Постанова 4852 № 280/4475/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 280/4475/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач), суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В., за участю секретаря судового засідання Троянова А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (суддя Бойченко Ю.П., повний текст рішення складений 09 грудня 2019 року) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,- в с т а н о в и в : До суду надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-25319-50 від 13 серпня 2019 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що ФОП ОСОБА_1 з 01.10.2013 по 09.09.2019 перебувала на загальній системі оподаткування, сума боргу по єдиному внеску станом на 26.09.2019 становить 23785,08 грн. Наявність боргу зі сплати ЄСВ підтверджується інтегрованою карткою платника податків, що залишено поза увагою суду. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 12.10.2009 по 09.09.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на обліку як платник податків та платник єдиного внеску. Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу № Ф-25319-50 від 13 серпня 2019 року про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 23785,08 грн. за 2017, 2018 роки та січень-липень 2019 року. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що працевлаштування позивача в ТОВ «Епіцентр К» не впливає на правомірність нарахування єдиного внеску та не звільняє ОСОБА_1 від обов`язку зі сплати єдиного внеску у порядку та розмірі, встановленому законом. При цьому, скасовуючи податкову вимогу, суд першої інстанції дійшов висновку про її протиправність з огляду на порушення податковим органом норм п. 4 розділу VI Інструкції № 449 в частині несвоєчасного направлення вимоги про сплату боргу, що призвело, за висновком суду, до необізнаності позивача з можливими наслідками його непогашення в установлений строк та позбавило позивача можливості своєчасного вжиття заходів щодо сплати боргу або його оскарження. Проте колегія суддів доходить висновку, що такі висновки суду першої інстанції є невірними. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Разом з тим, судом апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), наданих Пенсійним фондом України стосовно ОСОБА_1 , з травня 2015 року по листопад 2019 року роботодавцем (ТОВ «Епіцентр К») було сплачено єдиний внесок на нараховану позивачеві заробітну плату. Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах та зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, враховуючи, що на час винесення оскаржуваної вимоги позивач не здійснював підприємницьку діяльність, протягом 2015-2019 років єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувався за застраховану особу ОСОБА_1 роботодавцями, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем фактично виконано обов`язок щодо сплати єдиного внеску, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована податковим органом неправомірно. Рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року в адміністративній справі № 280/4475/19 скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області № Ф-25319-50 від 13 серпня 2019 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області документально підтверджені судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. Постанова суду набирає законної сили з 15 вересня 2020 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 15 вересня 2020 року. Головуючий - суддя О.В. Головко суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров