 01 листопада 2018 року № 754/1254/13-ц. Вказував, що винесення двох тотожних постанов та подвійне стягнення боргу не передбачене Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 61 Конституції України. До скарги додана копія постанови приватного виконавця від 03 грудня 2019 року у ВП № 58235047 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на загальну суму 10800 грн., в тому числі витрат, пов`язаних з наданням звіту суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в розмірі 8000 грн. (а. с. 6), копія постанови приватного виконавця від 29 листопада 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (а. с. 7) копія постанови приватного виконавця від 12 лютого 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (а. с. 8), копія висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності 02 грудня 2019 року (а. с. 9). Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2019 року відкрито провадження № 4-с/754/191/19 та призначено справу до розгляду на 28 грудня 2019 року (а. с. 13). Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 грудня 2019 року зобов`язано приватного виконавця Мілоцького О.Л. направити на адресу суду належним чином завірену копію виконавчого провадження № 58235047, відкритого з виконання виконавчого листа № 754/1254/13, виданого Деснянським районним судом м. Києва 01 листопада 2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» грошових коштів (а. с. 15). На а. с. 22 знаходиться ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Гуримським О.В. приватному виконавцю Мілоцькому О.Л. в Деснянському районному суді м. Києва на підставі договору від 01 лютого 2019 року. 17 лютого 2020 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 , направлене засобами поштового зв`язку, про закриття провадження в справі у зв`язку з тим, що по даній справі відсутній предмет спору (приватним виконавцем винесено постанову від 27 січня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачу) (а. с. 30). На а. с. 31 знаходиться копія постанови приватного виконавця Мілоцького О.Л. від 27 січня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 58235047 за заявою стягувача. Даною постановою також припинено чинність арешту майна та коштів боржника, припинено електронні торги та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. 24 лютого 2020 року приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. надано суду копію матеріалів виконавчого провадження № 58235047 (а. с. 33 - 144). 26 лютого 2020 року адвокатом Гуримським О.В. подано до суду пояснення на скаргу, клопотання про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7600 грн., клопотання про закриття провадження у справі в зв`язку з порушенням правил підвідомчості і клопотання про розгляд справи у відсутності приватного виконавця та адвоката (а. с. 145 - 158). Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року провадження в справі 4-с/754/47/20 закрито на підставі клопотання ОСОБА_2 (а. с. 159). 16 березня 2020 року засобами поштового зв`язку приватний виконавець в особі представника Мілоцького О.Л. направив до суду першої інстанції заяву про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правову допомогу, із розрахунком витраченого часу і вартості послуги. Обґрунтовуючи заяву, посилався на ч. 5 ст. 142, ч. 6 ст. 142 ЦПК України, на підтвердження розміру витрат надав копію договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2019 року, копію додаткового договору № 20 від 27 січня 2020 року, копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг), копію рахунку на оплату, копію платіжного доручення, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 161 - 173). Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною 5 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (ч. 6 ст. 142 ЦПК України). Згідно ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Разом з тим, необхідною умовою для застосування частини 5 статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду є доведення факту вчинення позивачем (заявником) необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача. Аналіз процесуальної норми вказує на те, що для стягнення компенсації здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, приватному виконавцю згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії заявника були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв заявник недобросовісно та пред`явив необґрунтовану скаргу; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний заявник мав протиправну мету - ущемлення прав та інтересів приватного виконавця; чи були дії заявника умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Як вбачається зі змісту заяви приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л., вказана заява подана на підставі загальних положень ст. 141, 142, 452 ЦПК України та не містить конкретних посилань на необґрунтованість дій заявника ОСОБА_2 та докази такої необґрунтованості, і доводи приватного виконавця з цього приводу наведені лише в апеляційній скарзі, а отже судом першої інстанції враховані бути не могли. Оцінюючи доводи апеляційної скарги та правильність висновків суду першої інстанції, апеляційний суд приймає до уваги, що звернення до суду з позовом (або в даному випадку - зі скаргою на дії приватного виконавця) є суб`єктивним правом особи, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості скарги. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі №148/312/16-ц. Аналогічної правової позиції дотримувався Верховний Суд в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 543/408/17 і в цій же постанові роз`яснив, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в ухвалі, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини і чим це підтверджується. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції, ч. 1 ст. 4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому ст. 44 ЦПК України. Проте суд першої інстанції, закриваючи провадження в справі, не встановив факт зловживання заявником його процесуальними правами. За таких обставин апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які не підтверджені будь-якими доказами та ґрунтуються на припущеннях, що заявник знав про безпідставність доводів, які були ним описані у скарзі, та без мети відновлення свого порушеного права звернувся до суду із скаргою з метою завантаження приватного виконавця судовими процесами. Доводи заявника щодо незаконності дій приватного виконавця по винесенню постанови від 03 грудня 2019 року і її скасування підлягали перевірці судом першої інстанції, однак цього не було здійснено з огляду на закриття провадження в справі. Приватний виконавець в апеляційній скарзі зазначає, що заявником подано до суду десять різних скарг, у задоволенні яких йому було відмовлено, однак докази подання ОСОБА_2 таких скарг і результати їх розгляду в апеляційній скарзі відсутні. Апеляційний суд приймає до уваги, що заява про закриття провадження в справі подана ОСОБА_2 одразу після отримання ним постанови приватного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, отже його процесуальні дії були спрямовані на якнайшвидше припинення спору. Доводи апеляційної скарги, що заявник звернувся до неналежного суду, а суд першої інстанції відкрив провадження з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, самі по собі не підтверджують понесення заявником судових витрат внаслідок необґрунтованих дій ОСОБА_2 , оскільки перевірка правильності звернення до суду із відповідною заявою або скаргою, відкриття провадження або відмова у відкритті провадження в зв`язку із належністю справи до іншого судочинства належить до компетенції суду і відповідальність за правильність таких процесуальних дій і їх наслідки не може покладатися на сторін у справі. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що приватний виконавець був змушений надавати суду копії матеріалів виконавчого провадження у значному обсязі, враховуючи, що заявник копії матеріалів виконавчого провадження не просив витребовувати, вони були надані приватним виконавцем за ініціативою суду, крім того, витрати на здійснення копій документів не були включені до судових витрат приватного виконавця у поданій ним заяві і не оцінювалися судом першої інстанції. Відтак матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії ОСОБА_2 необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат приватним виконавцем, так само матеріалами справи не підтверджується і зловживання заявником своїми процесуальними правами. За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі приватний виконавець не довів, а суд не встановив факту вчинення з боку ОСОБА_2 дій, які можна визнати необґрунтованими в розумінні частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції строку розгляду скарги на дії приватного виконавця, встановленого ст. 450 ЦПК України, не мають відношення до предмету ухвали щодо розподілу судових витрат та відхиляються апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги, що суд не зазначив у змісті ухвал від 19 березня 2020 року, яка ухвала відноситься до справи № 754/1254/13-ц за провадженням 4-с/754/190/19, а яка - до справи № 754/1254/13-ц за провадженням 4-с/754/191/19, не є передбаченою ст. 376 ЦПК України підставою для скасування правильної ухвали суду та відхиляються апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду першої інстанції та не можуть бути підставою для її скасування. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, подану представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 березня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.