Ухвала КАС ВС № 260/1743/19

УХВАЛА про передачу справи на розгляд об`єднаної палати 14 вересня 2020 року Київ справа №260/1743/19 адміністративне провадження №К/9901/18177/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Стеценка С.Г., Шарапи В.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 (суддя Ващилін Р.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 (колегія у складі суддів Шевчук С.М., Кухтея Р.В., Носа С.П.) у справі №260/1743/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області, про визнання протиправними та скасування припису та постанови. I. РУХ СПРАВИ

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЗК373/221/АВ/П від 10.10.2019, винесений головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області Юртин Віталієм Федоровичем; - визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК373/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-134 від 14.11.2019, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик Василем Івановичем.

2. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.03.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК373/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-134 від 14.11.2019, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області. В решті позовних вимог відмовлено. 3. 24.07.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління Держпраці у Закарпатській області на зазначені судові рішення. Підставою касаційного оскарження є застосування судами норм права без урахування правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18.

4. Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2020 відкрито касаційне провадження. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу «Про проведення інспекційних відвідувань» від 24.09.2019 р. №175 та направлення на проведення інспекційного відвідування №786 від 24.09.2019 р. у період з 09 жовтня 2019 року по 10 жовтня 2019 року проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

6. Наказ про проведення інспекційного відвідування виданий на підставі службової записки начальника відділу Управління Держпраці у Закарпатській області та інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №26897/06.02 від 18.09.2019 р., №25951/06.02 від 13.09.2019.

7. За результатами відвідування складено акт №ЗК373/221/АВ від 10.10.2019, відповідно до якого встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустив до роботи в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2 , найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в якості продавця та різноробочих без укладення з ними письмового трудового договору, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

8. Висновки посадових осіб відповідача ґрунтуються на поясненнях зазначених фізичних осіб про те, що вони працюють в ФОП ОСОБА_1 без укладення трудового чи цивільно-правового договору.

9. На підставі акту перевірки та виявлення фактів допуску до роботи фізичних осіб без укладення трудового договору та оформлення трудових відносин у встановленому законом порядку, інспектором праці Управління Держпраці у Закарпатській області Юртином В.Ф. винесено припис про усунення виявлених порушень №ЗК373/221/АВ/П від 10 жовтня 2019 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути у строк до 21 жовтня 2019 року виявлені під час проведення інспекційного відвідування порушення ч. 1 та ч. 3 ст. 24 Кодексу законі про працю України.

10. Також інспектором праці Управління Держпраці у Закарпатській області Юртином В.Ф. складено протокол про адміністративне правопорушення № ЗК373/221/АВ/П/ПТ від 10 жовтня 2019 року.

11. Розглянувши акт інспекційного відвідування №ЗК373/221/АВ від 10 жовтня 2019 року, начальник Управління Держпраці у Закарпатській області прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЗК373/221/АВ/П/ПТ-ТД від 01 листопада 2019 року.

12. За результатами розгляду справи про накладення штрафу на підставі акту інспекційного відвідування №ЗК373/221/АВ від 10 жовтня 2019 року перший заступник начальника Управління Держпраці у Закарпатській області виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами№ЗК373/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-134 від 14 листопада 2019 року, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 375 570,00 грн.

13. Не погоджуючись з прийнятими посадовими особами Управління Держпраці у Закарпатській області рішеннями, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 04.12.2019 у справі №307/3602/19, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, за що на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн. (а.с. 107). Дана постанова набрала законної сили 16 грудня 2019 року.

15. Суд першої інстанції дійшов висновку, що правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП, належить за своєю природою до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність. Таким чином, суд зробив висновок, що за порушення трудового законодавства, що проявилося у допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, ФОП ОСОБА_1 вже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2019 року у справі №307/3602/19.

16. Суд першої інстанції зазначив, що накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення як і постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 04.12.2019 у справі №307/3602/19, так і постановою Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК373/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-134 від 14 листопада 2019 року є притягненням ФОП ОСОБА_1 до того самого виду відповідальності за одне й те саме порушення вдруге, що суперечить нормам ст. 61 Конституції України, у зв`язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню.

17. У задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень суд першої інстанції відмовив у зв`язку з тим, що постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 04.12.2019 р. у справі №307/3602/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП. Зазначена постанова Тячівського районного суду Закарпатської області набрала законної сили 16 грудня 2019 року. Тобто вина позивача у допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору встановлена рішенням суду.

18. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний припис про усунення виявлених порушень №ЗК373/221/АВ/П від 10 жовтня 2019 року був винесений посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області правомірно.

19. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення є притягненням ФОП ОСОБА_1 до того самого виду відповідальності за одне й те саме порушення вдруге. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

20. Управління Держпраці у Закарпатській області у касаційній скарзі зазначає, що суди мали б застосувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №522/12566/18. V. ПІДСТАВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Ключовим правовим питанням у справі є можливість одночасного притягнення особи до відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого статтею 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

22. Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

23. Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

24. За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

25. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

26. Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

27. Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

28. Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

29. Стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014.

30. Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

31. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України Про засади запобігання і протидії корупції іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

32. Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

33. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

34. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України.

35. При розгляді зазначеної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

36. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16.

37. Разом з тим, Верховний Суд (у складі колегії суддів, що входять до палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду) у постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18 висловив думку, що наявність у частині третій статті 265 КЗпП України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним, а накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України не охоплюються поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

38. За правилом частини другої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

39. Згідно зі статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

40. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1-4 статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частині 5 або 6 статті 346 цього Кодексу.

41. Зважаючи на те, що має місце різне застосування статті 265 КЗпП України у практиці Верховного Суду, будь-яке вирішення справи потребуватиме відступу від висновків тієї чи іншої колегії.

42. З цих підстав, а також метою забезпечення єдності судової практики, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Керуючись ст. 346, 347 КАС України, Суд - П О С Т А Н О В И В: Справу № 260/1743/19 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.М. Кравчук Суддя С. Г. Стеценко Суддя В.М. Шарапа