Постанова Північний апеляційний господарський суд № 925/1387/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" вересня 2020 р. Справа№ 925/1387/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Тарасенко К.В. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Шевченко В.І. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали справи за апеляційною Фізичної особи-підприємця Теслі Романа Віталійовича на ухвалу Господарського суд Черкаської області від 27.04.2020 у справі № 925/1387/19 (суддя Васянович А.В.) за заявою Фізичної особи-підприємця Теслі Романа Віталійовича про компенсацію витрат на правову допомогу у справі № 925/1387/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Замкового Дмитра Васильовича до Фізичної особи-підприємця Теслі Романа Віталійовича про стягнення 41 896,00 грн. В С Т А Н О В И В: Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.04.2020 відмовлено Фізичній особі-підприємцю Теслі Роману Віталійовичу в задоволенні заяви від 13.01.2020 про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи. Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Фізична особа-підприємець Тесля Роман Віталійович оскаржив її в апеляційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про стягнення з Фізичної особи-підприємця Замкового Дмитра Васильовича понесених ним судових витрат в розмірі 8 500,00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права при неправильному застосуванні вимог матеріального права. Доводи апелянта зводяться до того, що ФОП Тесля Р.В. виконано вимоги ч. 1 ст. 124 ГПК України та надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла. При цьому, ФОП Тесля Р.В. під час розгляду справи в суді першої інстанції добросовісно користувався правами учасника справи та направляв позивачу всі документи, які відповідачем подавались до суду, натомість позивач ФОП Замковий Д.В. не добросовісно користувався своїми правами, оскільки з усіх направлених відповідачем йому процесуальних документів не отримав жодного, факт понесення відповідачем витрат на правничу допомогу пов`язаний виключно з діями позивача зі звернення з даним позовом до суду. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив, що у справі не ухвалено остаточного рішення та не вирішено спору по суті, а лише залишено позовну заяву без розгляду. За твердженнями позивача, докази про судові витрати надаються до суду до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (ст. 129 ГПК України), однак судові дебати по суті справи не проводилися та судове рішення у справі не ухвалювалось. При цьому, судом першої інстанції правомірно встановлено, що апелянтом порушено процесуальний порядок подання відзиву та інших доказів, оскільки відсуне підтвердження їх направлення іншій стороні. В судове засідання апеляційної інстанції 15.09.2020 з`явився представник позивача, відповідач та/або його представник не з`явилися не зважаючи на належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали апеляційного суду про відкладення розгляду справи, яка згідно даних офіційного сайту Укрпошти отримана відповідачем особисто 13.08.2020. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 15.09.2020 відповідач та/або його представник, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явилися не зважаючи на належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності його клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявності в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності відповідача та/або його представника за наявними у справі матеріалами. Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін, зазначаючи, зокрема, про наявність інших підстав, окрім зазначених судом першої інстанції, для відмови у стягнені понесених відповідачем судових витрат. Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, Фізична особа-підприємець Замковий Дмитро Васильович звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Теслі Романа Віталійовича про стягнення з відповідача 41 896, 00 грн. заборгованості за поставлений товар на підставі видаткової накладної від 15.02.2019. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10.01.2020 позов Фізичної особи-підприємця Замкового Дмитра Васильовича до Фізичної особи-підприємця Теслі Романа Віталійовича про стягнення 41 896,00 грн. залишено без розгляду. 14.01.2020 до Господарського суду Черкаської області надійшла заява Фізичної особи-підприємця Теслі Романа Віталійовича про компенсацію витрат на правову допомогу. За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Вимоги ч. 8 ст. 129 ГПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, мають застосовуватися й до справ, де судові дебати відсутні, зокрема, в спрощеному провадженні. Крім цього, за змістом ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених ч.ч. 3-5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч.8 ст.129 цього Кодексу. Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Тому, доводи позивача про те, що оскільки суд по даній справі рішення по суті спору не приймав, відсутні підстави для компенсації відповідачу здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані. Як встановлено матеріалами справи, відповідач разом з відзивом на позовну заяву надав докази на підтвердження укладення Договору про надання правової допомоги та понесення витрат на їх оплату, тобто скористався правом подати відповідні докази згідно ч.8 ст. 128 ГПК України. Судові витрати згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України. Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Крім визначеного ст. 126 ГПК України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність. Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Отже, з урахуванням викладеного, виходячи зі змісту статей 3, 11, 15 ГПК України, питання співмірності заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права. Крім цього, зважаючи на положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо ним доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 14.05.2019 у справі № 922/576/18, від 29.05.2019 у справі № 910/10483/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 25.06.2019 № 916/1340/18. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України). Водночас, за змістом ч. 4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). У розумінні положень ч. 5 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію наведено Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду (постанова від 03.10.2019 у справі № 922/445/19). Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Рішенням ( п. 26 ) Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та рішенням ( п. 23 ) Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Аналіз положень ст. ст. 126, 129 ГПК України вказує на те, що процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат у заяві. Відповідно до ч.9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), які подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявник надав копію Договору про надання правничої допомоги від 04.12.2019, акту погодження вартості послуг по договору від 04.12.2019 про надання правничої допомоги та платіжного доручення №6152 від 05.12.2019 про сплату адвокату 8 500, 00 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив в додатках до нього поштову квитанцію на підтвердження направлення позивачу лише копії відзиву. Належних та допустимих доказів на підтвердження надіслання позивачу копії договору про надання правничої допомоги, копії акту погодження вартості, копії платіжного доручення матеріали справи не містять. Крім цього, в матеріалах справи відсутній опис вкладення до поштового конверту, а інша сторона (позивач) заперечує факт отримання копій доказів понесених відповідачем витрат на правничу допомогу. При цьому, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Відтак, оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення відповідачем свого процесуального обов`язку та не направлення іншій стороні (позивачу) копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку. Аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18. За таких обставин, у випадку недотримання відповідачем вимог щодо належного направлення відповідних копій документів позивачу, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд з огляду на положення ст. 80 ГПК України не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання. Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта (заявника), викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обставин, покладених в основу ухваленого процесуального документу та не можуть впливати на законність судового рішення. За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків. Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Теслі Романа Віталійовича залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.04.2020 у справі № 925/1387/19 - без змін. Матеріали оскарження у справі № 910/1387/19 повернути до Господарського суду Черкаської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 17.09.2020 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді К.В. Тарасенко Є.Ю. Шаптала