Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/12236/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" вересня 2020 р. Справа№ 910/12236/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Євсікова О.О. Попікової О.В. за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д. за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 09.09.2020, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київського національного торговельно-економічного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020, повний текст якого складено 06.02.2020 у справі №910/12236/19 (суддя Спичак О.М.) за позовом Київського національного торговельно-економічного університету до Державного підприємства "державний будівельний комітет управління справами апарату Верховної Ради України" про стягнення 444 286 грн, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. Київський національний торговельно-економічний університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України" про стягнення 489 071,00 грн. та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором б/н від 16.03.2009 на будівництво гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул. Матеюка, 2-б в Деснянському районі м. Києва, який зареєстрований 20.03.2009 за №85. За ствердженням позивача, після підписанн актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року №233, за серпнень 2018 року №278, в ході проведеного обстеження 11.06.2019 комісією виявлені розбіжності по об`єкту про що складено відповідний акт, відповідно до якого встановлено відсутність лічильників в трансформаторній підстанції, устаткування трансформаторної підстанції, відсутність відповідних будівельно-монтажних робіт, та магістральний силовий кабель (по акту виконаних робіт за грудень 2017 року). Також виявлено відсутність деякої виконавчої документації. Позивач посилаючись на п.п. 4.1.4, 4.1.5, 4.4.1, 4.4.2, 4.4.9, 4.4.20 договору, наголошує про те, що замовник в праві вимагати від генпідрядника безоплатного виправлення недоліків, що виникли в ході будівництва з вини генпідрядника, відшкодування збитків, якщо роботи виконані з пропуском строку. Генпідрядник повинен своєчасно усувати недоліки, допущені з його вини та до прийняття виконаних робіт по акту приймання-передачі несе відповідальність за охорону майна й виконання робіт на будівельному майданчику тощо. Таким чином, заявлену до стягнення заборгованість позивач кваліфікує як збитки, які позивач встановив внаслідок проведення обстеження об`єкту після підписання актів виконаних робіт, що зафіксовано складеним позивачем актом розбіжностей по об`єкту будівництва від 11.06.2019, який відповідачем не підписано та не оплачено. Також просив зобов`язати відповідача передати університету перелік виконавчої документації, що зафіксовано у акті 11.06.2019. Матеріально - правовою підставою позову позивач обрав статті 837, 839, 841, 857, 858, 859 Цивілього кодексу України, статті 322, 323 Господарсього кодексу України. 04.12.2019 позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій Київський національний торговельно-економічний університет просив стягнути з відповідача збитки в сумі 444 286 грн. Вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), подальший розгляд справи здійснений з її врахуванням. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/12236/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду обґрунтовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 29.02.2020 Київський національний торговельно-економічний університет звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/12236/19 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 22, 526, 610, 611, 853 Цивільного кодексу України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно витягу з протоколу передачі судової справи від 22.04.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 апеляційну скаргу Київського національного торговельно-економічного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/12236/19 залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 9 996,43 грн та документів, які підтверджують повноваження представника скаржника, який подав апеляційну скаргу. Роз`яснено скаржнику, що усунути недоліки, вказані судом, останній має право шляхом подання до суду відповідної заяви до 19.05.2020. Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 поновлено Київському національному торговельно-економічному університету пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/12236/19. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 15.06.2020 о 14:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 09.06.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 09.06.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2020, 13.07.2020, 17.08.2020 розгляд справи відкладався та розгляд справи призначено на 09.09.2020. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Явка представників сторін. В судове засідання від 09.09.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу, залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 16.03.2009 між Київським національним торговельно - економічним університетом (замовник) та Державним підприємством "ДЕРЖАВНИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ" (генпідрядник) було укладено договір на будівництво гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул. Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва, за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а генпідрядник приймає на себе зобов`язання згідно з проведеним тендером та проектно-кошторисною документацією виконати будівельно-монтажні роботи, пов`язані з будівництвом гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул.Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва в межах виділених капіталовкладень та здати об`єкт в експлуатацію, а замовник - прийняти і оплатити виконану роботу. Згідно п. 2.1 договору від 16.03.2009 вартість будівельно-монтажних робіт, пов`язаних з будівництвом об`єкта за цим договором, визначена динамічною договірною ціною та становить 52 705 547 грн, в тому числі, податок на додану вартість 20 % - 8 784 257,83 грн. Договірна ціна включає в себе загальну вартість робіт. У п. 3.1 договору від 16.03.2009 визначено строки виконання робіт - згідно проекту організації будівництва та надходження фінансування за Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012р. з футболу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2008р. №107 та іншими державними програмами. Початок робіт - березень 2009р. за умови передачі проектно-кошторисної документації за двостороннім актом по етапах робіт. Закінчення робіт - грудень 2011р. згідно календарного графіку виконання робіт. Календарний графік виконання робіт (додаток №2) є невід`ємною частиною договору. Пунктом 7.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що приймання-передача закінчених робіт по об`єкту виконується у порядку, передбаченому цим договором та іншими нормативними актами. Передача закінчених робіт генпідрядником та приймання їх замовником оформлюється актом приймання-передачі робіт (п. 7.3 договору від 16.03.2009р.). Відповідно до п. 14.4 договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов`язань, передбачених цим договором та доповненнями до нього. 02.01.2019 Київським національним торговельно-економічним університетом та Державним підприємством "ДЕРЖАВНИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ" було підписано додаткову угоду до договору підряду, згідно п.1 якої сторони дійшли згоди зупинити виконання будівельно-монтажних робіт за договором та внести зміни до п. 2.1, а саме визначили, що вартість будівельно-монтажних робіт за цим договором, які підлягають виконанню, складає нуль гривень. Матеріали даної справи та пояснення сторін свідчать, що в межах договору від 16.03.2009 генеральним підрядником було виконано, а замовником прийнято наступні роботи: - за актом №233 від 21.12.2017 на суму 531584,40 грн. приймання виконаних робіт за грудень 2017 року монтажні роботи з прокладення кабелю до 35 кв у прокладених трубах, блоках і коробах, маса 1 м до 3 кг в кількості 660 м (номер 10/2), кабель ВВГ нг4х50+1х25 мм в кількості 330 м (11/3), кабель ВВГ нг4х50+1х16 мм в кількості 330 м; - за актом №278 від 09.08.2018 на суму 152677,02 грн. приймання виконаних робіт за серпень 2018 року прийнято роботи за локальним кошторисом реконструкції трансформаторної підстанції ТП 4365 - лічильник трифазний, що встановлюється на готовій основі А1140 в кількості 6 шт. Згідно акту №278-обл від 09.08.2018р., як додатку до акту за серпень 2018р. вартість устаткування, що придбавається виконавцем робіт становила 1676784,48 грн. У листі №400/51 від 14.02.2018 замовником було висловлено вимогу до генпідрядника стосовно: надання виконавчої документації на виконані та оплачені замовником роботи (в тому числі, виконані субпідрядником роботи у 2013р.); відновлення будівництва; надання замовнику пропозиції щодо необхідного помісячного фінансування та календарного плану - графіку; узгодження письмово з замовником питання залучення субпідрядних організацій. У листі №100/51 від 15.01.2019 Київським національним торговельно-економічним університет вимагав: усунути зауваження в актах та довідках про вартість виконаних робіт №335, №336, №345; надати технічний звіт та виконавчу документацію; передати демонтоване обладнання; дооснастити трифазними лічильниками активної та реактивної енергії, що включені до акту виконаних робіт; виключити роботи з влаштування охоронної сигналізації, завершити роботи з підведення інженерних мереж до місць приєднань; отримати технічну довідку про виконання технічних умов та передати контрольно-геодезичну зйомку в ГоловАПУ для нанесення на планшет; відкоригувати акти виконаних робіт №298, №332 щодо завищення вартості металевої сітки 50х50 діаметром 4 мм Вр І; встановити обрамлення ліфта вантажопідйомністю 1000 кг, що включено до акта виконаних робіт та передати виконавчі документи; надати на погодження перелік субпідрядних організацій, задіяних у будівництві, довідку №72 про вартість виконаних робіт привести у відповідність до розділів зведеного кошторисного розрахунку; привести у відповідність акти виконаних прихованих робіт згідно ДБН А.3.1-5-2016. Листом №670/51 від 18.03.2019 позивачем було повідомлено відповідача про помилковість включення до актів №345, №248, №278, №278-обл, №332, №298, №238 певних робіт, внаслідок чого перевищення за даними актами становить 201 475,60 грн. До того ж, повідомлено про встановлення крадіжки кабелю, за який замовником було сплачено 156 000 грн. У травні 2019 року Київським національним торговельно-економічним університетом було укладено з Підприємством об`єднання громадян "Едванст проджект селушенс" договір підряду на завершення будівництва гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул. Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва. Супровідним листом №1371/51 від 11.06.2019 позивачем було скеровано для підписання відповідачу акт розбіжностей по об`єкту будівництва гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул. Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва. Проте, за поясненнями заявника, вказаний акт генпідрядником підписано так і не було. Листом №1770/51 від 16.07.2019 позивач просив відповідача усунути в строк до 12.08.2019 недоліки, перелік яких визначено в акті розбіжностей. В обґрунтуванні позову позивач, посилаючись на п. 4.4.9 договору від 16.03.2009 щодо відповідальності генпідрядника за охорону майна й виконання робіт до приймання-передачі виконаних робіт по акту та п.п. 9.1, 9.2 щодо обов`язку генпідрядника усунути пошкодження, наголосив на завданні йому збитків у розмірі 444 286 грн. При цьому, на підтвердження розміру понесених збитків заявником надано суду докази оплати робіт за актами, а також експертну оцінку щодо розгляду кошторисної частини документації на окремі види робіт по об`єкту "Завершення будівництва гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул. Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва (відновлення електромережі). Вказані обставини у сукупності стали підставою для звернення до суду з даним позовом. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України). Норми ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України визначають, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Між позивачем та відповідачем спір виник щодо наявності правових підстав для стягнення збитків, які він виявив після підписання актів приймання виконаних будівельних робіт. Як вказувалось, між сторонами виникли правовідносини на підставі договору від 16.03.2009, укладеного між Київським національним торговельно - економічним університетом (замовник) та Державним підприємством "ДЕРЖАВНИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ" (генпідрядник), на будівництво гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул. Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір від 16.03.2009р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з виконання робіт. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України). Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (ч.1 ст.838 Цивільного кодексу України). Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. ст. 837, 843-845 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи. Вимоги щодо якості підрядних робіт та відповідальність підрядника за неналежну якість робіт визначені у ст. ст. 857, 858 ЦК України, згідно з якими робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру. Якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків. Відповідно до ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Зі змісту ст. ст. 882, 883 ЦК України слідує, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. Матеріально-правовою підставою заявленого позивачем позову є збитки, заподіяні внаслідок виявленого позивачем Щодо обраного позивачем способу захисту. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України). Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно статті 16 ЦК України, є відшкодування збитків. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зазначає, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, які виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Щодо висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення збитків у сумі 444 286 грн колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 ГК України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті 224 ГК України, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів. Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов`язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов`язку, порушення цивільних прав. Збитки - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки- наслідком. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов`язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими (ст.ст.74, 76, 77, 79 ГПК України). За таких обставин, приймаючи до уваги вищезазначені положення чинного законодавства, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено наявність протиправної поведінки відповідача, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань. Суд першої інстанції, дослідивши фактичні обставини справи, враховуючи приписи чинного законодавства, дійшов висновку, що позивачем такої складавої збитків як протиправна поведінка відповідача доведено суду не було, враховуючи наступне. Як вказувалось вище, за умовами договору від 16.03.2009 відповідач прийняв на себе обов`язок з будівництва гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул.Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва та введення його в експлуатацію. У мотивах позову позивач вказав, що ним після підписання актів приймання виконаних робіт в об`єкті будівництва виявлено відсутність лічильників у трансформаторній підстанції 4365 - 6 штук; відсутність магістрального силового кабелю ВВГ 4х25+1х16 мм (275м/п), ВВГ 4х50+1х25 мм (260 м/п) (акт виконаних робіт за грудень 2017 року). Крім того, до матеріалів справи, позивачем додано копію витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо внесення у 03.11.2018 запису про кримінальне провадження по факту викрадення електрокабелів, які належать позивачу. В позовній заяві позивач посилається на умови п. 4.4.9 договору, відповідно до якого визначено обов`язок генпідрядника до прийняття виконання робіт по акту приймання-передачі нести відповідальність за охорону майна й виконання робіт на будівельному майданчику, його освітлення, огорожу, техніку безпеки та забезпечити чистоту на будівельному майданчику. Одночасно, пунктом 9.1 договору від 16.03.2009 унормовано, що ризик випадкового знищення та пошкодження об`єкту до його прийняття замовником несе генпідрядник. У випадку випадкового пошкодження об`єкту будівництва до передачі його замовнику генпідрядник повинен негайно власноруч усунути пошкодження на протязі трьох днів. На вимогу замовника генпідрядник надає йому на погодження план заходів з усунення наслідків випадкового пошкодження об`єкта (п.9.2 договору від 16.03.2009). З цього приводу судом першої інстанції правильно зазначино, системний аналіз наведених вище умов укладеного між сторонами правочину свідчить про те, що сторонами чітко визначено часові межі відповідальності генпідрядника за збереження майна й виконання робіт на будівельному майданчику, а саме до прийняття відповідних робіт по акту замовником. Обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення з відповідача збитків, позивач сверджує, що фактично збитки замовника за договором полягають в тому, що в процесі передачі об`єкта Підприємству об`єднання громадян "Едванст проджект Селушенс" для завершення будівництва було встановлено відсутність лічильників в трансформаторній підстанції, відсутність магістрального силового кабелю, устаткування трансформаторної підстанції, відсутність відповідних будівельно-монтажних робіт, які фактично було оплачено Київським національним торговельно-економічним університетом. Водночас, як було вірно встановлено судом першої інстанції, в межах договору від 16.03.2009 генеральним підрядником було виконано, а замовником прийнято наступні роботи: - за актом №233 від 21.12.2017 на суму 531584,40 грн. приймання виконаних робіт за грудень 2017р. монтажні роботи з прокладення кабелю до 35 кв у прокладених трубах, блоках і коробах, маса 1 м до 3 кг в кількості 660 м (номер 10/2), кабель ВВГ нг4х50+1х25 мм в кількості 330 м (11/3), кабель ВВГ нг4х50+1х16 мм в кількості 330 м; - за актом №278 від 09.08.2018 на суму 152677,02 грн. приймання виконаних робіт за серпень 2018р. прийнято роботи за локальним кошторисом реконструкції трансформаторної підстанції ТП 4365 - лічильник трифазний, що встановлюється на готовій основі А1140 в кількості 6 шт. Згідно акту №278-обл від 09.08.2018р., як додатку до акту за серпень 2018р. вартість устаткування, що придбавається виконавцем робіт становила 1676784,48 грн. Одночасно, з наявних в матеріалах справи документів, а саме листів позивача направлених відповідачу випливає, що сторонами також було складено та підписано інші акти, копії яких суду надано не було. До того ж, наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується, що надані суду акти були оплачені замовником. Поміж тим, зміст наявних у справі листів №100/51 від 15.01.2019, №670/51 від 18.03.2019, фактично вказує на виникнення вже після підписання та оплати замовником актів, зауважень останнього стосовно їх змісту, вартості та обсягів виконаних робіт. Таким чином, обґрунтування позову та наявні у справі докази в сукупності, свідчать про те, що фактично у 2019 році між сторонами виник спір стосовно необхідності коригування вже підписаних актів, проте ніяким чином не завдання відповідачем позивачу збитків. Аргументи скаржника про те, що генпідрядник несе відповідальність за збереження об`єкта будівництва та посилання на п. п.4.4.9 договору не знайшли свого підтвердження. За неодноразовими поясненнями позивача, у 2019 році Київським національним торговельно-економічним університетом було встановлено обставини відсутності лічильників в трансформаторній підстанції 4365 та магістрального силового кабелю ВВГ нг4х50+1х25 мм в кількості 275 м та кабелю ВВГ нг4х50+1х16 мм в кількості 260 м. Разом з тим, сам позивач також вказує і на те, що роботи з прокладання вказаних кабелів було прийнято замовником раніше в 2017-2018 р.р., що фактично виключає обов`язок генпідрядника нести відповідальність за їх збереження згідно п.4.4.9 договору від 16.03.2009р. Також суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок експертної оцінки щодо розгляду кошторисної частини документації на окремі види робіт по об`єкту "Завершення будівництва гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул. Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва (відновлення електромережі), оскільки сам по собі відповідний висновок не засвідчує обставин протиправної поведінки відповідача. Виходячи із спірних правовідносин, не заслуговують на увагу також і посилання позивача на витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо внесення у 03.11.2018 запису про кримінальне провадження по факту викрадення електрокабелів, які належать позивачу. Саме по собі посилання скаржника на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні не свідчить про наявність в діях відповідних осіб складу кримінального правопорушення, не може бути доказом у цій справі, за відсутності вироку суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили та є обов`язковим для господарського суду в силу ч. 6 ст. 75 ГПК України. Місцевим господарським судом з цього приводу правомірно зазначено, що позивачем роботи із прокладення кабелю до 35 кв у прокладених трубах, блоках і коробах, маса 1 м до 3 кг в кількості 660 м (номер 10/2), кабель ВВГ нг4х50+1х25 мм в кількості 330 м (11/3), кабель ВВГ нг4х50+1х16 мм в кількості 330 м, було прийнято за актом №277 датованим від 21.12.2017. Втім, за умовами п. 4.4.9 договору генпідрядник зобов`язаний саме до прийняття виконання робіт по акту приймання-передачі нести відповідальність за охорону майна й виконання робіт на будівельному майданчику, його освітлення, огорожу, техніку безпеки та забезпечити чистоту на будівельному майданчику. При цьому, доказів встановлення в межах кримінального провадження факту протиправної поведінки відповідача чи викрадення електрокабелів до моменту прийняття замовником відповідних робіт за актами матеріали справи також не містять. Таким чином, виходячи зі змісту позовної заяви, наданих до матеріалів справи документів, не знайшли свого підтвердження аргументи заявника про наявність протиправної поведінки відповідача, як складової частини збитків. Ці доводи, внаслідок оцінки доказів, які надав позивач, є такими, що позбавлені належного доказового обгрунтування. При цьому, в контексті наведеного, суд правомірно зауважив на складових предмету доказування у спорі про стягнення збитків, а саме на те, що підставою для притягнення особи до майнової відповідності є протиправна поведінка, доведена належними та допустимими доказами. Виходячи із суті принципу доказування, саме на позивача покладається обов`язок з доведення всіх складових збитків. Означені висновки суду в повному обсязі узгоджуються з принципом диспозитивної у господарському процесі, який визначено ст.14 ГПК України. Колегією суддів також оцінюються критично та визнаються безпідставними посилання позивача на приписи ст.ст.857, 858, 859, 883 Цивільного кодексу України. Зазначені положення регулюють питання якості виконаних робіт, відповідальності підрядника за неналежну якість робіт, а також гарантії якості робіт. В той час, як зі змісту позовної заяви та доводів позивача випливає те, що останнім було встановлено відсутність лічильників в трансформаторній підстанції, відсутність магістрального силового кабелю, устаткування трансформаторної підстанції, відсутність відповідних будівельно-монтажних робіт, які фактично було оплачено Київським національним торговельно-економічним університетом, що на думку останнього, є підставою для стягнення збитків з генпідрядника. Враховуючи зазначене, недоведення позивачем обставин наявності протиправної поведінки відповідача, фактично виключає наявність і інших складових збитків, а отже, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 444 286 грн збитків. З огляду на викладене в сукупності, суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи позивача про порушення судом першої інстанції приписів статті 22, 526, 610, 611 ЦК України. Враховуючи те, що судом не було встановлено наявності повного складу цивільного правопорушення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що висновок господарського суду про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування збитків, у розмірі заявленому позивачем, відповідає матеріалам справи, встановленим обставинам та вимогам закону. Щодо тверджень скаржника про застосування принципу "суд знає закони"), оскільки, встановивши наявність підстав для стягнення коштів, суд вправі самосійно визначити їх правову природу (збитки, шкода, безпідставно збережені кошти, заборгованість за договором тощо), колегія суддів в контексті цієї справи вважає необхідним надати наступні висновки. Згідно з частиною 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 цього Кодексу позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. За змістом викладеного предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанції у цій справі. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)). При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Враховуючи наведене тлумачення jura novit curia ("суд знає закони") та практику його застосування, колегія суддів відхиляє посилання скаржника, позаяк позивач помилково ототожнює застування цього принципу із зміною предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, подача яких має певну процедуру визначену процесуальним законом та часові межі. Серед іншого, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, дослідивши предмет та підстави цього позову, фактично і застосував принцип jura novit curia. Суд надав правову кваліфікацію відносинам сторін, застосувавши для прийняття рішення відповідні норми матеріального і процесуального права при дослідженні питання наявності підстав для стягнення збитків (ст. 22 ЦК України, 224, 225 ГК України), на які (норми) позивач у позові не посилався. Суд апеляційної інстанції, також вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача передати виконавчу документацію, виходячи з наступного. Як зазначалось, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб`єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов. За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст. 13, ч.1 ст. 74 ГПК України при зверненні до суду з позовом про зобов`язання відповідача передати певну виконавчу документацію, наявність у відповідача обов`язку вчинити певні дії, строк виконання якого настав. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що всупереч обов`язку доказування, позивачем вказаних обставин доведено суду належними та допустимими доказами не було. В контексті зазначеного, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що дійсно умовами укладеного між сторонами правочину визначено, що гепідрядник зобов`язаний здійснювати своєчасне і якісне ведення виконавчої документації, що передбачена діючими нормами та правилами (п. 4.4.3 договору від 16.03.2009), забезпечити ведення та передачу замовнику документів про виконання цього договору (п.4.4.18 договору від 16.03.2009). Однак, умови укладеного між сторонами правочину не містять обов`язку генпідрядника та строку його виконання щодо передання замовнику таких документів як: акти прихованих робіт в ліфтових приямках та шахтах, акти готовності будівельної частини ліфтів, акти на герметизацію вводів, акт прихованих робіт по заземленню блисковозахисту, виконавча схема, паспорт заземлення, паспорт якості на врізні замки металевих дверей, паспорт якості на металеві двері та бірки на всіх дверях, виконавча документація по зовнішнім інженерним мережам (водопроводу, дощова та побутова каналізація), виконавча документація по електропроводці та слабкострумовим мережам, передання яких є предметом спору у справі. До того ж, наявні у справі договір та акти приймання-передачі також не дають підстав достеменно вважати, що вказані вище документи повинні бути та були складені відповідачем у зв`язку із виконанням робіт за договором від 16.03.2009. Поміж іншим, відповідно до п.14.4 договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов`язань, передбачених цим договором та доповненнями до нього. Доказів розірвання вказаного правочину у передбачено чинним законодавством України порядку матеріали справи не містять. У даному випадку обставини укладання травні 2019 року Київським національним торговельно-економічним університетом з Підприємством об`єднання громадян "Едванст проджект селушенс" договору підряду на завершення будівництва гуртожитку на 550 місць із вбудовано-прибудованими приміщеннями об`єктів соціальної сфери по вул.Матеюка, 2-б в Деснянському районі міста Києва, не свідчать про припинення зобов`язань позивача та відповідача за договором від 16.03.2009. Слушними є також посилання місцевого господарського суду, що за приписами ч.ч.1, 2 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Під цивільним обов`язком розуміється вимога від суб`єкта цивільного права певних дій (або невиконання дій), забезпечена можливістю правового спонукання до належної поведінки. Зміст цивільного обов`язку становлять такі вимоги: поведінка зобов`язаної особи визначена вимогами норми права; поведінка зобов`язаної особи визначена вимогами уповноважених осіб; поведінка зобов`язаної особи у випадку невиконання цивільного обов`язку забезпечується вимогою (рішенням) суду виконати цей обов`язок. (Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.01.2019 по справі №917/733/14). Таким чином, оскільки умовами договору від 16.03.2009 чітко не визначено обов`язку генпідрядника скласти та передати замовнику таку документацію як: акти прихованих робіт в ліфтових приямках та шахтах, акти готовності будівельної частини ліфтів, акти на герметизацію вводів, акт прихованих робіт по заземленню блисковозахисту, виконавча схема, паспорт заземлення, паспорт якості на врізні замки металевих дверей, паспорт якості на металеві двері та бірки на всіх дверях, виконавча документація по зовнішнім інженерним мережам (водопроводу, дощова та побутова каналізація), виконавча документація по електропроводці та слабкострумовим мережам, передання яких є предметом спору у справі, виходячи з того, що норми чинного законодавства також такого обов`язку не перебачають, у суду відсутні підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання передати виконавчу документацію за переліком, викладеним у прохальній частині позову. Посилання скаржника на судову практику, зокрема постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №916/446/16, від 20.03.2020 у справі №910/15234/18, від 28.01.2020 у справі №910/3892/19 є безпідставним, оскільки предмет та підстави позову у цих справах не є тотожними у даній справі. Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволеня.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/12236/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/12236/19.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано - 14.09.2020. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.О. Євсіков О.В. Попікова