Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.007079

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.007079 пров. № А/857/4426/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., за участі секретаря судового засідання Гром І.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Ільницького М.М., представника відповідача Ворошилової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.007079 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Клименко О.М. у м. Львів Львівської області 28.02.2020 року, повний текст рішення складено 04.03.2020 року),- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (надалі також ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску № Ф-32079-17 від 11 вересня 2019 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року позов задоволено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи, вказує, що судом першої інстанції не враховано, що суми самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах та не підлягають коригуванню. Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційний суд залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вважає, що апеляційна скарга подана відповідачем безпідставно та задоволенню не підлягає. В судовому засіданні представник апелянта наполягала на задоволенні апеляційної скарги, позивач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з 14.03.2003 року. Згідно наявних у матеріалах справи наданих представником відповідача ідентифікаційних даних позивач перебуває на обліку в Сокальській державній податковій інспекції (Сокальський район) Червоноградського управління ГУ ДПС у Львівській області як платник єдиного податку другої групи, ознака «ФО інвалід», дата встановлення пенсії 19.04.2016 року. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни. 26.01.2018 року позивач подав до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік на суму 8448,00 грн. єдиного внеску. 02.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ ДФС у Львівській області із скаргою на усну вимогу про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску, у якій просив внести зміни у звіт та скасувати вимогу Сокальської державної податкової інспекції Червоноградського управління Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки), пені з єдиного внеску за 2017 рік оскільки звіт подано помилково. У скарзі зазначив, що в січні 2018 року подав звіт до Сокальської ДПІ про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, де в таблиці 2 помилково вказав у графі 4 (усього до сплати єдиного внеску по 704,00 грн. в місяць, а за рік в сумі 8448,00 грн.). Листами ГУ ДПС у Львівській області від 26.09.2019 року № 3248/10/10.03-09 та від 04.10.2019 року № 4628/10.58.6-21 позивача повідомлено, що у разі самостійного визначення платником бази нарахування єдиного внеску сплата єдиного внеску здійснюється на загальних підставах, а отже для скасування або внесення змін у поданий ним звіт за 2017 рік підстав немає. 11 вересня 2019 року ГУ ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також Закон № 2464-VI) та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу № Ф-32079-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 8260,21 грн. Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач оскаржив її до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, то помилкова подача позивачем звіту за 2017 рік не свідчить про його добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а відтак, не може бути безумовною підставою для сплати позивачем відповідних сум єдиного соціального внеску за наведених обставин та в контексті приписів частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464-VІ, Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року № 435 (надалі також - Порядок № 435). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Стаття 3 Закону № 2464-VІ визначає, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Згідно пункту 2 розділу 3 Порядку № 435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова». Як визначає пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. За змістом частини першої статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Таким чином, фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати з цього приводу до органу доходів і зборів за основним місцем обліку до 10 лютого року, що настає за звітним періодом, звітність. У свою чергу орган доходів і зборів здійснює державний нагляд за збором та веденням обліку єдиного внеску, а у випадку виявлення у платника цього внеску недоїмки, надсилає вимогу про її сплату. Досліджуючи правомірність формування ГУ ДПС у Львівській області та направлення позивачу вимоги № Ф-32079-17 від 11 вересня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 8260,21 грн, колегія суддів враховує таке. Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в контролюючому органі як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивач також знаходиться на обліку органів Пенсійного фонду України як отримувач пенсії по інвалідності. Частина четверта статті 4 Закону № 2464-VІ (в редакції з 01.01.2018) передбачає, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана норма кореспондує з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 435, згідно з яким фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається. Отже, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: 1) особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда; 2) особа повинна отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2019 року у справі № 819/538/18. Згідно матеріалів справи вказані умови у позивача наступили, і це не спростовує відповідач. Тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач за 2017 рік звільнений від сплати єдиного внеску за себе та не мав обов`язку подавати відповідний звіт. Водночас, позивач може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. За приписами частини першої статті 10 Закону № 2464-VІ платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню; особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Частиною третьою статті 10 Закону № 2464-VІ визначено, що особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення розділу V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449, аналогічно регулюють порядок укладення договорів про добровільну участь при добровільній сплаті єдиного внеску з більш детальним прописуванням норм щодо порядку подання відповідної заяви та укладення договору. Крім того, пункт 6 розділу ІІІ Порядку № 435 визначає, що особи, які досягли 16-річного віку, не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4 Закону, не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5, 5-1 частини першої статті 4 Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та уклали договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також члени особистого селянського господарства, які уклали договір на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, формують та подають самі за себе Звіт протягом 30 календарних днів після закінчення строків дії договору. Звітним періодом є термін дії договору, а якщо договором про добровільну участь передбачено одноразову сплату особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (у тому числі з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2010 року),- період, за який одноразово сплачено єдиний внесок за попередні періоди. Звіт про суми добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь, які підлягають сплаті, та суми доплати до органів доходів і зборів подається за формою № Д6 згідно з додатком 6 до цього Порядку. З огляду на встановлені обставини позивач мав право на добровільну сплату єдиного внеску за 2017 рік, однак для цього йому необхідно було подати до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву за встановленою формою. Після чого орган доходів і зборів, отримавши таку заяву, мав право перевірити викладені в ній відомості та вимагати від позивача документи, що підтверджують зазначені відомості і у випадку її погодження в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання такої заяви укласти з позивачем договір про добровільну участь. Однак відповідачем не надано і судом не здобуто доказів існування договору на добровільну участь ОСОБА_1 у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Більше того, норми Порядку № 435 не передбачали подання звіту особами, які звільненні від сплати податку, а у разі добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом строку дії договору, такий звіт подається за окремою встановленою Порядком № 435 формою, яка є відмінною від форми звіту, що подав позивач. Відповідач покликається на абзаци 3, 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 435, згідно яких у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, члени фермерських господарств, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе відповідно до пунктів 10, 11 розділу IV цього Порядку один раз на рік у терміни, визначені пунктами 2, 5 цього розділу. Звітним періодом є календарний рік. Проте, на переконання колегії суддів, вказаний вище порядок може бути застосований у випадку укладення договору на добровільну участь. Що ж до самостійного визначення позивачем суми зобов`язання зі сплати єдиного внеску шляхом подання до контролюючого органу відповідного звіту, то як стверджує позивач, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік ним поданий помилково, оскілки він є пенсіонером, а відтак, звільнений від сплати єдиного внеску за себе. Колегія суддів апеляційного суду при цьому враховує, що чинне законодавство України не передбачає можливість відкликання звіту, а лише виправлення в ньому помилок, що врегульовано розділом V Порядку № 435 і тільки за приписами пункту 2 цього розділу у разі виявлення страхувальником у звіті після закінчення строку подання такого звіту помилки в реквізитах (крім сум), що стосується страхувальника або застрахованої особи. Аналогічні висновки, за яких позивач у разі отримання пенсії може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування незалежно від подачі ним звітів за певний період і визначення у них сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 806/1503/16, від 17.10.2018 у справі № 806/1575/16, від 05.11.2018 у справі № 806/2169/16, від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а. Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її. Таким чином, перевіряючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, враховуючи встановлені обставини справи та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), у зв`язку з чим обґрунтовано визнав її протиправною. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (№11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд, не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.007079 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 11.09.2020