Постанова 4851 № 820/6320/16

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 р.Справа № 820/6320/16 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Сіренко О.І. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С позивач ОСОБА_1 представник відповідача Биковченко Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.07.17 року по справі № 820/6320/16 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області, в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд: - визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 р., в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; - поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу; - стягнути з Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 р., в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області. Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати оскаржуване рішення і залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив про порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що процедура звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням проведена відповідачем відповідно до приписів чинного законодавства. Вказав на пропущення позивачем установленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) місячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом без поважних причин. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 року апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишено без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 р. по справі № 820/6320/16 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2020 року касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області було задоволено частково. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 року в справі № 820/6320/16 скасовано. Справу № 820/6320/16 направлено на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 року адміністративну справу № 820/6320/16 прийнято до свого провадження та призначено до апеляційного розгляду. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення і залишити позовну заяву без розгляду, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ в Дергачівському РВ ГУМВС України в Харківській області з 14.08.1999 року. Спірним наказом начальника ГУ МВС України у Харківській області від 20.05.2015 року №225 о/с, позивача - майора міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУ МВС України в Харківській області, звільнено з органів внутрішніх справ України згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил за п.64 "ж" (за власним бажанням) з 20.05.2015 року, з виплатою компенсації за невикористану відпустку (а.с. 10). Як вказує відповідач, підставою для видання спірного наказу слугував рапорт ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з низькою заробітною платою, складений позивачем на ім`я начальника ГУ МВС України в Харківській області (а.с.132). Разом з тим, позивач не погоджуючись з підставами видання спірного наказу та порядку звільнення, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Проте, відповідачем під час судового розгляду не було доведено правомірності звільнення позивача зі служби. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Пунктом 10 вказаного Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Підпунктом «ж» п.64 Положення «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 визначено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Згідно з п. 68 вказаного Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. З дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Як вбачається з правової позиції, викладеної Верховним Судом України у справах №21-99а12, №21-122а12, №21-236а11, відповідно до п. 68 Положення «Про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби, на підставі пп. «ж» п. 64 зазначеного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження нею про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, є безпідставним. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У спірному наказі про звільнення №225 о/с від 20.05.2015 року зазначено, що підставою для прийняття наказу слугував рапорт позивача від 11.05.2015 року (а.с. 10). Враховуючи викладене, датою звільнення має бути 11.08.2015 року. Однак, судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звільнений з лав ОВС з 20.05.2015 року, тобто з порушенням строку, встановленого чинним на момент спірних правовідносин законодавства. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення, встановлених термінів звільнення. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Згідно пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58 (в редакції наказу Мінпраці та соцполітики №259/34/5 від 08.06.2001 р.), записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Пунктом 2.26 Інструкції №58 встановлено, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України". При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ 20.05.2015 року, а трудову книжку, обхідний лист та припис в РВК отримав лише 26.10.2016 року, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах адміністративної справи. Крім того, з оглянутої судом копії трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що запис про звільнення позивача здійснений без посилання на норми чинного законодавства, як то передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що також свідчить про порушення відповідачем норм трудового законодавства. Враховуючи недотримання відповідачем процедури звільнення, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що спірний наказ ГУ МВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 року не можливо вважати правомірним. Колегія суддів зазначає, що будь-яке звільнення передбачає дотримання передбаченої законодавством процедури, що як вказано вище, не було виконано під час видання спірного наказу в частині звільнення позивача зі служби. Таким чином, оскільки ГУ МВС України в Харківській області при звільненні позивача зі служби не було дотримано передбаченої законодавством процедури звільнення, позивач був звільнений протиправно. Статтею 43 Конституції України, як зазначено вище, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до ст.5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року №4, від 26.10.1995 року №18, від 25.05.1998 року №15) роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем під час судового розгляду не було доведено правомірності звільнення позивача зі служби. Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб`єктом владних повноважень, який є відповідачем в даній адміністративній справі, не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на службі, а спірний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування наказу. Відповідно часини 1 та 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. За таких обставин суд доходить до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог позивача в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі, а саме на посаді оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУ МВС України в Харківській області або на рівноцінній посаді та позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року. Згідно пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та в частині стягнення грошового за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню. З приводу строків звернення до суду, колегія суддів зауважує на таке. Вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, необхідно з`ясувати чи порушені суб`єктивні права чи інтереси позивача, коли сталися і в чому полягають такі порушення, якщо вони мали місце, та коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів. Також, необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку. Інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб`єктивного права, свобод та інтересів особи, що звернулась до суду. На час спірних правовідносин, строки звернення до адміністративного суду були унормовані ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року). Згідно ч.ч. 1, 2 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Суд зазначає, що складовими елементами правового статусу осіб публічної служби є вступ на публічну службу, умови та порядок її проходження, звільнення з публічної служби, соціальний статус осіб публічної служби. Враховуючи наведене та беручи до уваги, що вказаний спір відноситься до справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, до спірних правовідносин повинен застосовуватись спеціальний строк звернення з адміністративний позовом, що передбачений ч. 3 ст. 99 КАС України, тобто місячний строк. Як свідчать матеріали справи, позивач був звільнений з органів внутрішніх справ на підставі його рапорту про звільнення. Позивач вказує, що саме 09.11.2016 року під час ознайомлення з матеріалами особової справи йому стало відомо про те, що він був звільнений з органів внутрішніх справ. З матеріалів особової справи позивача судом встановлено, що витяг наказу про звільнення позивача №225 о/с від 20.05.2015 року та трудову книжку позивач отримав лише 26.10.2016 року. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено під час судового розгляду справи, ГУМВС України в Харківській області не було вчинено жодних дій щодо ознайомлення позивача із спірним наказом про звільнення. Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на тому, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду з огляду на те, що він був обізнаний про складання ним рапорту про звільнення з лав органів внутрішніх справ, а відтак мав знати про спірний наказ. Проте, позивач зазначає, що вказаного рапорту не складав, оскільки взагалі в день його складення перебував за межами території м.Харків. Суд зазначає, що відповідно до п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" №2 від 06.03.2008р., зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що саме з моменту отримання трудової книжки або копії наказу про звільнення, особа вважається такою, що повідомлена про звільнення з органів внутрішніх справ, а відтак має право у випадку незгоди із підставами звільнення, реалізувати своє право на їх оскарження у судовому порядку у встановлений ч. 3 ст. 99 КАС України місячний строк. В свою чергу, позивачем витяг із оскаржуваного наказу та трудову книжку було видано позивачу лише 26.10.2016 року. Таким чином, саме з моменту отримання витягу з наказу про звільнення позивач мав право реалізувати своє право на судовий захист у встановлений ч. 3 ст. 99 КАС України місячний строк. Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом 17.11.2016 року, тобто в межах встановленого ч. 3 ст. 99 КАС України місячного строку. Таким чином доводи скаржника про порушення позивачем строку звернення до суду є необгрунтованими. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ст.55 Конституції України, держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно до ч. 4 ст. 6 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права. У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 року по справі 820/6320/16 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 року по справі № 820/6320/16 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.І. Сіренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 17.09.2020 року