Постанова 4824 № 360/1156/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 року м. Київ справа № 360/1156/18 провадження №22-ц/824/8027/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., Суддів Білич І.М., Гуля В.В., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В., учасників справи: представник позивача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року /суддя Міланіч А.М./ у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, - В С Т А Н О В И В: Позивач просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 разом із ОСОБА_6 з 2000 року по 6 вересня 2014 року як дружини і чоловіка без реєстрації шлюбу, встановити факт прийняття ОСОБА_5 спадщини за заповітом, складеним ОСОБА_6 23 червня 2014 року, визнати за нею (позивачкою) право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,07 га за тією ж адресою. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала разом із ОСОБА_6 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер 3221055500:02:049:0019, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . В іншій частині відмовлено. /т. 2 а.с. 60-62/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог вирішуючи питання про проживання ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_6 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вимогами позову було встановлення факту постійного проживання з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 як дружини і чоловіка без реєстрації шлюбу. Вказувала, що факт постійного проживання доведений не був, а спільне проживання покійних було пов`язане з доглядом за онкохворим ОСОБА_6 , що організовувалось і фінансувалось його сином ОСОБА_2 та було підтверджено показами свідка ОСОБА_7 та позивачкою. Наголошувала також, що ані покійна ОСОБА_5 , ані ОСОБА_4 , яка мала право на представництво її інтересів, не звертались з заявами про вступ у спадщину, право на позов виникло після спливу шестимісячного строку 10.03.2015 р., а позов подано після спливу трирічного терміну 11.05.2018 р., а тому суд першої інстанції мав застосувати строки позовної давності. Також вказувала на процесуальні порушення, а саме те, що позивачка 19.02.2020 р. відмовилась від допиту свідків та покинула залу судового засідання, судом було допитано свідків відповідача, після чого 27.02.2020 р. суд першої інстанції повернувся до стадії дослідження доказів та допитував свідків позивача. Вважає, що підстав для повернення до стадії з`ясування обставин справи не було, оскільки допитані свідки поверхнево володіли інформацією щодо предмета спору, а рішення постановлене на недопустимих та недостовірних доказах. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який з`явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог на підставі наступного. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка своїм заповітом від 10 вересня 2014 року все належне їй майно заповіла позивачці ОСОБА_4 /а.с.16,18 т.1/. Згідно копії спадкової справи до майна померлої ОСОБА_5 , ОСОБА_4 прийняла спадщину після її смерті, подавши 16 березня 2018 року відповідну заяву про прийняття спадщини до Другої Київської державної нотаріальної контори /а.с.81 т.1/. За життя, а саме 23 червня 2014 року, ОСОБА_6 склав заповіт, яким вказаний житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,07 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за тією ж адресою, заповів ОСОБА_5 /а.с.32-34 т.1/. Так як ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були зареєстровані за різними адресами в належних їм квартирах в м. Києві і ОСОБА_5 своєчасно, в шестимісячний термін з моменту відкриття спадщини, не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , то завідувач п`ятою Київською державною нотаріальною конторою своїм листом від 4 лютого 2016 року відмовила їй в оформленні цієї спадщини /а.с.23 т.1/. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався вимогами ч. 1 ст. 1223 ЦК України, про те, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; ч. 5 ст. 1268 ЦК України якою врегульовано, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Встановивши, що ОСОБА_5 постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона є такою, яка прийняла спадщину після його смерті. Так як факт проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_6 з 2000 року по 6 вересня 2014 року як дружини і чоловіка без реєстрації шлюбу не мав юридичного значення, в цій частині вимог судом першої інстанції відмовлено, водночас встановлено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала разом із ОСОБА_6 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія не погоджується, на підставі наступного. Встановлюючи факт проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_6 на час його смерті, суд першої інстанції в якості доказів послався на копії акту обстеження житлово-побутових умов, довідки Клавдієво-Тарасівської селищної ради від 24 січня 2018 року, копії свідоцтва про право на спадщину від 24 лютого 2000 року, реєстраційного посвідчення /а.с.26,30,31,36 т.1/, а також показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , про те, що починаючи з 2000 року ОСОБА_5 постійно проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 в належному йому будинку АДРЕСА_1 до самої його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , та продовжувала там проживати до своєї смерті. Водночас, довідки Клавдієво-Тарасівської селищної ради від 24 січня 2018 року /т. 1 а.с. 25-26/ жодним чином не свідчать про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали разом. Акт обстеження житлово-побутових умов /т. 1 а.с. 36/, замовлений зацікавленою особою, також не містить такої інформації, лише встановлює, що ОСОБА_5 з 2000 року проживала в будинку АДРЕСА_1 , після смерті була похована своєю племінницею. Таким чином, сам факт проживання ОСОБА_5 на час смерті в будинку АДРЕСА_1 , не підтверджений достатніми доказами. Окрім того, зміст копії довідки №25, виданої Клавдіївською АЗПСМ /т. 1 а.с. 17/, є нерозбірливим, медичних співробітників для надання свідчень щодо надання медичної допомоги ОСОБА_5 на час смерті в будинку АДРЕСА_1 , як свідків заявлено не було. Відсутні також докази оплати ОСОБА_5 коштів за утримання будинку, сплати податку за землю, будь-які звернення до сільської ради, що підтверджували б її місце проживання. Окрім того, слід вказати на те, що 23.06.2014 р. ОСОБА_6 складено заповіт на ОСОБА_5 /т. 1 а.с. 32/, її місце проживання у заповіті не вказано. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 /т. 1 а.с. 27/, поховала його за власний рахунок ОСОБА_4 /т. 1 а.с. 28/ 10.09.2014 р. ОСОБА_5 склала заповіт на ОСОБА_4 та надала доручення останній, яким уповноважила її бути представником з питань оформлення спадкових прав на майно після смерті ОСОБА_6 /т. 1 а.с. 18, 20/ Жодних дій щодо спадкування ані ОСОБА_5 ані ОСОБА_4 , яка представляла її інтереси, не вчинено і лише майже через два роки 04.02.2016 р. ОСОБА_5 звертається до нотаріуса щодо оформлення спадщини. /т. 1 а.с. 23/ Водночас до суду з позовом щодо продовження строку для прийняття спадщини не зверталась. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 /т. 1 а.с. 16/ Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою. За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами. Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 N 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за N 283/8882, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Належних і допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, позивачем не надано. Аналогічна позиція викладена у Постановах ВС №61-44149св18 від 10.01.2019 р., №61-15926св18 від 04.07.2018 р. Таким чином, враховуючи викладене та необґрунтованість позовних вимог, колегія доходить висновку про відмову у їх задоволенні. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Оскільки рішення суду скасовується, у порядку ст. 141 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати, стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 належить судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 14 272, 20 грн. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року - задовольнити. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року - скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 / на користь ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_2 / судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 14 272, 20 грн /чотирнадцять тисяч двісті сімдесят дві гривні двадцять копійок/. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: