Постанова КЦС ВС № 356/604/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року м. Київ справа № 356/604/15 провадження № 61-6308 св 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , Сарненська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюк Діна Іванівна, розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року в складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Сарненської районної державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Овдіюк Д. І. та з урахуванням уточнених позовних вимог просив: - встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу з червня 2004 року по 17 лютого 2009 року ; - визнати частково недійсними свідоцтво № НОМЕР_1, посвідчене Сарненською районною державною нотаріальною конторою, на житловий будинок АДРЕСА_1 , свідоцтво № НОМЕР_2 , посвідчене Сарненською районною державною нотаріальною конторою, на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210400000:08:007:0112 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за цією ж адресою, свідоцтво № НОМЕР_3, посвідчене Сарненською районною державною нотаріальною конторою, на земельну ділянку площею 0,0592 га з кадастровим номером 3210400000:08:007:0113 для ведення особистого селянського господарства; - визнати об`єктом спільної власності подружжя домоволодіння АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину вказаного домоволодіння; - визнати недійсним заповіт від 31 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюк Д. І.; - визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 . В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з червня 2004 року перебував з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних стосунках, а 17 лютого 2009 року одружився з нею. 19 червня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу за їх спільні кошти було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому вони проживали та який був юридично оформлений на ОСОБА_3 , оскільки на час його купівлі позивач не набув громадянства України та не мав посвідки про постійне проживання. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, а у квітні 2015 року до позивача звернулась її дочка з проханням звільнити вказаний будинок, оскільки вона є його власником на підставі свідоцтва про право на спадщину № НОМЕР_1, виданим Сарненською районною державною нотаріальною конторою. Окрім того, дочка померлої отримала також свідоцтва про право на спадщину № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210400000:08:007:0112 та 3210400000:08:007:0113 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає вищезазначене майно спільною сумісною власністю його та ОСОБА_3 , оскільки воно набуте за спільні гроші за час їх проживання однією сім`єю. Також позивач оспорює належність підпису ОСОБА_3 у заповіті від 31 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюк Д. І., за яким усе своє майно вона заповіла дочці. У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, у якому просила усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належним їй майном, а саме будинком АДРЕСА_1 , шляхом виселення з зазначеного будинку ОСОБА_1 з усіма членами сім`ї. В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 грудня 2013 року вона є одноособовим власником будинку та двох земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно було придбане її матір`ю ОСОБА_3 у 2006 році за власні кошти та за кошти, які остання взяла в кредит. Для того, щоб розрахуватись за кредит, остання зверталась з проханням до своєї матері ОСОБА_4 , яка продала свій будинок та подарувала отримані кошти дочці. Заміж за ОСОБА_1 ОСОБА_3 вийшла 17 лютого 2009 року, тому вищевказане майно набула до шлюбу. Після смерті ОСОБА_3 позивач одружився вдруге та почав проживати у спірному будинку разом з новою дружиною та дитиною, чим порушує її законні права як власника, не реагує на її прохання звільнити будинок, тому ОСОБА_2 просить вирішити спір в судовому порядку. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Березанського міського суду Київської області від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу з 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_3. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № НОМЕР_1, посвідчене Сарненською районною державною нотаріальною конторою, на домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № НОМЕР_2, посвідчене Сарненською районною державною нотаріальною конторою, на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210400000:08:007:0112 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № НОМЕР_3, посвідчене Сарненською районною державною нотаріальною конторою, на земельну ділянку площею 0,0592 га з кадастровим номером 3210400000:08:007:0113 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано об`єктом спільної власності подружжя домоволодіння АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину вказаного домоволодіння. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу в період з 2005 року до укладення шлюбу підтверджується наданими в судовому засіданні та не спростованими показаннями свідків, з яких вбачається спільність ведення ними у відповідний період господарства, участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, а також наявність усталених відносин, що притаманні подружжю, тому позивач має право власності на половину домоволодіння. У зв`язку з цим до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , що охоплюється її заповітом, входить лише Ѕ належна їй частка в спільному сумісному майні подружжя. Як вбачається з висновку експерта ОСОБА_5 від 19 вересня 2017 року № 8-4/1199 за результатом проведеної судової почеркознавчої експертизи встановити, чи відповідає підпис ОСОБА_3 в спірному заповіті підпису на інших наданих для дослідження об`єктах, неможливо, а інших належних та допустимих доказів позивачем надано не було, тому позовні вимоги у частині оспорювання дійсності заповіту задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що ОСОБА_1 є співвласником спірного житлового будинку, тому має законні підстави володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном на власний розсуд. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення прав позивача за зустрічним позовом щодо володіння, користування чи розпорядження належним їй відповідно до заповіту майном з боку ОСОБА_1 суду не надано. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Березанського міського суду Київської області від 02 липня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Сарненської районної державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Овдіюк Д. І. відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково, виселено ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 апеляційний суд виходив із того, що з наданих позивачем доказів не можливо встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 2005 року до 17 лютого 2009 року, оскільки окрім показань свідків у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали між собою усталені стосунки, що притаманні сім`ї, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також взаємні права та обов`язки. Щодо зустрічного позову апеляційний суд зазначив, що позивач ОСОБА_1 не є співвласником спірного житлового приміщення, не є членом сім`ї власника, а тому його проживання у даному домоволодінні створює ОСОБА_2 безумовні перешкоди в користуванні її власністю, а тому ці перешкоди повинні бути усунуті шляхом виселення позивача із цього домоволодіння. Зустрічний позов в частині виселення членів сім`ї позивача не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_2 при зверненні до суду з даною вимогою не зазначила членів сім`ї ОСОБА_1 та не залучила їх до справи в якості відповідачів за своїм зустрічним позовом. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення апеляційного суду. Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Позивач зазначає, що апеляційний суд на підтвердження обставин придбання нерухомості ОСОБА_2 за кредитні кошти та кошти матері послався на довідку з банку та довідку з сільської ради. Вважає, що належними доказами на підтвердження цих обставин мали бути кредитний договір і договір купівлі-продажу. Заперечення/відзив на касаційну скаргу Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 15 листопада 1981 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. 07 квітня 2006 року ОСОБА_8 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу домоволодіння, у відповідності до якого остання придбала домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до пункту 9 цього договору дане домоволодіння знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,1836 га, із яких 0,1 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0,0836 га для ведення особистого селянського господарства. Розпорядчий документ про передачу земельної ділянки у власність не приймався, державний акт на право власності на землю не зареєстрований, що підтверджується довідкою № 80 про правовий статус земельної ділянки, виданою 15 березня 2006 року Березанським міським відділом земельних ресурсів. 17 лютого 2009 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_1 22 грудня 2010 року ОСОБА_3 видано державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210400000:08:007:0112 та 3210400000:08:007:0113 серії ЯЛ № 010092 та ЯЛ № 010093. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 31 травня 2012 року приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюк Д. І. та зареєстрований в реєстрі за № 480, відповідно до якого усе своє майно заповідала своїй дочці - ОСОБА_2 24 жовтня 2012 року Сарненська районна державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 541/2012 за заявою матері померлої ОСОБА_4 про відмову від спадщини. 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 подала заяву у Сарненську районну державну нотаріальну контору про прийняття спадщини. ОСОБА_1 із заявами до Сарненської районної державної нотаріальної контори не звертався. 14 грудня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на домоволодіння АДРЕСА_1 , на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га з кадастровим номером 3210400000:08:007:0112, на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0592 га з кадастровим номером 3210400000:08:007:0113, які належали спадкодавиці ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до частини 1 статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Конституційний суд України у рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин. Вказаний висновок неодноразово використовувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17. Апеляційний суд, дослідивши обставини справи, дійшов висновку, що не підтверджується достатніми належними доказами факт проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім`єю, ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов`язків до укладення ними шлюбу, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання за позивачем права власності на половину майна ОСОБА_3 . Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які стосуються джерел отримання коштів для набуття спірного майна ОСОБА_3 , тобто виходять за межі касаційного оскарження, оскільки касаційний суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Окрім цього, ці доводи на мають значення для вирішення спору, оскільки не містять обставин на пітвердження спільного проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_3 . Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель М. М. Русинчук