Постанова 4873 № 910/9171/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" вересня 2020 р. Справа№ 910/9171/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі № 910/9171/19 (суддя Стасюк С.В.) за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Агроресурссистеми» про зобов`язання вчинити дії за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Агроресурссистеми» (далі - ТОВ НВП «Агроресурссистеми», відповідач) про зобов`язання надати повний обсяг послуг, в порядку та на умовах укладеного договору №1607000752 від 25.07.2016, за етапом 1 «Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування» та за етапом 2 «Виготовлення робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель», що передбачені технічним завданням та календарним планом і передати позивачеві надані послуги. Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач у повному обсязі не виконав зобов`язання за договором № 1607000752 від 25.07.2016 в частині надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою (право земельного сервітуту) та з розробки робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі №910/9171/19 у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив із правової неможливості задоволення заявленого позову з огляду на сплив встановлених договором строків виконання зобов`язань та закінчення строку дії договору, що унеможливлює примусовий захист права сторони на отримання послуги (виконання робіт), хоча і не позбавляє іншу сторону права виконати своє зобов`язання добровільно. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ «Укртрансгаз» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу вмотивовано тим, що оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим та прийнятим за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що за умовами договору закінчення строку його дії не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії; строк дії договору не має значення для визначення моменту припинення зобов`язання, що виникло, тоді як, з огляду на консенсуальний характер укладеного між сторонами договору, предметом якого є одне зобов`язання (надання визначеного обсягу послуг), обов`язок виконавця з надання послуг виникає з моменту досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, тобто його укладення, та припиняється його належним виконанням. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 заяву суддів Суліма В.В., Ткаченка Б.О., Гаврилюка О.М. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги АТ «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі № 910/9171/19 задоволено, справу №910/9171/19 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до статті 32 ГПК України. Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020 апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі №910/9171/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі №910/9171/19 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.07.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено на 26.08.2020. На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2619/20 від 25.08.2020 у зв`язку перебуванням судді Козир Т.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці з 03.08.2020 по 04.09.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9171/19. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 апеляційну скаргу у справі №910/9171/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі №910/9171/19, призначену на 26.08.2020, прийнято до провадження вищевказаним складом суду. Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття апеляційного провадження у справі та встановлений йому судом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.09.2020. У судове засідання відповідач та третя особа повторно не з`явились, своїх уповноважених представників не направили, про місце, день та час розгляду даної справи повідомлялись належним чином. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи та повторну неявку у судове засідання, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, які в ній наведені, просив рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 09.09.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.07.2016 між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз», яке в подальшому змінило найменування та організаційно-правову форму на АТ «Укртрансгаз», в особі філії «Харківтрансгаз» (у тексті договору - замовник) та ТОВ НВП «Агроресурссистеми» (у тексті договору - виконавець) було укладено договір про закупівлю послуг № 1607000752 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов`язався надати послуги по виготовленню технічної документації з землеустрою (право земельного сервітуту) та розробки робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель та виготовлення агрохімічних паспортів по об`єкту: «Реконструкція газопроводу-відводу DN 300 до газорозподільної станції «Межова», а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Пунктом 4.3 договору встановлено обов`язок замовника оплачувати надані послуги протягом 180 календарних днів після підписання акту здачі-приймання наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця. Пунктом 5.1 договору сторони визначили строк надання послуг з дати укладення договору до 31.12.2017. Відповідно до п. 6.2.5 договору у разі, якщо виконавець не виконує зобов`язання за договором, замовник має право відмовитись від договору, про що письмово повідомляє виконавця. Згідно з п. 10.1 договору останній набирає чинності з дати його укладення та діє по 29.06.2018. У додатку №1 до договору сторони погодили технічне завдання, а у додатку № 2 до договору - календарний план на надання послуг, що передбачає три етапи, а саме: 1-й етап - виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування. (Підготовчі та вишукувальні роботи. Землевпорядні роботи з встановлення меж обмеженого користування та оформлення права постійного користування. Реєстрація права обмеженого користування та права постійного користування); термін виконання - з дати укладання договору до 15.12.2017; 2-й етап - виготовлення робочого проєкту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель; термін виконання - з дати укладання договору до 30.09.2017; 3-й етап - виготовлення агрохімічних паспортів; термін виконання - з дати укладання договору до 31.07.2017. Посилаючись на порушення відповідачем (виконавцем) умов зазначеного договору щодо надання у повному обсязі послуг за етапом 1 «Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування» та за етапом 2 «Виготовлення робочого проєкту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель», позивач звернувся до суду з даним позовом. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з визначеними в оскаржуваному рішенні підставами щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, колегія суддів зазначає, що такий є змішаним і містить у своєму складі елементи договору підряду та договору про надання послуг. Відповідно до приписів статей 837 та 901 ЦК України за договорами підряду та надання послуг одна сторона є зобов`язаною виконати певну роботу (надати послугу), а інша - сплатити її вартість. Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо його судом не визнано недійсним (презумпція правомірності правочину). За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Пунктом сьомим статті 180 ГК України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. У частинах 1 і 4 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Як було зазначено вище, відповідно до пункту 10.1 договору сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його укладення і діє до 29.06.2018. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у пункті 10.3 договору сторони передбачили, що закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України). Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604- 609 ЦК України. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідно до вищевказаних умов укладеного між сторонами договору чітко визначено, що незважаючи на закінчення строку дії договору сторони зобов`язані виконати свої зобов`язання по договору, відповідно для відповідача це означає надання в повному обсязі послуг, що передбачені розділом І договору. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що закінчення строку дії договору унеможливлює надання примусового захисту права сторони на отримання послуги (виконання робіт), проте не позбавляє права іншої сторони виконати своє зобов`язання у добровільному порядку, є передчасним. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом. Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі. Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. При цьому, колегія суддів, в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.05.2020 у справі №910/9167/19 стосовного того, що зважаючи на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, способи захисту цивільних прав та інтересів, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статті 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України), у разі коли особа, перебуваючи у зобов`язальних правовідносинах, зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його (як у спірних правовідносинах), право позивача підлягає захисту судом на підставі пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України шляхом примусового виконання обов`язку в натурі. Примусове виконання обов`язку в натурі, наслідком чого є імперативне присудження за рішенням суду невиконаного, дає змогу особі, права якої порушені, повністю або частково поновити свої порушені права та отримати той результат, заради якого й укладався договір; у такий спосіб досягається мета позивача - виконання зобов`язання в натурі (у цьому випадку надання спірних послуг) і захист його майнових прав. В контексті зазначеного колегія суддів завертає увагу на те, що за приписами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п.п.1, 2 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону. Виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону. У ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, в тому числі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. У виконавчому документі зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень (п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження»). Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Розділом VІІІ Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок виконання рішень немайнового характеру. З системного аналізу наведених вище положень полягає, що нормами чинного законодавства передбачено можливість виконання судового рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії у примусовому порядку, а отже, обраний у даному випадку позивачем спосіб захисту є ефективним у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та призведе до дійсного відновлення відповідних прав позивача. При цьому, викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача про те, що невиконання останнім зобов`язань стало наслідком змін законодавства, що регулює земельні відносини, які фактично унеможливили виконання укладення договору, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався з листами до позивача з вимогою про укладання додаткових угод, проте, у зв`язку із відмовою позивача в укладанні додаткових угод, відповідач не ініціював внесення змін до істотних умов в судовому порядку, у зв`язку з чим, на переконання колегії суддів, відповідач не в повній мірі скористався своїм правом на внесення змін до істотних умов договору. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведення відповідачем тієї обставини, що зміни законодавства потребували внесення змін до договору, які було ним ініційовано без отримання відповідної зворотної реакції позивача, є передчасними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи вищенаведені положення законодавства та умови договору (пункт 10.3), з огляду на доведений позивачем та не спростований відповідачем факт ненадання останнім послуг за договором, які є предметом спору у даній справі, а також те, що обраний позивачем у спірних зобов`язально-правових відносинах спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, є тим належним та ефективним (у розумінні положень статті 13 Конвенції) способом захисту порушеного права позивача, який забезпечує реальне поновлення його порушених прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову АТ «Укртрансгаз» до ТОВ НВП «Агроресурссистеми» про зобов`язання надати повний обсяг послуг, в порядку та на умовах укладеного договору №1607000752 від 25.07.2016, за етапом 1 «Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування» та за етапом 2 «Виготовлення робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель». Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та обґрунтованість доводів апеляційної скарги АТ «Укртрансгаз», у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі №910/9171/19 - скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позову. Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі №910/9171/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 у справі №910/9171/19 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити повністю.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Агроресурссистеми» (01133, м. Київ, провулок Лабораторний, буд.1, офіс 450, код ЄДРПОУ 23723132) надати повний обсяг послуг, в порядку та на умовах укладеного договору №1607000752, за Етапом 1 «Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування» та за Етапом 2 «Виготовлення робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Агроресурссистеми» (01133, м. Київ, провулок Лабораторний, буд.1, офіс 450, код ЄДРПОУ 23723132) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи №910/9171/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 14.09.2020. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз