Постанова 4820 № 686/30974/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/30974/19 Провадження № 22-ц/4820/1301/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство», третя особа Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області, про відшкодування майнової та моральної шкоди за апеляційною скаргою Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» (далі ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство») про відшкодування майнової та моральної шкоди. ОСОБА_1 зазначив, що 4 жовтня 2018 року о 15 годині 30 хвилин на належний йому автомобіль «Wolkswagen Polo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався по міжнародній автомобільній дорозі М-12 Стрий Знам`янка (278 км), неподалік с. Прибузьке, Хмельницького району, Хмельницької області, упав уламок дерева. У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль отримав механічні пошкодження та потребує відновлювального ремонту. Згідно звіту суб`єкта оціночної діяльності №2678/15 від 11 жовтня 2018 року розмір завданої позивачеві майнової шкоди склав 63 898 грн 27 коп., а для визначення розміру збитку він поніс 2 000 грн витрат на складання цього звіту. Крім того, позивач зазнав душевних страждань, оскільки у нього виникла необхідність пошуку значної суми коштів для здійснення ремонту автомобіля, він став дратівливим, змінилися його стосунки в сім`ї та з колегами по роботі. Позивачеві завдано моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. Дорожньо-транспортна пригода сталася на земельній ділянці, яка належить до земель лісового господарства та пов`язаних із ним послуг. Оскільки ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» не вжило заходи щодо проведення санітарних рубок і ліквідації захаращеності зелених насаджень у смузі відведення автомобільної дороги, то воно має відшкодувати позивачеві завдані збитки. За таких обставин ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» відшкодувати на його користь 63 898 грн 27 коп. майнової шкоди, 2 000 грн витрат на визначення розміру збитків і 5 000 грн моральної шкоди. Процесуальні дії суду першої інстанції Суд залучив Службу автомобільних доріг у Хмельницькій області (далі Служба автомобільних доріг) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_1 63 898 грн 27 коп. матеріального збитку, 2 000 грн витрат на оплату звіту про оцінку вартості збитків, 5 000 грн моральної шкоди та 2 689 грн 40 коп. судового збору. Суд виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок падіння уламка дерева на автомобіль ОСОБА_1 . Оскільки це дерево росло на земельній ділянці лісогосподарського призначення, то ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» зобов`язане відшкодувати ОСОБА_1 вартість відновлювального ремонту автомобіля, витрати на визначення розміру збитків і моральну шкоду. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних і фізичних страждань потерпілого, вимог розумності та справедливості. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка, на якій сталася дорожньо-транспортна пригода, не відноситься до земель лісового фонду, тому відсутня вина ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» у заподіянні ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди. Відповідальність за створення безпечних умов руху на автодорогах покладається на їх власників, у зв`язку з чим ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» є неналежним відповідачем у справі. Суд першої інстанції не встановив місце інциденту, характер дій (бездіяльності) відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між цими діями (бездіяльністю) і завданою позивачеві шкодою. Також суд не застосував норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 і Служба автомобільних доріг подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частинами 1, 2, 5 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити. Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги і заперечення сторін, зазначив у судовому рішенні певні обставини, які не підтверджені достатніми та достовірними доказами, неправильно витлумачив норми ст.ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та не дотримався положень ст.ст. 81, 82 ЦПК України. У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю цих обставин, які суд визнав встановленими, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини ОСОБА_1 є власником автомобіля «Wolkswagen Polo», 2011 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі автомобіль). Згідно звіту №2678/15 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, складеного 11 жовтня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 , вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням автомобіля, становить 63 898 грн 27 коп. (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали пофарбування). За складання цього звіту ОСОБА_1 сплатив Фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 2 000 грн. Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2018 року провадження у справі №686/26515/18 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_3 (начальника Служби автомобільних доріг) закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 жовтня 2019 року в позові ОСОБА_1 до Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства, третя особа Служба автомобільних доріг, про відшкодування 63 898 грн 27 коп. майнової шкоди та 2 000 грн моральної шкоди відмовлено (справа №686/15599/19). Застосовані норми права Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). За змістом ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. В силу ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Частиною 1 статті ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Із положень ч. 1 ст. 55 ЗК України слідує, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Як передбачено ст. 57 ЗК України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування. Законом можуть бути передбачені й інші права та обов`язки постійних лісокористувачів. За змістом ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом. Частиною 1 статті 67 ЗК України визначено, що до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту. В силу ст. 71 ЗК України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; захисні насадження. Згідно зі ст. 1 Закону України від 8 вересня 2005 року № 2862-ІV «Про автомобільні дороги» (далі Закон № 2862-ІV) автомобільна дорога лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів. Із ч. 1 ст. 9 Закону № 2862-ІV слідує, що складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів. Органами, що здійснюють управління автомобільними дорогами загального користування, є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Севастопольська міська державні адміністрації (ст. 10 Закону № 2862-ІV). Як передбачено ч. 3 ст. 11 Закону № 2862-ІV, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення, належать: розроблення пропозицій щодо формування та реалізації державної політики (стратегії) у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення, програм розвитку дорожнього господарства; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення відповідно до державних будівельних норм і стандартів, а також переліків об`єктів та обсягів бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт автомобільних доріг загального користування, затверджених Кабінетом Міністрів України; забезпечення належного маршрутного орієнтування користувачів автомобільних доріг загального користування державного значення; забезпечення сталого функціонування автомобільних доріг загального користування державного значення; озеленення смуги відведення автомобільних доріг загального користування державного значення; ведення статистичного обліку та паспортизації автомобільних доріг загального користування державного значення та штучних споруд на них; здійснення контролю за станом автомобільних доріг загального користування державного значення, виявлення аварійно-небезпечних місць (ділянок) та місць концентрації дорожньо-транспортних пригод і здійснення заходів щодо їх ліквідації; забезпечення фінансування та розвитку мережі автомобільних доріг загального користування державного значення; внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної політики з питань безпеки дорожнього руху; розроблення та участь у реалізації заходів з безпеки дорожнього руху; забезпечення проведення обов`язкових аудиту та перевірки безпеки автомобільних доріг, що належать до сфери його управління. Частиною 3 статті 14 і частиною 1 статті 16 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі Закон № 3353-ХІІ) визначено, що учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Відповідно до ст. 9 Закону № 3353-ХІІ до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ним органів у сфері дорожнього руху належить, зокрема: компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішенням судових органів; забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; проведення робіт по створенню і утриманню придорожніх зелених насаджень та інше; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. За змістом ч. 1 ст. 24 Закону № 3353-ХІІ власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні. Пунктом 11 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198, встановлено, що власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов`язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Аналіз норм статей 1166, 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що в деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв`язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди. При цьому на потерпілого покладається обов`язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди. Згідно з п. 1.1 Статуту ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» (а.с. 153-160) указане підприємство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 20 жовтня 2004 року №178 «Про реорганізацію державних лісогосподарських об`єднань та створення державних підприємств», належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Хмельницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Із п. 3.1 цього Статуту слідує, що підприємство створене з метою: ведення лісового господарства, охорони захисту, раціонального використання та відтворення лісів, що перебувають у користуванні підприємства; ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності. Отже, враховуючи основні напрямки діяльності підприємства (п. 3.2 Статуту), його права та обов`язки (п.п. 6.1, 6.2 Статуту), ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» є спеціалізованим державним лісогосподарським підприємством, яке створене для ведення лісового господарства, та користувачем наданих йому у постійне користування земель лісогосподарського призначення. У свою чергу ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» не є власником або управителем автомобільних доріг загального користування. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» про відшкодування майнової та моральної шкоди в порядку деліктних правовідносин. При цьому ОСОБА_1 обґрунтував свій позов тим, що його автомобіль було пошкоджено під час руху по автомобільній дорозі загального користування М-12 Стрий Знам`янка, а неправомірна бездіяльність ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство», яке не забезпечило належне утримання зелених насаджень на прилеглій до проїзної частини території, призвела до майнових втрат і душевних страждань позивача. В суді першої інстанції відповідач заперечив факт падіння уламка дерева, яке росло на земельній ділянці лісогосподарського призначення та знаходилося у його віданні. Зібрані докази, в тому числі: схема місця дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 15), витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6825086700:04:011:0030 (а.с. 77-79), картографічні зображення (а.с. 57, 80, 81, 91), - об`єктивно та достовірно не підтверджують указану обставину. Крім того, факт падіння дерева на автомобіль ОСОБА_1 не підтверджується дослідженими судом першої інстанції матеріалами судових справ Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №686/26515/18 і №686/15599/19. ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» не брало участі у цих справах, а постановлені судові рішення не встановлюють обставини інциденту. До того ж, постанова від 19 грудня 2018 року у справі №686/26515/18 про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду лише в питанні, чи мали місце неправомірні дії (бездіяльність) та чи вчинені вони ОСОБА_3 . Матеріали названих судових справ не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_1 від доказування обставин інциденту за позовом про відшкодування шкоди. У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, відсутні достатні та достовірні докази про вчинення ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» неправомірних дій або бездіяльності, які знаходяться у прямому причинному зв`язку з завданою позивачеві шкодою. Отже, ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» перед ним за завдані збитки. За таких обставин його позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню. 3.Висновки суду апеляційної інстанції Суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин справи, не врахував указані норми матеріального права, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про доведеність вимог ОСОБА_1 , тому ухвалене ним рішення не може залишатися в силі. Щодо судових витрат Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено, то понесені ним витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача. Разом із тим, ОСОБА_1 має відшкодувати ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн 60 коп. (1921х0,4х150%). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» задовольнити. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. В позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство», третя особа Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області, про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» (місцезнаходження 31343, Хмельницька область, Хмельницький район, село Прибузьке, вулиця Олімпійського вогню, 67; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 33285303) 1 152 гривні 60 копійок судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.І. Ярмолюк А.В. Купельський Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Мазурок О.В. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 32