Постанова КЦС ВС № 357/9487/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 року м. Київ справа № 357/9487/16-ц провадження № 61-6284св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , уточнивши який просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Mitsubishi Sp.Star, 2004 року випуску, за ОСОБА_2 визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 і автомобіль Mazda CX-7 2007 року випуску без відшкодування їй відповідачем різниці вартості часток в спільному майні подружжя. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що перебувала у зареєстрованону шлюбі з відповідачем з 03 лютого 2001 року по 09 вересня 2015 року. У шлюбі подружжям набуте вищезазначене майно, щодо добровільного поділу якого сторони не можуть дійти згоди. Просила суд задовольнити її позовні вимоги з урахуванням всіх уточнень. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2017 року позов задоволено частково, виділено у власність ОСОБА_1 автомобіль MITSUBISHI Sp.Star, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , 85/100 частин квартири АДРЕСА_2 , припинено право власності на цю частку квартири ОСОБА_2 , виділено у власність відповідача автомобіль MAZDA CX-7, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , 15/100 частин квартири АДРЕСА_2 , та квартируАДРЕСА_1 , стягнуто з відповідача на користь позивачки 4 134 грн судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було набуте сторонами у шлюбі за спільні кошти подружжя. Зурахуванням того, що відповідач після розірвання шлюбу самостійно своїми коштами сплатив залишок заборгованості по кредиту, за рахунок якого придбано квартиру АДРЕСА_2 , у власність відповідача необхідно передати 15/100 частин цієї квартири, та всю квартиру АДРЕСА_1 та виділити ОСОБА_2 автомобіль Mazda, а позивачці виділити 85/100 частини придбаної в кредит квартири АДРЕСА_2 та автомобіль Mitsubishi. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2017 року у частині позовних вимог про поділ нерухомого майна - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення: визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 . У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4340, 70 грн судових витрат. Визнаючи право власності за кожним із подружжя на конкретні квартири, апеляційний суд урахував, що позивач позовних вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації не заявляла, а тому такий поділ відповідає вимогам закону. Рішення суду першої інстанції в частині розподілу автомобілів сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 28 березня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року. Ухвалами Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено дію поставнови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року до завершення розгляду касаційної скарги. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2017 року. ОСОБА_2 указує, що квартира АДРЕСА_1 право власності на яку визнано за ОСОБА_1 фактично є нежитловим приміщенням, оскільки там знаходиться Київська обласна громадська організація «Рідне місто», а тому там неможливе проживання з малолітньою дитиною. Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що квартира АДРЕСА_2 була придбана сторонами у кредит, останнє зобов`язання у розмірі 32 586,54 грн було виконане відповідачем після розірвання шлюбу, а тому судом першої інстанції було правомірно виділено відповідачу в рахунок вартості внесеної суми 15/100 частин квартири, придбаної у кредит. Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди з висновком № 3067/18-43/22306/18-43 від 08 листопада 2018 року судової оціночно-будівельної експертизи, а саме з проведеною оцінкою нерухомого майна. Судові рішення в частині розподілу автомобілів MITSUBISHI Sp.Star д.н.з. НОМЕР_1 та MAZDA CX-7 д.н.з.НОМЕР_2 у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються. Відзив на касаційну скаргу Відзив на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від позивачане надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 лютого 2003 року по 09 вересня 2015 року, від якого мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування в шлюбі сторони набули у власність рухоме і нерухоме майно, зокрема, квартиру АДРЕСА_2 , квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль Mitsubishi Sp.Star 2004 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіль Mazda CX-7 2007року випуску д.н.з. НОМЕР_2 . Квартиру АДРЕСА_2 сторони придбали в результаті укладення кредитної угоди №2.4.2.-011 від 18 жовтня 2002 року за спільні кошти, отримані ними в період шлюбу. Для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за вказаною кредитною угодою укладено іпотечний договір від 13 липня 2004 року, предметом іпотеки зазначено вказану квартиру. Відповідно до копії довідки № 2364 від 29 квітня 2013 року залишок довгострокових зобов`язань за зазначеною кредитною угодою станом на 31 грудня 2012 року складав 40 779,08 грн. Згідно квитанції № 21414931 від 27 лютого 2017 року відповідач сплатив у рахунок погашення кредитної заборгованості 32 586,54 грн. Листом Іпотечного центру в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» № 198 від 15 березня 2017 року зобов`язання за вказаною кредитною угодою виконані.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55ц13, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на автомобілі та квартири, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-486цс16 та з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року в справі № 61-13617св18. У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16 зроблено висновок, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції установив, що відповідачем було сплачено кошти на погашення кредиту за квартиру, яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак, залишив поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на квартиру, внаслідок укладення кредитного договору виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цієї квартири. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 грудня 2018 року у справі № 276/1182/15 (провадження № 61-1777св17), від 28 серпня 2019 року у справі № 740/2074/16 (провадження № 61-28840св18), у яких залишив без змін рішення судів апеляційної інстанції про стягнення з другого з подружжя грошових коштів, сплачених за кредитним договором. Відповідно до висновку судової оціночно - будівельної експертизи № 3067/18-43/22306/18-43 від 08 листопада 2018 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 1 260 848 грн, квартири АДРЕСА_1 становить 1 205 325 грн. Згідно зі змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Встановивши, що об`єктом спільної сумісної власності подружжя є дві окремі квартири, апеляційний суд в межах заявлених позовних вимог визнав за кожною зі сторін право власності на окрему квартиру. За таких обставин підстав уважати, що апеляційний суд порушив принцип рівності часток подружжя, немає. Доводи касаційної скарги про те, що майно подружжя було поділено судом першої інстанції з урахуванням сплаченого відповідачем кредитного боргу не мають значення для вирішення даного спору, оскільки у даній справі при поділі майна сторін як подружжя не вирішувалось питання поділу боргових зобов`язань, відповідач таких вимог не заявляв. Доводи касаційної скарги щодо відхилення апеляційним судом клопотання про проведення повторної оціночно - будівельної експертизи кварттри АДРЕСА_2 з урахуванням розташованого у горищному поверсі приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки на час проведення експертизи вказане приміщення відноситься до категорії «самочинне будівництво». Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів та як наслідок - з обставинами, які встановив апеляційний суд, та висновками, яких він дійшов на підставі таких обставин. Колегія суддів звертає увагу, що оцінка таких доводів знаходиться за межами розгляду справи касаційним судом, який відповідно до статті 400 ЦПК України перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель М. М. Русинчук