Постанова 4873 № 910/5642/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" вересня 2020 р. Справа№ 910/5642/16 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Остапенка О.М. суддів: Полякова Б.М. Сотнікова С.В. за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В. у присутності представників сторін: від скаржника: Махиніч Н.В. - довіреність №229 від 01.04.2020 від боржника: Косянчук В.В. - довіреність №02-14/822 від 05.02.2020 розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі № 910/5642/16 (суддя Лиськов М.О.) за скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського у справі № 910/5642/16 (суддя Лиськов М.О.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо- зернова корпорація України" до Державного акціонерного компанії "Хліб України" про стягнення 823 123,41 грн. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі №910/5642/16 у задоволенні скарги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення та дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу та: - визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій з виконання судового наказу у справі № 910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926); - скасувати постанову про зупинення виконавчого провадження, що була винесена при виконанні судового наказу у справі №910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926); - зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом винесення постанови про поновлення виконавчого провадження щодо виконання судового наказу у справі №910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926). В обґрунтування поданої апеляційної скарги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 року колегією суддів у складі: головуючий суддя Корсак В.А., судді: Попікова О.В., Євсіков О.О. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі №910/5642/16, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду за участю повноважних представників сторін. Ухвалою суду від 10.08.2020 року задоволено заяву суддів Корсака В.А., Попікової О.В. та Євсікова О.О. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі №910/5642/16, матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020 року справу №910/5642/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Остапенко О.М., судді: Отрюх Б.В., Поляков Б.М. Ухвалою суду від 17.08.2020 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/5642/16 за апеляційною скаргою АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року та призначено її до розгляду на 03.09.2020 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі. У зв`язку з перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020 для розгляду справи №910/5642/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М. Ухвалою суду від 03.09.2020 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/5642/16 за апеляційною скаргою АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року. Представник скаржника в судовому засіданні 03.09.2020 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити. Представник боржника в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року - без змін. Державний виконавець або представники виконавчої служби в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи орган ДВС повідомлений належним чином, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням про вручення ухвали суду від 17.08.2020 року. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли. Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 03.09.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі № 910/5642/16 - скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення скарги АТ "ДПЗКУ", виходячи з наступного. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство). Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства. Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2016 року ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ДАК "Хліб України" (надалі - відповідач) про стягнення 823 123,41 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 910/5642/16. За наслідками розгляду заявлених вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 602 232,97 грн. основного боргу, 9 184,87 грн. пені, 4 215,63 грн. штрафу, 11 495,14 грн. 3% річних, 75 390,29 грн. інфляційних втрат та 12 138,19 грн. судового збору за подання позовної заяви. 13.06.2016 року на виконання вказаного рішення суду видано наказ. 23.04.2020 року до Господарського суду міста Києва надійшла скарга АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 17.04.2020 року №130-2-19/1377 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського, в якій скаржник просить: - визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій з виконання судового наказу у справі №910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926); - скасувати постанову про зупинення виконавчого провадження, що була винесена при виконанні судового наказу у справі №910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926); - зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом винесення постанови про поновлення виконавчого провадження щодо виконання судового наказу у справі №910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926). В обґрунтування поданої скарги скаржник зазначає, що листом від 01.04.2020 року №56889926/6, який було отримано скаржником 10.04.2020 року, старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрій Амборський відмовив у задоволенні заяви стягувача про поновлення виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості з ДАК "Хліб України". За твердженнями скаржника, вказана відмова органу ДВС є незаконною та необґрунтованою, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, яким є стягувач. За результатами розгляду вказаної скарги ухвалою місцевого господарського суду від 10.06.2020 року у її задоволенні відмовлено повністю. Відмовляючи у скарзі в частині вимоги про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження, яка була винесена при виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5642/16 в межах виконавчого провадження № 52049050 (зведене виконавче провадження № 56889926), місцевий господарський суд вказав на пропуск скаржником строку на звернення до суду із вказаною вимогою. Щодо інших вимог скарги, то судом першої інстанції відмовлено з тих підстав, що до завершення процедури розпорядження майном у справі № 46/528-б про банкрутство ДАК "Хліб України" та переходу на наступну стадію судового провадження, вчинення державним виконавцем виконавчих дій з примусового виконання наказу від 13.06.2016 року №910/5642/16 буде суперечити положенням ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства в частині процедури стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, під контролем арбітражного керуючого. Позивач з даної ухвалою суду не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, доводи якої фактично аналогічні доводам, що викладені у поданій суду першої інстанції скарзі. Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів вбачає підстави для її скасування з огляду на наступне. Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України. Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 року заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 року у справі "Агрокомплекс проти України"). У рішенні від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005 року) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення ложе суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу докладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для мого, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010). Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-ІІ, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-ІІІ, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши нього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. А." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року у справі № 910/5642/16 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 602 232,97 грн. основного боргу, 9 184,87 грн. пені, 4 215,63 грн. штрафу, 11 495,14 грн. 3% річних, 75 390,29 грн. інфляційних втрат та 12 138,19 грн. судового збору за подання позовної заяви. 13.06.2016 року на виконання вказаного рішення суду господарським судом видано наказ, який пред`явлено позивачем до примусового виконання 26.08.2016 року згідно заяви від 19.08.2016 року №130-2-3470/2-12/4389. 26.08.2016 року головним державним виконавцем Печерського районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишиним Е.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №52049050 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 року №910/5642/16. 30.07.2018 року головним державним виконавцем Печерського районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишиним Е.М. винесено постанову про передачу виконавчого провадження №52049050 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 27.08.2018 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 52049050. 01.10.2018 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 52049050 до зведеного виконавчого провадження №56889926, яке веде Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у м. Києві. 01.10.2018 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Дяконом Н.М винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 року № 910/5642/16 в порядку п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження". Стосовно вимоги скаржника про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження, яка була винесена при виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5642/16 в межах виконавчого провадження № 52049050 (зведене виконавче провадження № 56889926) судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Частиною 1 статті 341 ГПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що постанова про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 року № 910/5642/16 винесена державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у м. Києві Дяконом Н.М. 01.10.2018 року, тоді як скаржник звернувся до суду зі скаргою про скасування зазначеної постанови лише 21.04.2020 року (згідно відмітки на конверті). При цьому, як вбачається зі звернення представника АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 26.02.2020 року №130-2-19/898 на адресу органу ДВС щодо стану виконавчих проваджень, останньому було відомо про факт зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 року №910/5642/16 принаймні ще 26.02.2020 року. Крім того, судова колегія також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Згідно ч. 8 ст. 19 наведеного закону особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. В силу приписів ч. 1 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово. Окрім наведеного, судом встановлено, що у п. 6 постанови від 26.08.2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП №52049050 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 року №910/5642/16 зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, за вказаною адресою в мережі Інтернет. Колегія суддів звертає увагу, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. зокрема, через Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, а особливо в даному випадку, коли саме скаржник зацікавлений в оперативному вирішенні питання щодо вчасного подання скарги, оскільки саме він не погоджується з діями державного виконавця і ставить під сумнів їх законність. Таким чином, можливість отримання інформації щодо стану виконавчого провадження та подальше подання скарги на дії державного виконавця в установлений законом строк залежала виключно від волевиявлення скаржника, тобто мала суб`єктивний характер. Однак, будучі стороною виконавчого провадження, а саме стягувачем за виконавчим документом, та маючи доступ до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень апелянт, як ініціатор відкриття даного виконавчого провадження, не був позбавлений права та можливості своєчасно ознайомлюватись та дізнаватись про стан відповідного провадження в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень. Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що скаржником пропущено встановлений законом процесуальний строк на звернення до суду зі скаргою в частині вимоги про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження, яка була винесена при виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5642/16 в межах виконавчого провадження №52049050 (зведене виконавче провадження № 56889926). Посилання апелянта на порушення державним виконавцем обов`язку направлення на адресу стягувача всіх постанов виконавчого провадження, а також на відсутність у нього обов`язку здійснювати моніторинг відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження не звільняє апелянта від обов`язку належно користуватись усіма наданими йому правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій та не спростовує факту пропуску останнім строку майже на півтора роки на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця в наведеній частині. За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні скарги в частині вимоги про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження, яка була винесена при виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5642/16 в межах виконавчого провадження № 52049050 (зведене виконавче провадження № 56889926), у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду із вказаною вимогою. Стосовно вимог про визнання незаконними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5642/16 в межах виконавчого провадження №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926); зобов`язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом винесення постанови про поновлення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/5642/16в межах виконавчого провадження № 52049050 (зведене виконавче провадження № 56889926) судом встановлено наступне. Стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з листом від 26.02.2020 №130-2-19/898 про поновлення виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості з ДАК "Хліб України" на користь АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", зокрема у справі № 910/5642/16. Листом від 01.04.2020 року №56889926/6 старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зазначив про відсутність правових підстав для поновлення виконавчого провадження, з огляду на порушення відносно боржника справи про банкрутство. В обґрунтування поданої скарги скаржник, зокрема, зазначає про те, що вимоги заявника до боржника виникли після порушення справи про банкрутство, а отже носять статус поточних та на такі вимоги не розповсюджується дія мораторію, у зв`язку з чим відмова органу ДВС у поновленні вчинення виконавчих дій є незаконною та необґрунтованою. Колегія суддів погоджується зі скаржником в наведеній частині та вважає скаргу таку, що підлягає задоволенню. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника). Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Судова колегія зазначає, що у розумінні Закону про банкрутство та Кодексу України з процедур банкрутство мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. (Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №5023/10655/11 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 920/792/18, від 27.02.2018 року у справі №910/6771/17, від 24.05.2018 року у справі №920/1093/17 та від 20.02.2018 року у справі №910/10889/17). Як встановлено судом та підтверджується відомостями є Єдиного державного реєстру судових рішень, провадження у справі №46/528-б про банкрутство ДАК "Хліб України" порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2010 року та станом на дату розгляду скарги місцевим судом перебуває на стадії розпорядження майном боржника. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідна заборгованість виникла в період з листопада 2014 року по грудень 2015 року у зв`язку із неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за Договором оренди нежитлового приміщення № 12316 від 03.11.2014 року. Отже, аналіз матеріалів справи та рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 року у справі №910/5642/16 свідчить про те, що вимоги стягувача виникли після порушення провадження у справі про банкрутство ДАК "Хліб України", тобто після 08.12.2010 року, а отже в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства носять статус поточних. Згідно ч. 6 ст. 41 Кодексу під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію. При цьому, судом враховано, що згідно положень абз. 4 ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий. Отже, будь-яких заборон для вчинення виконавчих дій щодо стягнення поточної кредиторської заборгованості чинне законодавство не містить. За таких обставин, колегія суддів погоджується з апелянтом, що в силу прописів ст. 41 наведеного Кодексу, на вказані вимоги не розповсюджується дія мораторію, з огляду на що відмова державного виконавця поновити зупинене півтора роки тому виконавче провадження №52049050 (зведене виконавче провадження № 56889926) з підстав, наведених в листі від 01.04.2020 року, як і оскаржувана ухвала в наведеній частині, прийняті з порушення норм матеріального права, оскільки порушують право скаржника на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржувану ухвалу прийнято з порушенням норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, з огляду на наявні правові підстави для її задоволення та скасування ухвали місцевого господарського суду з прийняттям нового рішення про часткове задоволення скарги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця. Керуючись статтями 255, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі № 910/5642/16 задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі № 910/5642/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського задовольнити частково.

4. Визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій з виконання судового наказу у справі № 910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926).

5. Зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрія Амборського усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом винесення постанови про поновлення виконавчого провадження щодо виконання судового наказу у справі №910/5642/16 у межах виконавчого провадження ВП №52049050 (зведене виконавче провадження №56889926).

6. В іншій частині скарги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відмовити.

7. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

8. Справу повернути до господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови підписано 10.09.2020 року. Головуючий суддя О.М. Остапенко Судді Б.М. Поляков С.В. Сотніков