Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2873/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2873/19 пров. № А/857/7460/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, головуючий суддя Осташ А.В., ухвалене о 12:26 год. у м. Тернополі, повний текст якого складено 03.06.2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУ ДПС у Тернопільській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки), а саме: №Ф-1923-53 від 13.11.2018 року на суму 15819 грн. 54 коп. (борг станом на 31.10.2018 року); №Ф-1923-53 від 14.02.2019 року на суму 2 457 грн. 18 коп. (борг станом на 31.01.2019 року); №Ф-1923-53 від 15.05.2019 року на суму 21030 грн. 90 коп. (борг станом на 30.04.2019 року); №Ф-1923-53 від 15.05.2019 року на суму 2754 грн. 18 коп. (борг станом на 30.04.2019 року); №Ф-1923-53 від 15.11.2019 року на суму 26539 грн. 26 коп. (борг станом на 31.10.2019 року); №Ф-1923-53 від 16.01.2020 року на суму 24106,65 грн. (борг станом на 31.12.2019 року); №Ф-1923-53 від 10.03.2020 року на суму 26231,17 грн. (борг станом на 29.02.2020 року); визнати протиправним та скасувати рішення №0007185305 від 07.02.2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску; зобов`язати Головне управління ДПС у Тернопільській області внести коригування до особового рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного соціального внеску на суму 26539,26 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 22.06.2004 року по 31.10.2019 року вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Поряд з цим, позивач з 06.09.1993 року по даний час перебуває у трудових відносинах з Новосільським обласним спеціальним навчально-виховним комплексом. Відповідно, отримувала від даного роботодавця заробітну плату, з якої й сплачувались податки та збори, зокрема, і єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування. Незважаючи на це, Головним управлінням ДПС в Тернопільській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2019 року №Ф-1923-53 щодо сплати заборгованості із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26539,26 грн. Таким чином, позивач вважала протиправним нарахування їй єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виставлення вимоги про сплату недоїмки, адже відповідні нарахування сум єдиного внеску за неї здійснювалися її роботодавцем, оскільки з заробітної плати щомісячно утримуються усі встановлені податки та єдиний соціальний внесок. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки): №Ф-1923-53-У від 13.11.2018 року на суму 15 819 грн 54 коп. (борг станом на 31.10.2018 року); №Ф-1923-53-У від 14.02.2019 року на суму 2 457 грн 18 коп. (борг станом на 31.01.2019 року); №Ф-1923-53 від 15.05.2019 року на суму 21030 грн 90 коп. (борг станом на 30.04.2019 року); №Ф-1923-53-У від 15.05.2019 року на суму 2754 грн 18 коп. (борг станом на 30.04.2019 року); №Ф-1923-53 від 15.11.2019 року на суму 26 539 грн 26 коп. (борг станом на 31.10.2019 року); №Ф-1923-53 від 16.01.2020 року на суму 24 106 грн 65 коп. (борг станом на 31.12.2019 року); №Ф-1923-53 від 10.03.2020 року на суму 26 231 грн 17 коп. (борг станом на 29.02.2020 року); визнано протиправним та скасовано рішення №0007185305 від 07.02.2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, прийняте начальником Теребовлянського управління ГУ ДПС в Тернопільській області; зобов`язано Головне управління ДПС у Тернопільській області внести коригування до особового рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного соціального внеску. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що фізичні особи підприємці, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи підприємці. Сплата ЄСВ у такому разі здійснюється подвійно, адже за фізичну особу підприємця, яка працює найманим працівником юридичної особи сплачує роботодавець. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 22.06.2004 року по 31.10.2019 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець (а.с. 19). Разом з тим, з 06.09.1993 року по даний час, позивач перебуває у трудових відносинах з Новосільським обласним спеціальним навчально-виховним комплексом на посаді логопеда, а також, з 02.11.2016 року по 23.08.2018 року працювала на посаді вихователя у Кирилівському дошкільному навчальному закладі (а.с.20). За обліковими даними інформаційної системи органів ДПС станом на 31.10.2019 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 26539,26 грн. Із інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (цільові фонди) вбачається, що в суму недоїмки по ЄСВ в розмірі 26539,26 грн. входить: - станом на 09.02.2018 року нарахована розрахункова сума ЄСВ за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.; - станом на 21.01.2019 року нарахована розрахункова сума ЄСВ за чотири квартали 2018 року у розмірі 9828,72 грн.; - станом на 31.10.2019 року нарахована розрахункова сума ЄСВ за два квартали 2019 року у розмірі 8262,54 грн. На підставі вищевказаної заборгованості контролюючим органом були сформовані, оскаржувані у даній справі податкові вимоги. Водночас, 07.02.2020 року начальником Теребовлянського управління ГУ ДПС у Тернопільській області прийнято рішення №0007185305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно якого до ОСОБА_1 застосовано за період з 10.02.2018 року по 20.12.2019 року штраф у розмірі 486,52 грн. та нараховано пеню у розмірі 1638,00 грн. На вказане рішення позивачем до ГУ ДПС у Тернопільській області було подано скаргу, однак, остання рішенням №6/19-00-08-01-06/6922 від 16.03.2020 року була залишена без розгляду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за позивача є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний, що не враховано контролюючим органом при винесені оскаржених вимог. Оскільки, згідно встановлених судом обставин, оскаржені позивачем вимоги судом визнано протиправними та таким, що підлягають скасуванню, то відповідно за наслідком, підстави, які послужили для винесення рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені №0007185305 від 07.02.2020 у даному випадку відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Відповідно до довідки №64 від 11.11.2019 року виданої Новосілківським обласним спеціальним навчально-виховним комплексом, позивач з 06.09.1993 року по даний час працює у даному навчальному закладі логопедом, згідно наказу №235 від 06.09.1993 року. Разом з тим, позивач також з 02.11.2016 року по 23.08.2018 року працювала за зовнішнім сумісництвом на посаді вихователя у Курилівському дошкільному навчальному закладі. Прийнята згідно наказу №19 від 02.11.2016 року, та звільнена відповідно до наказу №44 від 23.08.2018 року (а.с. 20). Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні, відповідачем під час розгляду справи не надані. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. Таким чином, вірним є висновок суду попередньої інстанції про те, що оскаржені вимоги відповідача не можна вважати правомірними, а тому такі підлягають скасуванню. Також, оскільки рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені №0007185305 від 07.02.2020 року, прийнято начальником Теребовлянського управління ГУ ДПС у Тернопільській області за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску ОСОБА_1 , на підставі оскаржених вимог про сплату боргу (недоїмки) за визначений у рішенні період, то й таке відповідно є протиправним та також підлягає скасуванню. З урахуванням складності та обсягу виконаних адвокатом робіт щодо підготовки та подання позовної заяви у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що розумний та справедливий розмір винагороди за цю послугу для цілей включення її до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не може перевищувати 2500 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі №500/2873/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 11.09.2020 року.