Постанова 4812 № 489/474/20

11.09.20 22-ц/812/1272/20 Справа №489/474/20 Провадження № 22-ц/812/1272/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 08 вересня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Кокорєвим В.М., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В У лютому 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувало, що відповідно до укладеного договору б/н від 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку з невиконанням умов договору станом на 15 грудня 2019 року утворилася заборгованість в сумі 52 249 грн.58 коп., з яких: 34 690 грн.90 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6067 грн.84 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 8526 грн.57 коп. - нарахована пеня; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2464 грн.27 коп. - штраф (процентна складова). Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 52249 грн. 58 коп. за кредитним договором № б/н від 12 квітня 2016 року та 2102 грн. судових витрат. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 12 квітня 2016 року, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 26067 грн.84 коп. та судовий збір в розмірі 1048,69 грн. У іншій частині вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк»», посилаючись на те, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи, просив його скасувати в частині відмови у стягнені суми за тілом кредиту у розмірі 14690 грн., пені та штрафу та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Так, мотивуючи доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» вказує, що з моменту підписання фізичною особою заяви між Банком та клієнтом було укладено договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Відповідно до п.2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Користування кредитними коштами понад встановлений розмір ліміту пояснює збільшення заборгованості за кредитом понад встановлений ліміт. Відповідач після отримання картки та ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, здійснив дії щодо проведення його активації, користування карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Крім того, відповідач скористався послугою «Страхування кредитного ліміту» на офіційному сайті Приватбанку. Оформлення кредиту за зазначеним сервісом підтверджує збільшення ліміту кредитування та пояснює розмір заборгованості за тілом кредиту. Зважаючи на те, що Банк надав відповідачеві кредит, а останній його не повернув, суд помилково визначив ліміт у розмірі 20 000 грн., не врахував збільшення кредитного ліміту. Також, суд безпідставно відмовив у стягненні неустойки( пені і штрафу) та порушив норми матеріального права, з огляду на те, що за обставинами викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2017 року у цивільній справі №342/180/17, відповідач заперечував факт ознайомлення з редакцією витягу Умов та Правил, що були долучені до справі, тоді як у цій справі відповідач жодних заперечень із зазначеного приводу суду не надавав. Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості 20000 грн. тіла кредиту та 6067 грн.84 коп. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, позивачем не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду в цій частині. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов кредитного договору № б/н від 12 квітня 2016 року, укладеного в формі анкети-заяви, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 20 000 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі, визначеному тарифами банку. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 15 грудня 2019 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 52249 грн.58 коп., яка складається з : 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 34690 грн.90 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованим відсотками, 0,00 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам, 6067 грн.84 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 8526 грн.57 коп. - нараховано пені, 0,00 грн. - нараховано комісії, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2464 грн.27 коп. - штраф (процентна складова). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у відповідній частині. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум, крім тіла кредиту, згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню. Стягуючи заборгованість за тілом кредиту у розмірі кредитного ліміту, суд першої інстанції виходив з того, що у позові жодним чином не обґрунтовано чому при кредитному ліміті 20000 грн. позивач просить стягнути тіло кредиту, яке значно перевищує вказану суму, а саме 34690 грн.90 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим 12 квітня 2016 року підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. У заяві-анкеті зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути нараховані відсотки, пеню та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. А тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідач своїм підписом висловив згоду на укладання договору шляхом підписання анкети-заяви,в якій зазначено, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг, а користуючись коштами підтвердив свою згоду з формою та умовами такого договору не заслуговують на увагу та спростовуються змістом рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 12 квітня 2016 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 20 000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем надано розрахунок заборгованості станом на 15 грудня 2019 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд не погодився з тим, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 34690 грн. 90 коп., оскільки в матеріалах справи відсутнє підтвердження повідомлення відповідача про збільшення його кредитного ліміту, тому стягненню підлягає з відповідача заборгованість в межах встановленого кредитного ліміту - 20000 грн. і в цій частині рішення суду позивачем не оскаржується. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у стягнені 14690 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту, позивач у апеляційній скарзі посилається на те, що позичальник скористався послугою «Страхування кредитного ліміту» через Приват24, а оформлення кредиту за вказаним сервісом підтверджує збільшення ліміту кредитування та пояснює розмір заборгованості за тілом кредиту. Проте вказані доводи не заслуговують на увагу, по-перше, на зростання заборгованості за рахунок страхових платежів по договору «страхування кредитного ліміту» позивач при обґрунтуванні позову не посилався. По-друге, як вбачається із особового рахунку по основній картці НОМЕР_1 за рахунок кредитних коштів, без погодження з відповідачем, позивачем погашалися відсотки за період з 12 квітня 2016 року по 30 вересня 2018 року на загальну суму склала 27556 грн. 30 коп., за період з 05 січня по 06 серпня 2018 року страхові платежі на суму 1503 грн.69 коп. та комісія за обслуговування(членські внески), починаючи з 12 січня 2018 року на загальну суму 360 грн., що і привело до збільшення кредитного ліміту та заборгованості за тілом кредиту. Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог та стягнув з відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн. станом на 15 грудня 2019 року. Рішення суду в частині стягнення вказаної суми заборгованості не оспорюється, а тому відсутні підстави для перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині. Установивши, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить умов щодо порядку та строку повернення кредитних коштів, розміру та порядку оплати процентів за користування кредитним коштами, відповідальності позичальника за несвоєчасне виконання зобов`язань, суд обґрунтовано вважав, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачем та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні нарахованої Банком заборгованості за процентами, пенею та штрафами. Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду про відмову у стягненні пені та штрафів носять загальний декларативний характер, суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, а тому не заслуговують на увагу. З урахуванням викладеного суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, а тому в силу ст. 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 11 вересня 2020