Постанова 4852 № 280/1043/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1043/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі №280/1043/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: 17 лютого 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якому просив : - підтвердити правильність виплати 18.09.2019 заборгованості Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 25150,64 відповідно з судовим рішенням 1-ої та апеляційної інстанції; - стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти загальною сумою 56432,63 грн., в тому числі: невиплаченого залишку у розмірі 254,11 грн.; неустойки (пені, штрафу) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ- 8993,97 грн.; майнової відповідальності в розмірі 3% річних -3359,69 грн.; збитки від інфляції - 14226,66 грн.; завданих збитків (упущеної вигоди) у розмірі 17,5 % річних - 19598,20 грн. станом на день 18.09.2019; - відшкодувати моральну шкоду 10000,00 грн. завданих несвоєчасною виплатою за курсом 23,13058 грн. за долар США за вкладом у ПАТ "КБ "Надра", гарантованого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і віднести до першої черги виплати на користь ОСОБА_1 . Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 р. у справі № 280/1043/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, буд.17; код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 254 грн. 11 коп. - 3% річних за прострочення повернення вкладу за період з 26.12.2014 по 05.02.2015. В іншій частині позову відмовлено. У стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 р. у справі № 280/1043/20, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так само з апеляційною скаргою до суду звернувся позивач, який посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства та норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове про повне задоволення позову. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, та з цього приводу зазначає: Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, 26.06.2014 між ПАТ «КБ «НАДРА» (банк) та ОСОБА_1 (вкладник) укладено Договір №1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення оформлений в рамках Пакету послуг «Новый ПУ «Базовый+» (надалі - Договір №1957986 від 26.06.2014). Згідно з п.1.1 Договору №1957986 від 26.06.2014 за цим Договором вкладник зобов`язується в строк не пізніше 5 календарних днів з дня підписання цього Договору передати, а банк зобов`язується прийняти грошову суму у розмірі 4500,00 доларів США (надалі - «вклад»), та зобов`язується повернути вкладникові вклад та сплатити проценти на умовах та в порядку, визначеному цим Договором. Відповідно до п.2.2 Договору №1957986 від 26.06.2014 строк розміщення вкладу - 6 місяців від дати фактичного надходження вкладу на вкладний рахунок. Початок перебігу строку розміщення вкладу розпочинається з дня надходження вкладу на вкладний рахунок. Як зазначено у п.2.3 Договору №1957986 від 26.06.2014 у разі внесення вкладником коштів на вкладний рахунок в день підписання сторонами цього Договору, датою повернення вкладу є 26 грудня 2014 року. (…). Відповідно до Квитанції від 26.06.2014 позивачем з поточного рахунку в валюті долар США на депозитний рахунок в валюті долар США перераховано кошти у сумі 4500,00 доларів США. 21.04.2015 через ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» позивачу було виплачено 85457,47 грн. гарантованої суми відшкодування вкладникам ПАТ «КБ «НАДРА». На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.02.2015 №83 "Про віднесення ПАТ "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "НАДРА" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.02.2015 №26 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "НАДРА", згідно з яким з 06.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "НАДРА" Стрюкову Ірину Олександрівну. Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 25.10.2018 у справі №334/452/18 (Провадження №2/334/1955/18), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02.05.2019 та скасованого постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020, було задоволено частково позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «НАДРА» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стягнуто з ПАТ «КБ «НАДРА» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача за Договором №1980579 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках Пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+» від 26 червня 2014 року - 25150,64 грн. в рахунок недоплаченої суми вкладу та процентів за Договором; та 254,11 грн. - 3% річних за прострочення повернення вкладу за період з 26.12.2014 року по 05.02.2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 18.09.2020 на користь ОСОБА_1 на виконання судових рішень у справі №334/452/18 було виплачено 24 150,64 грн. Вважаючи, що вказане рішення суду виконано не належним чином, позивач звернувся до суду. Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо можливості часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне. У ст.625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вимоги позивача в частині стягнення на його користь 3% річних за прострочення повернення вкладу за період з 26.12.2014 по 05.02.2015 за Договором №1957986 від 26.06.2014 - є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню у розмірі 254,11 грн., яка розраховується за формулою: сума заборгованості 75407,03 грн. (4782,02 доларів США х 15,768865 грн. за курсом станом на 26.12.2014) х 3% : 100% : 365 х 41 день (період з 26.12.2014 по 05.02.2015) = 254,11 грн. Колегія суддів вважає узгодженим даний висновок суду, оскільки відповідачем не надано належних доводів та доказів не обґрунтованості даного висновку. Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень частини другої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншими порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом. Якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Апеляційний суд зазначає, що під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Так, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналізуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Щодо позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди за несвоєчасне виконання рішення, яку позивач розраховує виходячи з індексу інфляції за відповідні періоди, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), апеляційний суд зазначає наступне. Стягнення з боржника інфляційних втрат, регулюється статтею 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до законодавства України грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). За результатами розгляду справи встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Стеттею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій. Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. У статті 72 КАС України зазначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексом. Колегія суддів зазначає, що в супереч вимог ст.77 КАС України, позивачем не надано до суду жодних доказів та не доведено, що діями відповідача йому було спричинено матеріальну шкоду, яка відповідно до вимог ст.22 Цивільного кодексу України є упущеною вигодою. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 р. у справі № 280/1043/20 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 р. у справі № 280/1043/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко