Постанова 4805 № 289/2214/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/2214/18 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В. Категорія 60 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: Головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М. з участю секретаря Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №289/2214/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Радомишльської міської ради Житомирської області, Лутівського старостинського округу Радомишльського району Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Мельниченко Наталія Михайлівна про визнання відмови від спадщини недійсною та визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 25 червня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Ярмоленка В.В. у м. Малині в с т а н о в и в : У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, з урахуванням змінених та уточнених позовних вимог, про визнання відмови від спадщини недійсною та визнання права власності на спадкове майно. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на все належне йому за життя майно, в тому числі на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який був придбаний у шлюбі з позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.1986 року. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_1 та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Мельниченко Н.М. було заведено спадкову справу №169/2011 до майна померлого ОСОБА_4 . Позивач зазначає, що донька ОСОБА_2 скористалася її безпорадним станом та умовила підписати у нотаріуса відмову від своєї 1/6 частки у Ѕ частці домоволодіння на свою користь. Таким чином 13.03.2019 року позивач отримала у нотаріуса Свідоцтво про право власності на Ѕ частку у праві спільної сумісної власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , набутий подружжям за час шлюбу. 13.03.2019 року донька ОСОБА_2 також отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом та з урахуванням 1/3 частки, від якої відмовилася ОСОБА_1 , стала власником 2/6 часток житлового будинку в АДРЕСА_1 . Посилаючись на норми ст. 229, 230 ЦК України, позивач вважає, що відмову від своїх 1/6 частин на спірне домоволодіння вона вчинила під впливом обману та помилки, так як від спадщини вона відмовлялася у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 пообіцяла їй догляд до смерті та повне утримання, однак своєї обіцянки остання не дотрималася. За таких обставин позивач просила визнати недійсною її відмову від спадщини, яка залишилася після смерті чоловіка ОСОБА_4 на користь відповідача ОСОБА_2 , оскільки відмова вчинена під впливом помилки; визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину у спадщині, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 і яке було видане на підставі відмови ОСОБА_1 від спадщини на користь ОСОБА_2 , оскільки вона вчинена під впливом помилки; визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 25 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вважає рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, зазначає, що рішення є необгрунтованим та необ`єктивним, а висновки суду не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі наводяться обставини справи, аналогічні викладеному в позовній заяві, та норми матеріального права щодо спадкування. Наголошується на тому, що позивач помилково відмовилась від спадщини на користь дочки ОСОБА_2 , яка почала погано відноситись до матері та виганяє її з будинку. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи до суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шо не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Окрім того ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Радомишльська міська рада Житомирської області направили до апеляційного суду заяви про розгляд справи без них та їх представників. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Частиною першою статті 1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Частинами п`ятою, шостою статті 1273 ЦК України передбачено, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Статтею 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених статтями 225, 229231, 233 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом. У справі, яка переглядається, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивача - ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 прийняли спадщину на все належне спадкодавцю за життя майно. Зокрема, на підставі свідоцтва про право власності від 13.03.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М., позивач ОСОБА_1 набула право власності на Ѕ частку житлового будинку в АДРЕСА_1 , яка є часткою у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу (а.с.104,105). Судом першої інстанції на підставі матеріалів спадкової справи № 169/2011 до майна померлого ОСОБА_4 (т.1а.с.183-208) встановлено, що 09.12.2011 року позивачем на ім`я приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н.М. було подано заяву, згідно якої вона відмовилася від належної їй частки спадкового майна на користь своєї доньки ОСОБА_2 . У даній заяві зазначено, що ОСОБА_1 має право відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, а також про те, що зміст статей 1268-1275 ЦК України (здійснення права на спадкування, в тому числі правові наслідки відмови від прийняття спадщини) їй нотаріусом роз`яснені (т.1а.с.184). Вказані обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_1 зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. Правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини позивач не скористалась. Зміна думки щодо відмови від спадщини у зв`язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому донькою ОСОБА_2 , на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше. При цьому, на виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, процесуального обов`язку щодо подання доказів та доведеності перед судом їх переконливості, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, що заява про відмову від прийняття спадщини була складена нею внаслідок помилки щодо природи вказаного правочину, її прав та обов`язків. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину (ст. 230 ЦК України). Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Позивач вважає, що відповідач ввела її в оману, пообіцявши їй здійснювати постійний догляд за нею довічно та надавати всіляку матеріальну допомогу за її життя. Знаючи про те, що позивач є особою похилого віку, відповідач, запевняла її, що вона буде довічно утримувати її. Однак, такі доводи позивача нічим не підтверджені. Наявність умислу в діях відповідача і сам факт обману не доведено. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною з наведених у позові підстав ґрунтується на законі та узгоджується з матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції, заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність помилки при відмові ОСОБА_1 від прийняття спадщини у зв`язку з не усвідомленням правових наслідків такої відмови. Також не встановлено обставин вчинення правочину під впливом обману. Доводи позивача належним чином оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, ухвалив правильне та обгрунтоване рішення, а тому доводи в апеляційній скарзі у цій частині є безпідставними. Зміст апеляційної скарги в іншій частині стосується викладу фактичних обставин справи та норм права та не свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 25 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17.09.2020. Головуючий Судді