Постанова 4854 № 400/4350/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/4350/19 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельного інспекції у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року по справі № 400/4350/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної архітектурно-будівельного інспекції у Миколаївській області, третя особа - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 17.09.2019 № 159-С, - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Управління Державної архітектурно-будівельного інспекції у Миколаївській області Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення № 159-С від 17.09.2019. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно до ч.4 ст.26, ч.4 ст.34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено можливість виконання будівельних робіт з реконструкції існуючих об`єктів за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Рішення відповідача, позивач вважає протиправними та такими, що підлягає скасуванню з підстав, що зазначені вище, а тому позивач у позові просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 24 лютого 2020 року адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасувати рішення Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області № 159-С від 17.09.2019. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, Управління Державної архітектурно-будівельного інспекції у Миколаївській області подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не звернув увагу, що в пакеті документі, крім відсутності документа на земельну ділянку, не має, також, витяг із Державного земельного кадастру; - суд першої інстанції не врахував того, що управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, як об`єкт нагляду, не зверталось до суду щодо оскарження рішення Управління, тобто позивач в даному випадку є неналежним. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були належно сповіщені відповідно до статей 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до частини 2 статті 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно зі статтею 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що на підставі наказу ДАБІ України № 696 від 24.06.2019 та направлень на проведення перевірки була проведена планова перевірки об`єкта нагляду - Департаменту архітектури містобудування Миколаївської міської ради. В акті перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 12.09.2019 головним інспектором будівельного нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ у Миколаївській області встановлено, що містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 12.03.2019 № 33/15-456 на об`єкт «Реконструкція квартири № НОМЕР_1 під розміщення магазину - ломбарду за адресою: АДРЕСА_1», підписані начальником Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради- головним архітектором міста Цимбалом А.А., замовник ОСОБА_1 : у справі відсутній документ, що підтверджує перебування у власності або користуванні земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та Витяг із Державного земельного кадастру. Під час надання МУО № 33/15-456 не враховано вимоги п.1 та п. 4 ч.3 ст.29 Закону, чим порушено вимоги п. 1ч. 4 ст. 29 Закону. За наслідками перевірки головним інспектором будівельного нагляду Новіковою В.В. прийнято рішення від 17.09.2019 № 159-с про скасування Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 12.03.2019 № 33/15-456 на об`єкт «Реконструкція квартири № НОМЕР_1 під розміщення магазину - ломбарду за адресою: АДРЕСА_1», підписані начальником Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради - головним архітектором міста Цимбалом А.А., замовник будівництва - ОСОБА_1 Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги шляхом протиправним та скасувати рішення Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області № 159-С від 17.09.2019, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги належать задоволенню, оскільки оскаржуване рішення прийняте за відсутності порушень вимог містобудівного законодавства, з порушенням принципу "пропорційності", без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 77, 78, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, ст.42, ст.89 ЗК України, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду" № 698 від 19.08.2015, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тож суд має перевірити, чи було оскаржуване рішення Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області прийняте, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також на законних підставах, розумно та пропорційно. Аналогічну правову позицію висловив ВС у постанові від 18 жовтня 2018 року., справа N 823/1004/18. Повноваження Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року N 698 (далі - Порядок N 698). Так, за приписами частини 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Відповідно до частини 1 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Згідно з частиною 3 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру. Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним. При цьому, частиною 4 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Згідно з пунктом 32 постанови КМУ "Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду" № 698 від 19.08.2015, якщо рішення об`єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень. Стосовно порушення, які зазначені в спірному рішенні від 17.09.2019 щодо відсутності у позивача документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, яка розташована на першому поверсі багатоквартирного будинку, суд зазначає наступне: Відповідно до містобудівних норм передбачених Законом України № 3038 право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва (ст.ст.26,29 Закону № 3038). Відтак, для того, щоб отримати містобудівні умови та обмеження замовник повинен бути або власником, або користувачем земельної ділянки, на якій планується об`єкт будівництва. Об`єктом реконструкції є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 31.08.2018. Відповідно до частини 1 статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Згідно зі статті 89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом Відтак, нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини у власність чи користування окремому співвласнику. Окрім того, важливим аспектом цієї справи є висновок суду першої інстанції з того приводу, що позивач здійснював реконструкцію будівлі, котра не передбачає збільшення геометричних розмірів обєкта реконструкціі, а відтак на цій стадії не потрібні або не є обов`язковими документи, що завідчуть право власності ти користування земельною ділянкою. Вказаний висновок суду є правильним та узгоджується із праввою позицією Міністерства розвитку громад та територій України (МІРЕГІОН), яка відображена у відповідному листі № 7/14.4/17053-19 від 28.10.2019 (а.с. 20). Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачу для отримання містобудівних умов та обмежень достатньо було надати документи, що посвідчують право власності на об`єкти нерухомого майна, оскільки реконструкція об`єкта здійснюється без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту квартири, яка належить позивачу на праві власності. Будь-які фактичні дані, котрі свідчать про збільшення геометричних розмірів, матеріали не містять, а тому є помилковим висновок відповідача, з яким не погодився суд першої інстанції, про відсутність відповідних документів на землю. Відтак, рішення Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області № 159-с від 17.09.2019 щодо скасування дії містобудівних умов для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція квартири № НОМЕР_1 під розміщення магазину - ломбарду за адресою: АДРЕСА_1» є протиправним та належить скасувати, оскільки Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва затверджених наказом Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 12.03.2019 № 33/15-456 на об`єкт «Реконструкція квартири АДРЕСА_3 під розміщення магазину - ломбарду за адресою: АДРЕСА_1 », замовник будівництва- ОСОБА_1 видані позивачу відповідно до вимог чинного законодавства. Оскаржуване рішення прийняте за відсутності порушень вимог містобудівного законодавства, з порушенням принципу "пропорційності", без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, у справі "Беєлер проти Італії" ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним ("Beyeler v. Italy", N 33202/96, пункти 110, 114). У рішенні у справі "Інтерсплав" проти України" ЄСПЛ наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства (N 803/02, пункт 38). Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону). Наприклад, у пунктах 70 - 71 рішення по справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), N 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), N 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), N 21151/04, пункту 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), N 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), N 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), N 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), N 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), N 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38). У справі Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), N 32457/05 ЄСПЛ зазначив, що позбавлення права власності (забудови ) повинно бути законним, в суспільних інтересах та підтримувати справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту фундаментальних прав індивідуумів ( пункт 28 вказаного Рішення) Тож будь - яка процедура, проведення перевірки щодо дотримання містобудівної діяльності на предмет дотримання вимог чинного законодавства, зупинення будівництва, скасування дозвільного документу, який легалізує початок будівництва з боку органів державної влади, у тому числі і у порядку нагляду, повинна бути відома забудовнику(позивачу) з метою надання йому можливості висловити свої міркування та спрогнозувати свою подальшу поведінку. Такі вимоги діяльності державного органу щодо інформування зацікавленої особи зумовлені з метою дотримання принципу правової визначеності, пропорційності та необхідності дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення(дія). Наведене також випливає із преамбули Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно якої цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Як вбачається із матеріалів справи відповідач не повідомляв позивача про початок процедури перевірки відповдіного рішення (рішення управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 12.03.2019 № 33/15-456) на предмет його скасування. Отже, суд констатує, що рішення відповідача не відповідає критерію пропорційності, тобто прийняте із порушенням приписів пункту 10 частини 2 статті 2 КАС України. Доводи апеляційної скарги З приводу довода апелянта щодо невиконання позивачем пункту 1 та пункт 4 частини 3 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на який посилається Управління містобудування та архітектури у Миколаївській області, колегія суддів зазначає , що з огляду на вищенаведені висновки, невиконання позивачем пункту 1 та пункт 4 частини 3 статті 29 Закону № 3038, не впливає на юридичну оцінку встановлених у справі обставин. Суд довод апелянта щодо не врахуванням судом першої інстанції того, що управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, як об`єкт нагляду, не зверталось до суду щодо оскарження рішення Управління, тобто позивач в даному випадку є неналежним, відхиляє з огляду на наступне. Згідно з статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Внаслідок того, що рішенням від 17.09.2019 № 159-С порушенні права, свободи або законні інтереси ОСОБА_1 , тому позивач має право звернутися до адміністративного суду та до належного відповідача, оскільки рішення прийнято за наслідками перевірки головного інспектору будівельного нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури ти містобудування Управління ДАБІ у Миколаївської облаті. Суд апеляційної інстанції вказує, що по данній справі позов подано до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельного інспекції у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання ,та може бути, у разі відповідності вимогам статті 328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.