Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 752/7923/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 752/7923/20 Суддя (судді) першої інстанції: Чередніченко Н.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. за участю секретаря Скидан С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року у справі №372/1435/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Поліцейського роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ворошила Валентина Олеговича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Поліцейського роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ворошила Валентина Олеговича (надалі - відповідач), в якому просив суд: скасувати постанову поліцейського роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в полтавській області Департаменту патрульної поліції Ворошила В.О. серії ДПО18 № 958402 від 17.04.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що згідно оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення, 17.04.2020 року приблизно о 10 год. 40 хв. позивач, керуючи автомобілем марки «Тойота» державний номер № НОМЕР_1 , на 208 км. автодороги Київ-Харків-Довжанський, не увімкнув ближнє світло фар поза населеним пунктом, чим порушив вимоги п. 9.8 Правил дорожнього руху. Позивач вважає дії інспектора протиправними, з огляду на те, що у постанові не вказано назву населеного пункту, поза яким позивачем не увімкнено ближнє світло фар, що, на думку позивача, свідчить про не встановлення місця правопорушення. Також, вказує, що описане у постанові правопорушення не охоплюється змістом частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачем (надалі - апелянт) було подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва03 липня 2020 року та прийняти нове, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що інспектор зупинив позивача під час руху і не був присутнім перед початком руху автомобіля, бо початок руху був в іншому населеному пункті. Будь-яких доказів, які б доводили факт того, що водій не користувався попереджувальними сигналами при початку руху чи його зміні не існує. Крім того, позивач вважає, що інспектор неправильно кваліфікував його дії, за дане правопорушення передбачена відповідальність за ст.125 КУпАП, а не вимогами ст. 122 КУпАП. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 17.04.2020 року приблизно о 10 год. 42 хв., водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Тойота» державний номер НОМЕР_1 , на 208 кілометрі автомобільної дороги Київ-Харків-Довжанський М03, не увімкнув ближнє світло фар поза межами населеного пункту в період з 01.10 по 01.05, чим порушив вимоги п. 9.8 Правил дорожнього руху. Дані обставини зазначені у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, від 17.04.2020 року серії ДПО18 № 958402, яка складена поліцейським роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Ворошило В.О. Вищезазначені дії позивача інспектором кваліфіковано за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, що свідчить про обґрунтованість прийнятого рішення, що є предметом оскарження у даному провадженні. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. На підставі частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного проїзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Зі змісту наведеної норми вбачається, що ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність за: порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (надалі - ПДР України). Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно пункту 9.1 ПДР України попереджувальними сигналами є: а) сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою; б) звукові сигнали; в) перемикання світла фар; г) увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби; ґ) увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда; д) увімкнення проблискового маячка оранжевого кольору. Тобто, перелік попереджувальних сигналів у розумінні Правил дорожнього руху є вичерпним. Згідно п.1.10 ПДР України, денні ходові вогні - зовнішні світлові прилади білого кольору, передбачені конструкцією транспортного засобу, установлені спереду транспортного засобу і призначені для покращення видимості транспортного засобу під час його руху у світлий час доби. Ближнє світло фар також відноситься до зовнішніх освітлювальних приладів. Правило п. 9.8 фактично визначає порядок їх використання протягом певного періоду на рівні із вимогами розділу 19 Правил, незважаючи на положення п.9.1 Правил, якими передбачено, що увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби є також попереджувальним сигналом. При цьому, на думку колегії суддів, у розумінні положень абз. 1 п. 9.8 ПДР України увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби є попереджувальними сигналами тільки під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається: у колоні; на маршрутних транспортних засобах, що рухаються по смузі, позначеній дорожнім знаком 5.8, назустріч загальному потоку транспортних засобів; на автобусах (мікроавтобусах), що здійснюють перевезення організованих груп дітей; на великовагових, великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів; на транспортному засобі, що буксирує; у тунелях. Інших випадків віднесення ближнього світла фар у світлу пору доби до попереджувальних сигналів не передбачено. Абзацом 2 пункту 9.8 ПДР України визначено, що з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Слід зазначити, що позивачем не оспорюється сам факт порушення правил дорожнього руху, а його незгода з прийнятою постановою зумовлена незгодою із кваліфікацією правопорушення за ч.2 ст.122 КУПАП. Однак, як вже було зазначено, пунктом 9.8 ПДР встановлено, що з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. Таким чином, ближнє світло фар є зовнішнім освітлювальним приладом, та у разі його неввімкнення відповідно до вимог ПДР України передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а отже твердження позивача про безпідставність застосування даної норми є необґрунтованим та таким, що не береться до уваги. Доводи позивача, що відповідач повинен був застосувати вимоги ст. 125 КУпАП, якою передбачена відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, колегією суддів не береться до уваги, оскільки в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року по справі № 760/4739/17 зазначено, що за аналогічне правопорушення передбачена відповідальність, згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП. Колегія суддів звертає увагу, що не виконання позивачем вимог щодо ввімкнення денних ходових вогнів або ближнього світла фар під час руху транспортного засобу поза населеним пунктом, та, як наслідок порушення вимог п. 9.8 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, підтверджено належними та допустимими доказами. За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9). З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк