Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/27741/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27741/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у складанні і направленні подання до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва про повернення суми помилково (надміру) сплаченого згідно квитанції №32038941 від 09.09.2016 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 105 798,40 грн; - зобов`язати відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва подання про повернення суми помилково (надміру) сплаченого згідно квитанції № 32038941 від 09.09.2016 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 105 798,40 грн, що сплачений під час придбання вперше квартири. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (п.9. ст. 1) та Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (п. 15-1) передбачені винятки щодо обов`язкової сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Посилаючись на те, що придбала житло вперше, позивач вважає, що наявні підстави для звільнення її від обов`язку сплачувати 1 % від вартості квартири - збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, тому сплачений при оформленні угоди збір підлягає поверненню. У цьому зв`язку позивач 17.04.2020 звернулася до відповідача із заявою з проханням сформувати і подати до органу казначейства подання про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири, проте отримала відмову без зазначення підстав. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. ОСОБА_1 подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що у 2016 році вперше придбала житло за договором купівлі-продажу квартири від 09.09.2016, нотаріально посвідченим, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,4 кв.м., житловою площею 33,4 кв.м., вартість - 10 579 840,00 грн. Під час оформлення угоди позивач сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% від вартості квартири) у розмірі 10 579,84 грн. З метою повернення сплаченого збору у зв`язку з першим придбанням нерухомості, що підтверджується належними та достатніми доказами, позивач звернулася до відповідача із заявою з проханням сформувати та подати до органу казначейства подання про повернення збору, проте у відповідь отримала відмову листом відповідача від 28.04.2020 без зазначення причин відмови. Такі обставини зумовили звернення позивача до суду з адміністративний позовом, за результатами розгляду якого судом першої інстанції ухвалено рішення від 25 червня 2021 року. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 11 жовтня 2021 року. Від ГУ ПФУ в м. Києві надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вважає рішення суду першої інстанції від 25 червня 2021 року законним та обґрунтованим. Зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, при цьому посилається на положення Цивільного кодексу України, а також на ті обставини, що про порушене право позивач дізналася в момент сплати збору на обов`язкове пенсійне страхування, а до суду звернулася лише через 3 роки та 7 місяців після укладення угоди купівлі-продажу. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що 09.09.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивач) укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,4 кв.м., житловою площею 33,4 кв.м., вартість - 10 579 840,00 грн. У договорі міститься посилання на звіт про оцінку та ринкову вартість квартири. Право власності підтверджується інформацією з Єдиного реєстру. За квитанцією від 09.09.2016 позивачем сплачено збір на обов`язкове пенсійне страхування у розмірі 105 798,40 грн. Надалі, 17.04.2020 позивач звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою та проханням сформувати подання про повернення суми збору у зв`язку з першим придбанням нерухомості. Проте, листом від 28.04.2020 позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для формування подання про повернення суми збору, через що остання звернулася з позовом до суду. В частині доводів відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до частин першої-третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Таким чином, для поновлення пропущеного строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, які об`єктивно перешкоджали особі вчасно подати позовну заяву. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Частина третя статті 123 КАС України передбачає, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Як вже зазначалося судовою колегією вище, 09.09.2016 позивач на підставі Договору купівлі-продажу квартири придбала нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,4 кв.м., житловою площею 33,4 кв.м., вартість - 10 579 840,00 грн. Під час оформлення купівлі, позивачем сплачено збори та податки, у тому числі збір на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 105 798,84 грн, що підтверджується квитанцією № 32038941 від 09.09.2016. Відповідно до положень пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від сплати звільняються громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Позивач 17.04.2020 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про повернення сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування. Проте, листом від 28.04.2021 відповідач відмовив у поверненні коштів з посиланням на відсутність правових підстав. Зазначений лист отримано позивачем поштовим зв`язком 11.05.2020. Вважаючи вказану відмову пенсійного органу протиправною, ОСОБА_1 03 листопада 2020 року (поштовим зв`язком) звернулася до суду з даним адміністративним позовом (зареєстровано судом першої інстанції 09.11.2020), тобто в межах шестимісячного строку встановленого статтею 122 КАС України. Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, у зв`язку з чим колегія суддів вважає відповідні доводи відповідача непідтвердженими, а окрім того зазначає, що ті положення Цивільного кодексу України, на які посилається відповідач, не застосовуються до даного виду правовідносин. По суті позовних вимог колегія суддів зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, до придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 була та є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що реєстрація по своїй сутності є засвідчення факту проживання особи у певному житловому приміщенні (квартирі), а відтак, враховуючи наявність у позивача житла, де вона проживає (зареєстрована), відсутність даних відносно того, що позивач перебувала на квартирному обліку для поліпшення житлових умов, то придбання нею квартири не може свідчити про наявність у неї пільг з оподаткування (обкладання) збором, визначеним Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування». Отже, суд першої інстанції не вбачав обставин примусової сплати позивачкою збору та, відповідно, підстав для кваліфікації сплаченої суми збору, як сплаченої «помилково», у зв`язку з чим зазначив на відсутності підстав для повернення заявленої суми збору. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх помилковими та у свою чергу зазначає таке. Згідно статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Таким чином, із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Станом на час придбання позивачем нерухомості - 09.09.2016, як і станом на час розгляду справи в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.13, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно наказу Мін`юсту від 07.02.02 р. № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України. Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше. Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.00 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні. За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами. Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень. Зокрема, згідно п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування". Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088). Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу. За таких обставин саме відповідач зобов`язаний довести, що позивач придбала житло згідно договору від 09.09.2016 р. не вперше. За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору як помилково сплаченого за відсутності обов`язку здійснювати такий платіж. Згідно пояснень відповідача доказів придбання позивачем нерухомого майна до укладення договору від 09.09.2016 не надано; відсутні вони і в матеріалах справи. Окрім того, позивачем здійснено збір додаткових доказів, які приєднані до апеляційної скарги, які вказують на те, що житло за адресою: АДРЕСА_1 придбано нею 09.09.2016 вперше. Так, згідно довідки №360 відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської РДА в м. Києві від 08.07.2021 та листа Шевченківської РДА в м. Києві №109/02/31-5109 від 19.07.2021 позивач не брала участь у приватизації будь-якого майна, не використовувала права на приватизацію державного житла за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно листа КП КМР «КМ БТІ» від 21.07.2021 №062/14-9163 за даними реєстрових книг об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної власності за ОСОБА_1 не зареєстрований. За таких обставин відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана обґрунтованою. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Одночасно колегія суддів зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.13 р. №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов`язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів). Згідно пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відповідно, для стягнення позивачем помилково сплачених коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України. Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин, враховуючи те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, не правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, колегія суддів вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції від 25 червня 2021 року. Підсумовуючи викладене, судова колегія задовольняє апеляційну скаргу позивача, а також й позовні вимоги у спосіб, який відповідає положенням статті 5 та 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та здійснює перерозподіл судових витрат у справі. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у справі №640/27741/20 скасувати, ухвалити нову постанову, якою:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва подання про повернення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) суми сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код 42098368) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва подання про повернення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 105 798,40 грн (сто п`ять тисяч сімсот дев`яносто вісім грн 40 коп), сплаченого згідно з квитанцією № 32038941 від 09.09.2016 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код 42098368) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 1 681,60 грн та за подачу апеляційної скарги у сумі 2 636,41 грн, а всього: 4 318,01 грн (чотири тисячі триста вісімнадцять грн 01 коп). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко