Постанова 4824 № 756/3653/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/10631/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Васалатій К.А. 756/3653/20 Доповідач-Чобіток А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 07 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. за участю секретара - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування тимчасового обмеження у прав виїзду за межі України, - у с т а н о в и в : Заявник ОСОБА_1 23 березня 2020 року звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із вищевказаною заявою, у якій просив суд скасувати тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України, встановлене йому згідноз ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13.01.2015 у справі № 756/134/15-ц.При цьому зазначав, що наявна заборона у вигляді обмеження у праві виїзду за межі України порушує його конституційне право на свободу пересування. Від виконання рішенняОболонського районного суду м.Києва від 13 січня 2015 року про стягнення з нього та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором від 30.03.2007 року в сумі 176 725,05 доларів США, 43 618 грн. пені та 1 820 грн. судових витрат,він не ухиляється, а лише не може його виконати у зв`язку з неплатоспроможністю та тяжкою економічною ситуацією. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року заява ОСОБА_1 залишена без задоволення. В апеляційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права, оскільки судом не було його повідомлено про судове засідання 22.06.2020 року. крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували його ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням. При розгляді даної справи судом першої інстанції установлено, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 13 січня 2015 року тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14.02.2012 року в справі № 2-613/12, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 30.03.2007 у сумі 176 725,05 доларів США та 43 618 грн пені та 1 820 грн судових витрат. Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження відносно нього у праві виїзду за межі України у цивільній справі №2-613/12, застосованогоухвалою Оболонського районного суду м. Києва 13 січня 2015 року, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи заявника з тих підстав, що боржником не надано суду належних та допустимих доказів того, що рішення ним виконується , а матеріали, додані до заяви, не спростовують ті обставини, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього згідно рішення суду,. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника боржника, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Відповідно до частини 5 статті 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Звертаючись до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, ОСОБА_1 посилався на те, що він не ухиляється від виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14.02.2012 року в справі № 2-613/12, а лише не може його виконати у зв`язку з неплатоспроможністю та тяжкою економічною ситуацією. У справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року, Європейський суд з прав людини, вказав, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду» . У справі «Soering vs UK» від 07.07.1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Таким чином, процес примусового виконання судового рішення у цивільній справі необхідно розглядати як невід`ємну частину механізму судового захисту права в порядку цивільного судочинства виходячи з наступного: 1) мета цивільного судочинства, закріплена у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави) в повній мірі досягається лише в результаті виконання вимог судового рішення. Виконавче провадження є логічним продовженням судового розгляду та не може без нього існувати, як і сам судовий розгляд втрачає сенс без можливості звернення судового рішення до примусового виконання; 2) провадження щодо примусового виконання судового рішення є проявом процесуального принципу обов`язковості судового рішення, без нього даний принцип перетворюється на просту декларацію. «Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням» слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. Зазначаючи про те, що він не ухиляється від виконання рішення суду, а за час, що сплинув з моменту встановлення тимчасового обмеження у його праві виїзду за межі України, на виконання грошових зобов`язань було реалізовано з прилюдних торгів, належну йому земельну ділянку, унаслідок чого сума боргу зменшилася на 505 251,6 грн., ОСОБА_1 на підтвердження зазначеної обставини надав Акт приватного виконавця Корольова М.А. про проведені електронні торги від 04.02.2020 року. Також надав податкову декларацію за 2019 рік, відповідно до якої його дохід від підприємницької діяльності склав за 2019 рік усього 82 353,99 грн., чого ледве вистачає на власне існування. Оцінюючи надані заявником докази на предмет зміни обставин, які, на думку ОСОБА_1 , є підставою для скасування обмеження на виїзд, суд апеляційної інстанції уважає, що вони не свідчать про свідомі наміри боржника виконати зобов`язання. Так, після обмеження ОСОБА_1 у виїзді за межі України за ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року, перше погашення боргу в сумі 176725,05 доларів США та 45438,52 грн. відбулось 04.02.2020 року після проведення приватним виконавцем електронних торгів з реалізації, належної боржнику земельної ділянки ( акт на право власності від 02.07.2007 року). При цьому виконавчий лист судом першої інстанції був виданий ще 16.03.2012 року ( а.с.149-150 том 1, а.с.69-70 том 2). Тобто, жодних дій, які б свідчили про наміри ОСОБА_1 виконати зобов`язання (сприяння в реалізації майна, що належало йому на праві власності з 2007 року та інш.), боржником протягом восьми років не здійснювалось, не здійснюються і після обмеження його у праві виїзду за межі України. Посилання боржника про неможливість виконання зобов`язання унаслідок неплатоспроможності та тяжкої економічної ситуації, на увагу не заслуговує, оскільки сам боржник повинен бути зацікавлений у якнайшвидшому виконанні зобов`язання, яке жодним чином не виконувалось ним на протязі восьми років. Жодних дій, які б свідчили про свідоме бажання ОСОБА_1 хоча б розпочати виконувати рішення суду, останнім не здійснено. Наведене вказує про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків як до, так і після постановлення ухвали Оболонського районного суду м. Києвавід 13 січня 2015 рокупро обмеження у праві виїзду за межі України. На підставі викладеного, ураховуючи принцип обов`язковості судового рішення, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстави до скасування якої відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. УхвалуОболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий: А.О. Чобіток Судді: О.В. Немировська Т.І. Ящук