Постанова КГС ВС № 920/743/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 року м. Київ Справа № 920/743/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С., за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Карла Маркса-2" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 (Агрикова О.В., Куксов В.В., Козир Т.П.) та рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2019 (Резніченко О.Ю.) у справі № 920/743/17 за позовом Приватного підприємства "Карла Маркса-2" до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки Історія справи Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне підприємство "Карла Маркса-2" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Сумської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - Відповідач) про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки.

2. Позовні вимоги (з урахуванням заяв Позивача про зміну предмету позову) обґрунтовані тим, що згідно з даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка площею 20,8148 га кадастровий номер 5923882300:09:001:0014, яка була об`єктом оренди Позивача відповідно до договору оренди від 24.03.2010 є архівною. Земельна ділянка кадастровий номер 5923882300:09:002:0204 площею 10,2508 га та земельна ділянка кадастровий номер 5923882300:09:002:0205 площею 10,564 га, утворені шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 5923882300:09:001:0014. До того ж, сума площ новостворених земельних ділянок становить 20,8148 га, що становить площу земельної ділянки з кадастровим номером 5923882300:09:001:0014. Датою реєстрації нових земельних ділянок є 10.10.2018, а підставою реєстрації - наказ Відповідача №18-7458/16-18-СГ від 21.09.2018. Проте, незалежно від поділу земельної ділянки 5923882300:09:001:0014 на 2 нові, ці нові ділянки є об`єктом оренди Позивача за договором від 24.03.2010. Оскільки Позивач на час звернення до суду з цим позовом продовжував користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 5923882300:09:001:0014 та сплачував відповідну орендну плату, а Відповідач протягом одного місяця після закінчення строку договору та на час звернення з позовом не повідомляв про заперечення у поновленні договору, тому Позивач на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення встановленого договором оренди строку його дії отримав право на поновлення цього договору. Попередні судові рішення у справі

3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.09.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду від 16.01.2019 рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду Сумської області від 03.06.2019 в задоволенні позову відмовлено.

5. Рішення суду мотивовано тим, що на час розгляду справи Позивач фактично повернув спірну земельну ділянку Відповідачу (Орендодавцю) за актом приймання-передачі від 28.12.2017, що сторонами не спростовується, тобто, Позивач (Орендар) не продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди, що унеможливлює його поновлення, оскільки це суперечить статті 33 Закону України "Про оренду землі", так як користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди є обов`язковою умовою для можливого продовження між сторонами орендних правовідносин. Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2019 залишено без змін з тих же підстав. Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

7. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Суди попередніх інстанцій застосували частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №367/2022/15-ц, №922/2723/17, №917/131/19, №917/130/19, №917/139/19.

9. Суди прийняли як доказ акт приймання-передачі земельної ділянки від 28.12.2017, чим порушили вимоги статті 76 ГПК України, що свідчить про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено на підставі доказу, який не відтворює обставин, що мали місце при реалізації Позивачем права на поновлення договору оренди землі, а виникли значно пізніше. Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

10. Відповідачем 07.09.2020 до Верховного Суду надіслано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 17.08.2020 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 02.09.2020, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив підлягає залишенню без розгляду, як такий, що подано за межами процесуального строку. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

12. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

13. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

14. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4). При цьому, як зазначено скаржником, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 310 ГПК України.

15. У поданій касаційній скарзі Позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що суди попередніх інстанцій застосували частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №367/2022/15-ц, №922/2723/17, №917/131/19, №917/130/19, №917/139/19.

16. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

17. З огляду на матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, слід зазначити, що у контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто, орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті. У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди, а орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто, договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

18. Водночас, наявність правових підстав для укладення додаткової угоди, в тому числі обставин, за яких договір вважається поновленим в силу вимог частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", має довести позивач. За наявності таких обставин у сторін договору оренди виникає не лише право на укладення додаткової угоди, але і обов`язок згідно з частиною 8 статті 33 цього Закону. Тобто, право на укладення додаткової угоди, яке підлягає судовому захисту, виникає за доведеності (наявності) обставин, за яких договір оренди вважається поновленим на новий (той самий) строк.

19. Таким чином, в разі наявності обставин, за яких договір оренди вважається поновленим відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оформленням такого факту, як поновлення договору оренди землі, є, відповідно до вимог частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", укладення в обов`язковому порядку у місячний строк додаткової угоди до цього договору.

20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами 24.03.2010 укладено договір оренди землі загальною площею 20,8148 га на території В`язенської сільської ради Путивльського району Сумської області. Договір укладений на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

21. Листом від 31.01.2017 Позивач повідомив Відповідача про пролонгацію договору на той же строк та на умовах, викладених в проекті додаткової угоди, доданої до листа. Відповідач листом від 16.03.2017 заперечив щодо поновлення договору з посиланням на ненадання Позивачем додаткових документів (витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки, який потрібний для встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної власності).

22. Суди встановили, що Позивач скористався своїм переважним правом на поновлення спірного договору, оскільки більш, ніж за 30 днів до закінчення строку його дії направив Відповідачу лист про поновлення договору оренди землі разом із проектом відповідної додаткової угоди. Отже, Орендар належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення Орендодавця, як це передбачено умовами договору та частинами 2, 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", проте, Відповідачем порушено місячний термін для повідомлення Позивача про прийняте рішення.

23. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, зважаючи на норми статті 33 Закону України "Про оренду землі", врахувавши положення частини 1 статті 316 ГПК України щодо обов`язковості вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 16.01.2019, надавши оцінку умовам договору та листуванню сторін з огляду та в контексті вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", дійшли висновку, що Орендар належним чином виконав вимоги договору щодо повідомлення Орендодавця про намір продовжити дію договору, сплачував належним чином орендну плату, проте, Відповідач протягом місяця після закінчення строку дії спірного договору не повідомив Позивача про заперечення у поновленні договору, тому у Позивача були наявні підстави розраховувати на можливість поновлення договору в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". 23.1. Однак, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Позивач за актом приймання-передачі (повернення) земельної ділянки від 28.12.2017 передав (повернув) спірну земельну ділянку площею 20,8148 га кадастровий номер 5923882300:09:001:0014, а Відповідач прийняв земельну ділянку до складу запасу сільськогосподарського призначення державної власності. При цьому, суди зауважили, що в ході розгляду даної справи судом не приймалося рішення щодо обов`язків Позивача повернути спірну земельну ділянку. З огляду на зазначені обставини, суди дійшли висновку, що, оскільки на момент розгляду справи судом Позивач фактично повернув земельну ділянку за актом і не продовжує користуватися нею після закінчення дії договору оренди, то вказані обставини унеможливлюють поновлення договору, оскільки це суперечить статті 33 Закону України "Про оренду землі".

24. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

25. Колегія суддів звертає увагу на те, що з акту приймання-передачі (повернення) земельної ділянки від 28.12.2017 не вбачається, що повернення Позивачем спірної земельної ділянки було добровільним виявленням, хоча і не було примусового повернення. Однак, з урахуванням відмови Позивачу за рішеннями судів у поновленні договору (рішення суду від 27.09.2017 та постанова суду від 28.11.2017) і посилання на ці рішення, як на підставу повернення спірної земельної ділянки, про що прямо зазначено в акті від 28.12.2017, слід дійти висновку, що повернення земельної ділянки було пов`язане з рішеннями судів, а не з добровільним волевиявленням. 25.1. До того ж, Закон України "Про оренду землі" не передбачає такої підстави для припинення договору оренди землі, як повернення об`єкта оренди орендодавцю. Тобто, у даному спорі зазначений акт не можна вважати допустимим доказом. 25.2. З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій помилково прийняли в якості доказу у справі акт від 28.12.2017 та з посиланням лише на цей доказ дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

26. Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. 26.1. Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

27. Судами зазначено, що Позивачем 07.05.2019 подано заяву про зміну предмету позову, а також 06.03.2019 подано заяву про уточнення позовних вимог, в яких Позивач послався на те, що згідно з даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка кадастровий номер 5923882300:09:001:0014, яка була об`єктом оренди Позивача відповідно до договору оренди від 24.03.2010 є архівною. Земельна ділянка кадастровий номер 5923882300:09:002:0204 площею 10,2508 га та земельна ділянка кадастровий номер 5923882300:09:002:0205 площею 10,564 га утворені шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 5923882300:09:001:0014. До того ж сума площ новостворених земельних ділянок становить 20,8148 га, що становить площу земельної ділянки з кадастровим номером 5923882300:09:001:0014. Датою реєстрації нових земельних ділянок є 10.10.2018, а підставою реєстрації - наказ Відповідача №18-7458/16-18-СГ від 21.09.2018.

28. Суди, прийнявши вказані вище заяви та здійснюючи розгляд справи з урахуванням цих заяв, не перевірили та не надали належної оцінки вказаним в них обставинам, зокрема, щодо утворення земельних ділянок з кадастровими номерами 5923882300:09:002:0204 площею 10,2508 га та 5923882300:09:002:0205 площею 10,564 га шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 5923882300:09:001:0014, яка орендувалася Позивачем відповідно до спірного договору. Крім того, суди попередніх інстанцій не дослідили та не перевірили того, що, як зазначає Позивач, датою реєстрації нових земельних ділянок є 10.10.2018, тобто, Відповідач вчинив дії щодо поділу земельної ділянки, яка перебувала в користуванні Позивача під час перегляду справи в суді касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 16.01.2019).

29. Статтею 27 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

30. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 56) та від 01.10.2019 у справі №922/2723/17 (пункт 7.36).

31. Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд також і в справах №917/131/19, №917/130/19, №917/139/19, предметом позову в яких є поновлення договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

32. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав у Позивача на поновлення спірного договору в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", проте, помилково взяли до уваги акт від 28.12.2017, який не є допустимим доказом у даній справі. В залежності від встановленого, дослідженню, з наданням відповідних висновків, підлягають також й обставини, які виникли у справі після звернення Позивача з цим позовом та під час розгляду справи, про що ним було зазначено у своїх заявах про уточнення позовних вимог та зміну предмета позову, які судами попередніх інстанцій були прийняті.

33. При цьому, судам попередніх інстанцій, поряд із зазначеним, необхідно врахувати позицію та висновки Палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 27.07.2020 у справі №912/686/17. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

35. Неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), зокрема, щодо дослідження та оцінки зібраних у справі доказів.

36. Відповідно до частини 2 статті 316 ГПК України, постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

37. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 3 статті 310 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. Щодо судових витрат

38. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється. Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Карла Маркса-2" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 та рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2019 у справі №920/743/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Суховий В.Г. Судді Берднік І.С. Міщенко І.С.