Ухвала КАС ВС № 540/65/20

УХВАЛА 08 вересня 2020 року м. Київ справа № 540/65/20 адміністративне провадження № К/9901/21231/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 540/65/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування наказів Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, де просив: визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 16.04.2019 за протоколом № 81/04/19 в частині застосування до ОСОБА_1 , як арбітражного керуючого, дисциплінарного стягнення у вигляді попередження; визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту від 07.06.2019 №2178/7 "Про накладення на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження"; визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 16.05.2019 за протоколом № 82/05/19 в частині застосування до ОСОБА_1 , як арбітражного керуючого, дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту від 21.06.2019 № 1906/5 "Про анулювання свідоцтв про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)"; зобов`язати Мін`юст видалити запис з Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України про припинення повноважень позивача, як арбітражного керуючого та поновити дію Свідоцтв про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 989 від 27.06.2013. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року, позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Міністерство юстиції України оскаржило його в апеляційному порядку. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), оформленого протоколом від 16 квітня 2019 року №81/04/19 в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження; визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 07 червня 2019 року №2175/7 "Про накладення на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження" та в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року залишено без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. При відкритті провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник жодних обґрунтувань не наводить. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 806/2421/16 та у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/48316 та від 04 квітня 2018 року у справі № 808/1500/16 є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справах № 806/2421/16, № 814/48316 та № 808/1500/16. Отже, оскільки касаційна скарга Міністерства юстиції України подана на судові рішення у справі, що розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 540/65/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування наказів Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько О.В. Калашнікова В.М.Соколов