Постанова 4805 № 296/4270/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/4270/22 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С. Категорія 60 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Коломієць О.С. суддів: Талько О.Б., Шевчук А.М. з участю секретаря судового засідання: Кузьменко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/4270/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін до свідоцтв на право на спадщину за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С. в с т а н о в и в: У липні 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив внести зміни до свідоцтв про право на спадщину від 19.05.2017 року №424 та №423, визначивши (зменшивши) розмір частки ОСОБА_2 з 1/1 частин до 1/2 частини. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня із відповідачем мати - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_3 були її сини - позивач і відповідач у даній справі, проте позивач 11.04.2017 року під впливом обману зі сторони відповідача, написав заяву, в якій відмовився від своєї частки на користь ОСОБА_2 . Вказує, що видача свідоцтва про право на спадщину на цілу земельну ділянку та житловий будинок порушує його права як спадкоємця, оскільки спадкове майно мало б ділитися між ними порівну. У даному випадку він підписав заяву про відмову від своєї частки у спадщині під впливом обману відповідача. Останній обіцяв позивачу, що не буде чинити перешкод, у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , де він постійно проживав та продовжує проживати на сьогоднішній день. Вважає, що внесення змін до свідоцтв про право на спадщину від 19.05.2017 року №424 та №423 є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки надасть йому можливість продовжити оформлення спадщини від покійної матері. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги, з урахуванням пояснень до апеляційної скарги від 16.06.2023 року, зазначає, що він до самої смерті матері здійснював за нею догляд. У квітні 2017 року його брат - відповідач та його дружина внаслідок обману та шахрайства змусили його відмовитися від його частки у спадщині після померлої матері. Брат пообіцяв не виганяти його із будинку, в якому він проживає, оплачувати всі комунальні послуги, допомагати матеріально грошима та продуктами харчування, один раз на місяць допомагати обробляти город на присадибній ділянці. Однак, у червні 2021 року відповідач разом із дружиною вирішили продати вказаний будинок та земельну ділянку. Додає, що 26.10.2015 року у нього був встановлений діагноз рак дна порожнини рота та 14.04.2016 року оформлена інвалідність. Тобто, на момент відкриття спадщини позивач був онкохворим. Окрім того, вказує, що він є юридично неграмотним та в момент підписання заяви про відмову від спадщини нотаріусом не було роз`яснено правових наслідків вчинення таких дій. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін та стягнути витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн. На спростування доводів апеляційної скарги зазначав, що позивач, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для нього істотне значення, без застосування до нього фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, відмовився від прийняття спадщини після померлої матері. Йому було роз`яснено, що його відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана у строк, встановлений для її прийняття. При прийнятті заяви від 11.04.2017 позивачу нотаріусом було роз`яснено юридичні наслідки такої відмови. Правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини позивач не скористався. При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у подальшому (майже через п`ять років) не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для вищання такої відмови недійсною. Позивач та його представник у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити вимоги, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. У судовому засіданні відповідач та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, яке видане Житомирським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, серія НОМЕР_1 від 14.11.2016 року (а.с.4). 11 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовився від спадщини, яка залишилась після смерті його матері ОСОБА_3 , що підтверджується копією заяви, яка завірена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С. №93 від 11.04.2017 (а.с.5,28). Із копії заяв №92 від 11.04.2017 та №131 від 19.05.2017, які завірені приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С. вбачається, що ОСОБА_2 прийняв спадщину, яка залишилась після смерті його матері ОСОБА_3 (а.с.27 (зворот), 35 (зворот)). 19 травня 2017 року ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом №424 та №423 на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку навколо вказаного житлового будинку площею 0,0611 га кадастровий номер 1810136600:01:017:0005 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (а.с.47 (зворот), 49 (зворот)). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, що заява про відмову від прийняття спадщини була написана ним внаслідок обману, під впливом свого брата, тяжкої хвороби. Позивач добровільно позбавив себе права на частку в спадщині матері і такі дії відповідали його волевиявленню. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частинами першою, п`ятою і шостою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України). Тлумачення норм статей 1273, 1274 ЦК України дає підстави зробити висновок про існування двох видів відмови від права на прийняття спадщини: без зазначення особи, на користь якої вона зроблена, та із зазначенням такої особи або осіб. Засади здійснення суб`єктивного права спадкоємців, на користь яких відкрилася спадщина, на відмову від її прийняття, визначені статтями 1273, 1274 ЦК України. Стаття 1273 ЦК України встановлює загальні вимоги щодо права на відмову від прийняття спадщини. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте за частиною шостою цієї статті відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Стаття 1274 ЦК України регламентує особливості відмови від прийняття спадщини на користь іншої особи і спрямована, насамперед, на визначення кола тих спадкоємців, на користь яких може бути заявлена відмова. Ця стаття не містить жодної норми, яка б змінювала (уточнювала) правило частин п`ятої, шостої статті 1273 ЦК України щодо права на відкликання заяви про відмову. Це право є універсальним і не залежить від виду відмови. Отже, у межах строку для прийняття спадщини спадкоємець, який подав заяву про відмову на користь іншого спадкоємця, має право відкликати її так само, як і спадкоємець, який заявив про відмову без зазначення особи, на користь якої вона зроблена. Відмова від прийняття спадщини, відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи, відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини є односторонніми правочинами, які можуть бути визнані недійсними в судовому порядку. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із приписами частини першої статті 216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів і т. п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що «обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)». Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд першої інстанції, належним чином дослідивши наявні в матеріалах справи докази, обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо вчинення відповідачем обману відносно нього, оскільки за наявними в матеріалах справи доказами не встановлено наявності на час вчинення позивачем відмови від прийняття спадщини 11.04.2017 року будь-яких обставин навмисного введення позивача відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Відповідно до частини першої статті 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Тлумачення статті 225 Цивільного кодексу України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Однак належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що при складанні заяви про відмову від спадщини ОСОБА_1 за станом здоров`я не міг розуміти значення правочину, останній до суду також не надав, а наявність у нього групи інвалідності у зв`язку із онкохворобою горла про це не свідчить. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при прийнятті заяви ОСОБА_1 приватним нотаріусом роз`яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст статей 225, 229-231, 233, 1273-1275 ЦК України. Вказані обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_1 зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. Правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини позивач не скористався. При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у зв`язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому особою (майже через п`ять років), на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше. Відповідно до частин першої, другої статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. Зміни до свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце тоді, коли відсутня згода спадкоємців на внесення таких змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку. Закон не конкретизує підстави, за яких можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину, але виходячи зі змісту статті 1300 ЦК України, можна дійти висновку, що такі зміни може бути внесено або через технічні помилки у тексті свідоцтва, або у разі виникнення обставин, які вимагатимуть внесення змін до свідоцтва щодо розміру/складу спадкового майна. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, викладені позивачем, не можуть бути підставою для визнання відмови від прийняття спадщини 11.04.2017 року недійсною внаслідок обману та як наслідок внесення змін до свідоцтв про право на спадщину від 19.05.2017 року №424 та №423. Розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду у суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню позивачем на користь відповідача, відповідає вимогам співмірності та визначений судом з урахуванням заперечень позивача. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апелянтом не надано. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Згідно із ч.1 ст.382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги частина третя статті 137 ЦПК України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Надання адвокатом Приведьоном В.М. адвокатських послуг при розгляді справи в суді апеляційної інстанції підтверджується, зокрема, ордером про надання правничої допомоги серії АМ №1035310 від 31.10.2022 року, Договором про надання правничої допомоги №18/1 від 26.09.2022 року, детальним описом та розрахунком наданих послуг, згідно Договору про надання правничої допомоги №18/1 від 26.09.2022 року (а.с.67,85,158). Із п.4.1-4.2 Договору про надання правничої допомоги №18/1 від 26.09.2022 року вбачається, що на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правничих послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Гонорар адвоката у суді апеляційної інстанції становить 10 000,00 грн. та визначається детальним описом та розрахунком наданих послуг, які затверджується клієнтом. У детальному описі та розрахунку наданих послуг, згідно Договору про надання правничої допомоги №18/1 від 26.09.2022 року встановлено, що адвокатом надані наступні послуги клієнту по справі №296/4271/22: вивчення апеляційної скарги та консультація клієнта, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, прийняття участі в засіданнях суду, загальна вартість яких становить - 10 000,00 грн. З урахуванням викладеного, враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, часом витраченим на їх виконання, та враховуючи заперечення позивача, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, які підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача до 2 000,00 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2023 року - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду справи в розмірі 2000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 вересня 2023 року. Головуючий Судді