Постанова 4851 № 520/2933/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 р.Справа № 520/2933/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С позивача - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 24.06.20 року по справі № 520/2933/2020 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП № 59275523 від 24.02.2020; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, третьою особою, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник відповідача та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача,перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на примусовому виконанні Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження №59275523 з примусового виконання виконавчого листа по справі №638/12278/15-ц, виданого 12.02.2019 Дзержинським районним судом м. Харкова про усунення перешкод у побаченні з дитиною, встановлення побачення з дитиною та обрання способом участі діда ОСОБА_3 та бабці ОСОБА_2 у вихованні онуки, дитини з метою забезпечення навиків до сімейних цінностей, надавши часи спілкування з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожну четверту неділю місяця з 10-00 до 18-00 години за місцем їх проживання в присутності батька та матері (при наявності її бажання бути присутньою) та в дні народження діда та бабці 31 серпня кожного року та 28 вересня кожного року з 10-00 години до 16-00 години в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою). Отже, побачення з онукою стягувачів мало відбутися 23.02.2020. Як свідчать матеріали справи, 21.02.2020 до державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бакшеєва С.М. від представника ОСОБА_1 (боржника по ВП №59275523) - Клімаш А.С. надійшла заява про відкладення проведення виконавчих дій у зв`язку з хворобою малолітньої - ОСОБА_4 , також повідомлено, що після одужання ОСОБА_4 до відділу буде надана копія відповідної довідки на підтвердження факту хвороби (т. 1, а.с. 193). 23.02.2020 державним виконавцем здійснено вихід за адресою, яка визначена місцем виконання рішення суд: АДРЕСА_1 , результати якого оформлені актом. Зі змісту акту державного виконавця встановлено, що побачення з дитиною не відбулося оскільки, зі слів представника стягувача дитина захворіла (т. 1, а.с. 194). 24.02.2020 державним виконавцем Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бакшеєвим С.М. прийняв постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700 грн. (т. 1, а.с. 197-198). Не погодившись з прийнятою постановою про накладення штрафу, позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України, одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII) та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (надалі - Інструкція №512/5). Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 74 Закону №1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з ст. 64-1 Закону №1404-VIII, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Крім того, у розділі ІХ Інструкції № 512/5 наведено порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною. Так, відповідно до п. 8, 9 розділу ІХ Інструкції № 512/5, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону №1404-VІІІ. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону №1404-VІІІ. Тобто, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо). Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №127/3770/17. Колегія суддів зазначає, що у відносинах, що склались між сторонами по справі, спірним питанням є наявність поважних причин невиконання боржником рішення суду за невиконання якого прийнята постанова про накладення штрафу. Як свідчать матеріали справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови про накладення на позивача штрафу слугувало те, що боржником не забезпечено побачення стягувача з ОСОБА_4 в порядку визначеному рішенням суду. З метою обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що остання не чинила перешкод у спілкуванні дідуся з дитиною, а неможливість спілкування викликана хворобою дитини та зазначено, що вказані обставини, в силу приписів ст.ст. 32, 75 Закону України "Про виконавче провадження" є поважними причинами невиконання рішення. Стосовно вказаної обставини, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону №1404-VIII, за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Відповідно до п. 5 розділу ІХ Інструкції № 512/5, сторона виконавчого провадження у разі неможливості з`явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною. Як вже зазначалось вище, 21.02.2020 представник позивача, з урахуванням положень ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", звернувся до державного виконавця із заявою про відкладення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 59275523 з примусового виконання виконавчого листа Дзержинського районного суду м. Харкова № 638/12278/15-ц від 12.02.2019, у зв`язку з хворобою дитини боржника, зобов`язавшись після одужання дитини надати до відділу копію довідки на підтвердження факту хвороби. До вищевказаної заяви представником позивача надано копію листка огляду лікарем ОСОБА_5 хворого ОСОБА_4 від 21.02.2020 року. 02.03.2020 представник позивача надав до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) клопотання про приєднання до матеріалів виконавчого провадження копію довідки Міської дитячої поліклініки №4 від 29.02.2020 про хворобу малолітньої ОСОБА_4 у період з 21.02.2020 по 29.02.2020 року . Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а також встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини по справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкладення державним виконавцем виконавчих дій у ВП № 59275523. Доводи апеляційної скарги в частині того, що представником стягувача - батьком дитини було повідомлено державного виконавця, що саме 21.02.2020 в день огляду ОСОБА_4 лікарем, він був присутній на концерті у гімназії, в якій навчається дитина в проміжок часу з 12:00 до 13:00 та бачив дитину, яка на вигляд була здорова, без ознак нежиті та кашлю, співала та танцювала, не спростовують факту хвороби дитини у період з 21.02.2020 по 29.02.2020, а також вказаних вище висновків суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вказане вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням обов`язку державного виконавця щодо здійснення перевірки виконання боржником рішення суду, а також причин поважності його невиконання, відповідач при прийнятті постанови про накладення штрафу неправомірно не врахував надану представником боржника медичну документацію, що підтверджувала хворобу дитини та дійшов хибних висновків про відсутність поважних причин для невиконання рішення суду боржником. За таких підстав, постанова про накладення штрафу ВП №59275523 від 24.02.2020 відносно позивача є передчасною та підлягає скасуванню. Стосовно доводів апеляційної скарги в частині того, що спір у даній справі має розглядатись за правилами цивільного судочинства, колегія суддів зазначає наступне. Як свідчать матеріали справи та зміст позовних вимог, предметом розгляду у даній справі є відповідність вимогам Закону № 1404-VIII постанови державного виконавця про накладення штрафу, прийнята у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду у цивільній справі. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Водночас відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою (ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII) закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Враховуючи вказане вище, доводи апеляційної скарги в частині непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у цивільній справі є необґрунтованими та не спростовують висновків викладених вище судом апеляційної інстанції. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 по справі № 382/389/17. У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. За змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року по справі № 520/2933/2020 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.І. Сіренко