Постанова 4822 № 714/964/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 вересня 2020 року м. Чернівці Справа № 714/964/18 Провадження №22-ц/822/704/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б. секретар - Тодоряк Г.Д., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 червня 2020 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, головуючий у І-й інстанції - Козловська Л.Д., ВСТАНОВИВ: ПАТ АБ «Укргазбанк» у жовтні 2018 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 02 жовтня 2014 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладений Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб №К72-1282-14-PRS шляхом підписання Заяви-Анкети на приєднання (акцептування публічної пропозиції Банку) №К72-1282-14-PRS, на підставі якого ОСОБА_1 надано платіжну картку «Visa Platinum» та відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 . Операції за рахунком здійснюються з використанням платіжних карток у валюті гривні за тарифним планом «Престижний», згідно з умовами якого комісія за розрахунково-касове обслуговування касового рахунку становить 260 грн, а з 01 квітня 2015 року - 350 грн, та передбачає щомісячне договірне списання, з процентною ставкою за користуванням кредитом у розмірі 36% річних, які сплачуються останнього банківського дня місяця. Відповідач скористався картковим рахунком, однак належним чином не виконує покладені на нього зобов`язання щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим станом на 02 травня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 8 843,86 грн, яка складається з: 3 388,50 грн - прострочена заборгованість по кредиту, а також 5 455,36 грн - прострочена заборгованість по відсоткам. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № №К72-1282-14-PRS від 02 жовтня 2014 року у розмірі 8 843,86 грн. Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено. На зазначене рішення ПАТ АБ «Укргазбанк» подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задовольнити. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального і матеріального права. Зазначає, що картковий рахунок не закрито, клієнт із заявою про закриття рахунку та/або розірвання договору не звертався. Підписавши заяву-анкету на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування, відповідач підтвердив, що з діючими щоденними картковими лімітами, тарифами, які є невід`ємною частиною договору, ознайомлений та цілком згоден. Після проведення почеркознавчої експертизи представника позивача належним чином не було повідомлено про час, дату та місце судового засідання. Почеркознавчою експертизою не спростовано факт належності підпису ОСОБА_1 на розписці про отримання платіжної картки та заповнення ним власноручно заяви-анкети на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та надання завірених ним особисто копій його персональних документів. ОСОБА_1 було отримано платіжну картку (БПК), що підтверджується відповідною розпискою, крім того, відповідач в судовому засіданні особисто підтвердив факт отримання ним платіжної картки, яку після зняття готівки він нібито 16 жовтня 2014 року викинув та більше не бачив. Витрати на правову допомогу, зазначені судом до стягнення, є жодним чином необґрунтованими. На апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідач не отримував кредит в ПАТ АТ «Укргазбанк», підпис на кредитному договорі відповідачу не належить, а тому жодних кредитних правовідносин, як і зобов`язань, між сторонами не виникало. Отже, у даному випадку позивачем не доведено факт укладення з відповідачем кредитного договору та вбачаються порушення зокрема вимог ст.ст. 203, 207, 208, 638 ЦК України, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин четвертої та шостої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами четвертою та шостою статті 19, частиною першою статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що згідно з викладеними позовними вимогами 02 жовтня 2014 року ОСОБА_1 підписав Заяву-анкету на приєднання до Договору банківського обслуговування фізичних осіб (акцептування публічної пропозиції Банку) №К72-1282-14-PRS. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини третя-п`ята статті 203 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 09 вересня 2019 року у даній справі призначено почеркознавчу експертизу. Як вбачається з висновку експерта №500-к від 12 березня 2020 року, підпис у графі «Підпис Клієнта» у Заяві-анкеті К72-1282-14-PRS від 02 жовтня 2014 року на приєднання до Договору банківського обслуговування фізичних осіб Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Колегія суддів вважає, що висновок експерта є обґрунтованим, повним та зрозумілим, підстави для сумніву в його об`єктивності відсутні, а позивачем не надано суду доказів на спростування цього висновку. За таких обставин, оскільки підпис у кредитному договорі ОСОБА_1 не належить, отже, позивачем не доведено факту укладення з відповідачем кредитного договору, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення представника позивача про розгляд справи після виконання почеркознавчої експертизи. Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 19 березня 2020 року відновлено провадження у справі та призначено розгляд справи на 27 квітня 2020 року. Від представника позивача Буздуги Н.І. 26 квітня 2020 року, 14 травня 2020 року, 01 червня 2020 року надходили заяви про відкладення судового засідання на іншу дату, що вказує на те, що представнику позивача було відомо про місце, дату та час розгляду справи. Крім того, представником позивача неодноразово подавалися до суду першої інстанції заяви про проведення судового засідання без її участі. Безпідставними також є аргументи апелянта щодо необґрунтованості стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на правову допомогу. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до частин четвертої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи (постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2019 року у справі № 335/9780/15). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 , та адвокатом Апетракіоає Г.В. укладено договір про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року (а.с.98). ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується актом приймання-передачі наданих юридичних послуг від 14 травня 2020 року (а.с.198), квитанцією №02/20 від 14 травня 2020 року на суму 5 000 гривень (а.с.201). Ухвалюючи рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вказані витрати на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення. Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк