Постанова 4814 № 548/208/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 548/208/20 Номер провадження 22-ц/814/1877/20Головуючий у 1-й інстанції Коновод О. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Бутенко С.Б. Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою виконуючого обов?язки керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області Котяша Андрія Івановича на ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року у складі судді Коновода О.В. у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Котяша Андрія Івановича, в інтересах держави в особі: фінансового управління Хорольської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , за участю третьої особи на стороні позивача Комунального підприємства «Хорольська центральна районна лікарня» Хорольської районної ради Полтавської області про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, в с т а н о в и в: В лютому 2020 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Котяш А.І., в інтересах держави в особі: фінансового управління Хорольської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи на стороні позивача КП «Хорольська центральна районна лікарня» Хорольської районної ради Полтавської області про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину. Позов мотивовано тим, що ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12016170330000707 за ч. 1 ст. 286 КК України встановлено, що 09.12.2016 року близько 12 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи технічно-справним автомобілем «Ford Focus», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався поза населеним пунктом по другорядній дорозі зі сторони с. Коломійцеве Озеро Хорольського району Полтавської області в напрямку перехрестя з головною дорогою автошляху Т1709 Хорол - Оржиця та при виїзді із другорядної дороги на головну не переконався у безпеці руху, проявив неуважність та не надав дорогу водію автомобіля «Сitroen Berlingo», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , що рухався по головній дорозі, внаслідок чого створив небезпеку для руху та допустив зіткнення, чим грубо порушив ПДР України. Внаслідок необережних дій ОСОБА_1 пасажири автомобіля «Сitroen Berlingo» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 судом було закрито у зв`язку із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України, а саме: примирення винного з потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Потерпіла ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні Хорольської ЦРЛ з 09.12.2016 року по 04.01.2017 року з діагнозом забій лівого стегна, закритий перелом кісток тазу, скальпована рана голови та згідно довідки-розрахунку № 1390 від 16.11.2017 року на її лікування витрачено 6495,46 грн. Потерпіла ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні Хорольської ЦРЛ з 09.12.2016 року по 04.01.2017 року, з них у ВАІТ з 21.12.2016 року по 23.12.2016 року, з діагнозом сполучені травми, забій головного мозку, закритий перелом правого стегна, травматичний шок та згідно довідки-розрахунку № 1389 від 16.11.2017 року на її лікування витрачено 10648,73 грн. Оскільки Хорольська центральна районна лікарня та Фінансове управління Хорольської райдержадміністрації не зверталися до суду з позовом про стягнення витрат, понесених лікувальним закладом, на лікування потерпілого від злочину, що свідчить про неналежне виконання органами, які уповноважені звертатися з позовами зазначеної категорії в інтересах держави, своїх передбачених законом обов`язків, прокурор звернувся до суду з даним позовом. Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року вказану позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві на підставі статті 185 ЦПК України. Ухвала суду мотивована тим, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, з позовом про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, позовну заяву не оплачено судовим збором та будь-яких документів, на підтвердження повноважень особи на підписання позовної заяви, а саме - першим заступником керівника Лубенської місцевої прокуратури до матеріалів позовної заяви надано не було. В апеляційній скарзі виконувач обов`язків керівника Лубенської місцевої прокуратури Котяш А.І. просить дану ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що вказана ухвала постановлена внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, є незаконною та необґрунтованою. Доводи скарги ґрунтуються на тому, що висновок суду про відсутність документів на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву, є необґрунтованим, оскільки до позовної зави було додано належним чином завірену копію наказу прокуратури Полтавської області про призначення ОСОБА_6 на посаду першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури. Відповідно до закону право подання позовної заяви в порядку представництва інтересів держави надається, зокрема, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, а тому перший заступник наділений повноваженнями на підписання позовної заяви у справі. Крім того, повноваження на представництво інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що ні Хорольська ЦРЛ, ні фінансове управління Хорольської РДА не вживали заходів щодо стягнення суми витрат на лікування потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що свідчить про неналежне виконання обов`язків в частині забезпечення інтересів держави на відшкодування витрат на лікування. Інтереси держави порушуються у зв`язку з тим, що несплата відповідачем завданої злочином шкоди приводить до ненадходження до бюджету коштів, що тягне за собою негативні наслідки у вигляді відсутності грошових коштів, необхідних для придбання медичних препаратів, які потрібні для лікування, що у свою чергу зводить нанівець основну мету державного чи комунального медичного закладу надання безкоштовної медичної допомоги. Судом першої інстанції помилково зазначено, що прокурором не доведено нездійснення чи неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження. Бездіяльність вказаного органу доводиться відсутністю вчинення активних дій щодо стягнення коштів в судовому порядку, що підтверджується листом фінансового управління Хорольської РДА № 03.3-09/69 від 29.01.2020 року та листом Хорольської ЦРЛ № 01-02/69 від 04.02.2020 року. Крім того, вважає помилковим висновок суду про те, що відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину не є відшкодуванням матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому за подання позовної заяви необхідно платити судовий збір, оскільки на вказані правовідносини поширюються положення пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені у пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина друга статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). Частиною першою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Повертаючи прокурору позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заяву від імені позивача підписано особою, яка не має права її підписувати, прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме ним, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Окрім цього, позивачем не долучено до позовної заяви квитанції про сплату судового збору. Проте колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України). Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру». Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, в тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Згідно частин першої, третьої, шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Згідно пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України, якою керувався суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, позовна заява повертається судом, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави. У справі, що переглядається, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, прокурор зазначав, що Хорольска ЦРЛ та фінансове управління Хорольської РДА впродовж тривалого часу заходів щодо стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого не вживали і це є підставою для представництва прокурором цих інтересів у суді, оскільки несплата відповідачем завданої злочином шкоди приводить до ненадходження коштів до бюджету. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду, вже сам факт не звернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом. Апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що у даній справі прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі фінансового управління Хорольської РДА і такі підстави представництва належним чином не перевірені місцевим судом, що призвело до передчасного постановлення ухвали про повернення позовної заяви. Із урахуванням зазначеного висновок суду першої інстанції щодо не наведення прокурором підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави є необґрунтованим. Крім того, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції посилався на несплату прокурором судового збору за подання позовної заяви. Проте таких висновків суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Прокурор в даному випадку звернувся до суду як позивач у справі про відшкодування витрат (майнової шкоди) закладові охорони здоров`я, понесених внаслідок лікування потерпілого від злочину (стаття 1206 ЦК України), а тому на нього поширюються пільги щодо сплати судового збору, встановлені пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Висновки суду першої інстанції про відсутність у першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Котяша А.І. повноважень на ведення справи є безпідставними, оскільки відповідно до статті 24 Закону України «Про прокуратуру» правом подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного судочинства наділені Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівники обласних та окружних прокуратур, їх перші заступники та заступники, прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. До дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (пункт 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX). Як вбачається з доданої до позовної заяви копії наказу прокурора Полтавської області № 332 к від 24.09.2018 року з 25 вересня 2018 року радника юстиції ОСОБА_6 призначено на посаду першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області. У спірних правовідносинах перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області Котяш А.І. виступає в інтересах держави, а не юридичної особи, та є особою, уповноваженою відповідно до закону на представництво держави (частина четверта статті 56, частина четверта статті 58 ЦПК України), а тому наділений самостійним правом подання позовної заяви з метою такого представництва. Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу виконуючого обов?язки керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області Котяша Андрія Івановича - задовольнити. Ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року- скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя: С.Б. Бутенко Судді: О.І. Обідіна О.В. Прядкіна