Постанова 4854 № 420/3022/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3022/19 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Вербицької Н.В., судді Джабурія О.В., при секретарі Поповій К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , прокуратури Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, прокурора Одеської області Жученка Олега Дем`яновича, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: В травні 2019 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовом до прокуратури Одеської області (надалі відповідач-1) та прокуратура Одеської області - Жученка Олега Дем`яновича (надалі відповідач-2), в якому просив: - стягнути з відповідача-1 на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17.02.2017 року по 27.05.2019 року в сумі 1441932,19 грн.; - покласти на відповідача-2 обов`язок покрити шкоду, заподіяну відповідачу-1 у зв`язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу в сумі 1441932,19 грн. та судового збору. В обґрунтування позову зазначено, що судовим рішенням по справі №815/1554/17, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ №302 від 17.02.2017 року про звільнення позивача з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб та з органів прокуратури з 17.02.2017 року, а також поновлено позивача на вказаній посаді. Фактичне поновлення позивача на посаді відбулось 28.05.2019 року на підставі наказу №1007 від 27.05.2019 року, в зв`язку з чим період вимушеного прогулу склав 27 місяців та 10 днів, за який позивач просить стягнути середній заробіток. Також позивач зазначає, що обов`язок відповідача-1 виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу виник виключно внаслідок видання відповідачем-2 незаконного наказу про звільненні позивача, а тому в силу положень ст.237 КЗпП України обов`язок компенсувати заподіяну відповідачу-1 шкоду внаслідок виплати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути покладений судом на відповідача-2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року позовні вимоги задоволено частково наступним чином: - стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.02.2017 року по 26.05.2019 року (включно), у сумі 711147,82 грн.; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; - допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про залишення позову без розгляду. Постановою Верховного суду від 17.08.2020 року скасовано рішення апеляційної інстанції, а справу №420/3022/19 направлено на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду. В апеляційній скарзі позивача ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо покладення на відповідача-2 обов`язку покрити шкоду, заподіяну відповідачу-1 у зв`язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу та судового збору, та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення такої позовної вимоги. В апеляційній скарзі прокуратура Одеської області з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом від 19.06.2012 року №1288к ОСОБА_1 був переведений на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб Прокуратури Одеської області. Наказом №583к від 05.04.2016 року позивач звільнений з займаної посади та органів прокуратури. Наказом прокурора Одеської області №631к від 08.04.2016 року внесено зміни у наказ №583к від 05.04.2016 року в частині звільнення з органів прокуратури та звільнено позивача з адміністративної посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 року по справі №815/2107/16, визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Одеської області №583к від 05.04.2016 року із змінами, внесеними наказом №631к від 08.04.2016 року, яким старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з адміністративної посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області з 05.04.2016 року і поновлено на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області. Наказом №2804к від 08.12.2016 року позивача поновлено на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області на виконання рішення суду з 05.04.2016 року. Наказом №302к від 17.02.2017 року, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про прокуратуру» та на підставі наказу Генерального прокурора України від 19.07.2016 року №104ш, попередження про вивільнення від 16.12.2016 року - старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області та з органів прокуратури з 17.02.2017 року у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Не погодившись із вказаним наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2017 року у справі №815/1554/17 визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Одеської області №302к від 17.02.2017 року, яким позивача звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб та з органів прокуратури з 17.02.2017 року, у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу матеріально - технічного забезпечення та соціально - побутових потреб прокуратури Одеської області. Виконання постанови суду у частині поновлення позивача на посаді начальника відділу матеріально - технічного забезпечення та соціально - побутових потреб прокуратури Одеської області - допущено до негайного виконання. На виконання вказаного судового рішення наказом прокуратури Одеської області від 13.10.2017 року №1903к, керуючись частиною 2 статті 11 Закону України «Про прокуратуру», наказ прокурора Одеської області №302к від 17.02.2017 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури області та з органів прокуратури з 17.02.2017 року у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру») - скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області з 17.02.2017 року. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2017 року, та прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На виконання зазначеного рішення суду апеляційної інстанції наказом прокуратури Одеської області від 27.10.2017 року №1978 скасовано наказ прокурора Одеської області від 13.10.2017 року №1903к про поновлення позивача на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області. Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17 постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року скасовано, залишено в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2017 року. Наказом прокуратури Одеської області від 27.05.2019 року скасовано наказ від 27.10.2017 року №1978к про поновлення позивача на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури області з 17.02.2017 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури з 28.10.2017 року. Нарахування та виплата заробітної плати позивачу з 17.02.2017 року по 27.05.2019 року не здійснювалась. У зв`язку із невиплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що розмір середньомісячної заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням складає 26525,94 грн., а тому розмір середньоденної заробітної плати позивача дорівнює 1263,00 грн.. Оскільки вимушений прогул позивача тривав з 18.02.2017 року по 26.05.2019 року включно, що склало 563 робочих дня, то загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу дорівнює 711147,82 грн., яка підлягає стягненню з відповідача-1 на користь позивача. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про покладення на відповідача-2 обов`язку покрити шкоду, заподіяну прокуратурі відповідачу-1 у зв`язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу та судового збору, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено та не підтверджено жодними допустимими та належними доказами вини відповідача-2 у звільненні позивача. В своїй апеляційній скарзі позивач погодився з визначеною судом першої інстанції сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 711147,82 грн., та заперечив проти висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для покладення на відповідача-2 обов`язку покрити шкоду, заподіяну прокуратурі відповідачу-1 у зв`язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу та судового збору. Позиція апелянта прокуратури Одеської області полягає в тому, що суд першої інстанції безпідставно не застосував розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача, який зазначений прокуратурою у довідці від 07.08.2019 року, а також при розрахунку середнього заробітку позивача неправомірно врахував виплачену позивачу при звільненні матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 26525,94 грн., яка є разовою виплатою та не повинна враховуватися при розрахунку середнього заробітку. Прокуратура Одеської області в своїй апеляційній скарзі також посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суд з цим позовом, однак оцінка таким доводам вже дана в цій справі Постановою Верховного суду від 17.08.2020 року, а тому такі доводи апелянта під час нового апеляційного перегляду колегією суддів не розглядаються. З наведеного вбачається, що предметом даного спору є розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Визначаючи правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вірно послався на положення статей 233, 235 КЗпП України, які передбачають наступне: - у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233 КЗпП); - у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП). Оскільки постановою Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №815/1554/17 від 14.06.2017 року визнано незаконність звільнення позивача з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб та з органів прокуратури з 17.02.2017 року наказом прокурора Одеської області №302к від 17.02.2017 року, та поновлено позивача на цій посаді, то середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача підлягає стягненню на користь позивача саме з прокуратури Одеської області Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100), вірно визначивши пункти цього Положення, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, а саме: - збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься вимушений прогул, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (абз.3 п.2 Порядку №100); - при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (п.3 Порядку №100); - нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п.5 Порядку №100); - нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (п.8 Порядку №100). Суд першої інстанції зазначив, що у довідці прокуратури Одеської області №18-8262-19вх від 07.08.2019 року (т.ІІ, а.с.34) невірно визначена середньомісячна заробітна плата в сумі 22591,84 грн. та відповідно невірно визначена і середньоденна заробітна плата в сумі 1171,04 грн., оскільки з наданих розрахункових листів за грудень 2016 - січень 2017 року (т.2 а.с.33) вбачається, що посадовий оклад позивача становить 3249,00 грн., але за повний відпрацьований позивачем місяць - грудень 2016 року (22 робочих дні) відповідачем зазначено суму посадового окладу 2990,14 гривень, замість 3249,00 гривень, що в свою чергу вплинуло на невірне нарахування додаткових виплат за цей місяць. Не заперечуючи проти того, що посадовий оклад позивача на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури області складав 3249,00 грн., відповідач-1 в апеляційній скарзі посилається на те, що в грудні 2016 року позивача наказом прокурора області від 17.05.2016 року №924к було призначено на посаду прокурора відділу забезпечення представництва в суді з посадовим окладом 2110,00 грн., а на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури області з окладом 3249,00 грн. позивача було поновлено наказом прокурора області від 08.12.2016 року №2804к. Колегія відхиляє такі посилання відповідача-1, оскільки, як вже було зазначено вище, наказом №2804к від 08.12.2016 року позивача поновлено на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Одеської області на виконання рішення суду з 05.04.2016 року, а тому за весь грудень 2016 року має враховуватися посадовий оклад позивача саме на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення в розмірі 3249,00 грн.. Також є помилковими посилання відповідача-1 на те, що при розрахунку середнього заробітку позивач неправомірно врахував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 26525,94 грн., яка є разовою виплатою та не повинна враховуватися при розрахунку середнього заробітку. Зі змісту рішення суду першої інстанції чітко вбачається, що оскільки вказані у довідці прокуратури Одеської області №18-8262-19вх від 07.08.2019 року наданий відповідачем-1 (т.ІІ, а.с.34) середньомісячна та середньоденна заробітна плата розраховані невірно, і з цієї довідки неможливо встановити, що саме було враховано відповідачем для обчислення середньомісячної та середньоденної заробітної плати позивача, то суд першої інстанції для розрахунку середньоденної заробітної плати взяв вказану у розрахунковому листі за лютий 2017 року суму матеріальної допомоги в розмірі 26525,94 грн., оскільки така матеріальна допомога надається у розмірі середньомісячної заробітної плати, що розраховується також на підставі Порядку №100, як і середній заробіток за час вимушеного прогулу. Так, відповідно до п.2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого ПКМУ від 08.08.2016 року №500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. Відповідно до п.1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема : з) вимушеного прогулу; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Отже, суд першої інстанції не здійснював розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача з урахуванням отриманої позивачем матеріальної допомоги в розмірі 26525,94 грн., як разової виплати, а лише визнав цю суму в якості середньомісячної заробітної, оскільки згідно ч.3 ст.83 закону України «Про прокуратуру» отримана позивачем матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань дорівнює середньомісячній заробітній платі, і розраховується на підставі Порядку №100. Посилання апелянта на те, що позивач має статус прокурора і не є державним службовцем, а ПКМУ від 08.08.2016 року №500 стосується виключно державних службовцем, а тому не підлягає застосуванню у даній справі, колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідно до ч.3 ст.83 закону України «Про прокуратуру» прокурору може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Відтак, суд першої інстанції вірно виходив з того, що для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна враховуватися середньомісячна заробітна плата позивача з два місяці перед звільненням в розмірі 26525,94 грн., а тому розмір середньоденної заробітної плати позивача дорівнює 1263,00 грн. (26525,94 грн./ 21 робочий день = 1263,14 грн.). Також колегія суддів погоджується з правильністю розрахунку кількості робочих днів вимушеного прогулу позивача - 563 робочих дні за період з 18.02.2017 року по 26.05.2019 року, включно (у 2017 році з 18.02.2017 року 215 робочих днів, у 2018 році 250 робочих днів та у 2019 році по 27.05.2019 року 98 робочих днів). Отже, суд першої інстанції вірно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача в розмірі 711147,82 грн., які цілком обґрунтовано стягнув з відповідача-1 на користь позивача. Також колегія суддів погоджується і з правомірністю відмови у задоволенні позовної вимоги про покладення на відповідача-2 обов`язку покрити шкоду, заподіяну прокуратурі відповідачу-1 у зв`язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу в сумі 1441932,19 грн. та судового збору. Відповідно до статті 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Застосування у даній справі ст.237 КЗпП України не може способом захисту та відновлення прав позивача, оскільки дана норма направлена на захист інтересів підприємства, установи, організації, від імені якої діяла службова особа, винна в незаконному звільненні. В рамках даної справи прокуратура Одеської області не заявляла вимог про покладення на підставі ст.237 КЗпП України обов`язку відшкодувати шкоду заподіяну прокуратурі службовою особою, винною в незаконному звільненні позивача. Також слід враховувати, що стаття 237 КЗпП України передбачає обов`язок покрити саме заподіяну шкоду підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, тобто тих коштів, які фактично виплачені працівнику внаслідок його незаконного звільнення. Однак, визначена судом в цій справі сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача в розмірі 711147,82 грн. ще не виплачена позивачу, тобто факт заподіяння шкоди прокуратурі Одеської області внаслідок такої виплати ще не настав, а відповідно, ще не виник і обов`язок по компенсації такої шкоди на підставі ст.237 КЗпП України. Також колегія суддів зазначає, що в рамках даної справи не з`ясовувались та не досліджувались питання вини конкретних посадових осіб прокуратури Одеської області, дії та рішення яких вплинули на прийняття незаконного рішення про звільнення позивача. Колегія суддів вважає, що сам лише факт підписання відповідачем-2 наказу №302к від 17.02.2017 року про звільнення позивача ще не є безумовним доказом вини відповідача-2 у незаконному звільненні позивача, оскільки такий факт має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами, які пов`язані зі звільненням позивача, однак такі обставини в рамках даної справи не досліджувались. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури Одеської області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати його прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 17 вересня 2020 року. Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.