Постанова 4850 № 200/2628/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року справа №200/2628/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді- доповідача Ястребової Л. В., суддів Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у справі № 200/2628/20-а (головуючий І інстанції Чучко В.М., складене в повному обсязі 04 червня 2020 року в м. Слов`янську Донецької області) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання неправомірними дій та скасування постанови про накладення штрафу, - УСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якому просила визнати неправомірними дії інспекторів праці Головного управління Держпраці у Донецькій області під час проведення інспекційного відвідування 21-22 жовтня 2019 року та визнати протиправним і скасувати Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) фізичної особи, яка використовує найману працю № ДЦ 551/337/АВ від 22 жовтня 2019 року; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДЦ551/337/АВ/П/ТД-ФС від 14 листопада, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 125190 грн. В обґрунтування позову зазначила, що уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Донецькій області було проведено інспекційну перевірку позивача, під час якої встановлено факт використання найманої праці без оформлення відповідного трудового договору, що призвело до притягнення останнього до відповідальності у вигляді штрафу. Разом з цим, на думку позивача вона не використовувала найману працю без відповідного оформлення, оскільки працівник у належному їй кафе працював за цивільно-правовою угодою (при наявності клієнтів здійснювала роботу офіціанта та надавала послуги з торгівлі продуктами) та проходив стажування. Більш того, під час перевірки представники відповідача не пред`явили службові посвідчення та не повідомили про підстави проведення інспекційного відвідування, а також позивача не повідомлено про розгляд її справи відповідачем. Таким чином, на думку позивача спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню у судовому порядку. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач зазначила доводи аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, звернула увагу суду, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, висновки суду зроблені на підставі правової позиції інспекторів праці, зазначеної в акті інспекційного відвідування, на підставі недоведених обставин. Наголошує на тому, що ні позивач, ні ОСОБА_2 не стверджували , що ОСОБА_2 проходила стажування, а інспекторам було пояснено, що вона виконує певну роботу згідно укладеної цивільно-правової угоди. Вважає, що використання цивільно-правової угоди на певний час з метою отримання від працівника певних послуг, виконання працівником зазначених в цивільно-правовій угоді видів робіт протягом зазначеного часу, не є порушенням, передбаченим ст. 265 КЗпП. Зазначає, що суд проігнорував доказ позивача, наведені в позовній заяві та упереджено розглянув справу з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин у справі та прийняв рішення на підставі власних міркувань. 07 вересня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла заява про перенесення слухання справи у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання, оскільки буде перебуватиме у робочому відрядженні. Враховуючи, що справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, клопотання про розгляд справи за участі сторін від позивача не надходило, питання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні не вирішувалось, відповідач обізнаний про існування даної справи, повідомлений про дату і місце судового засідання, а також відсутність будь-яких доказів на підтвердження щодо перебування у відрядженні, колегія суддів вважає що клопотання про перенесення задоволенню не підлягає. Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне. Головним управлінням Держпраці у Донецькій області відповідно до наказу від 15.10.2019 року №1489 направлено для проведення інспекційного відвідування посадових осіб щодо перевірки дотримання вимог законодавства про працю, загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , місце здійснення діяльності: АДРЕСА_1 , місце здійснення діяльності: АДРЕСА_2 , кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Інспекційне відвідування буде проведено з 21 жовтня 2019 року тривалістю два робочих дні з питань виявлення неоформлених трудових відносин (а.с. 11). 21 жовтня 2019 року посадовою особою ГУ Держпраці у Донецькій області прийнято вимогу про надання документів №ДЦ551/337/ПД, якою зобов`язано ФОП ОСОБА_1 надати свідоцтво про державну реєстрацію, трудові договори на працівників, заяви працівників на прийняття на роботу, повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу (а.с. 12). За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) фізичної особи, яка використовує найману працю № ДЦ 551/337/АВ від 22.10.2019 року (а.с. 14-21). Згідно з Актом інспекційного відвідування в ході проведення такого відвідування встановлено правопорушення ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України - працівник може бути допущений до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Під час інспекційного відвідування встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП допущено до роботи 1 працівника ( ОСОБА_2 ) без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної податкової служби про прийняття працівника на роботу за адресою розташування об`єкту: АДРЕСА_2 , кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 . Так, засобами відеотехніки зафіксовані пояснення ОСОБА_2 , в яких вона зазначила, що стажується в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у ФОП ОСОБА_1 , письмові пояснення надавати відмовилась. Також, ФОП ОСОБА_1 підтвердила, що ОСОБА_2 з 15.10.2019 року проходить стажування, за яке отримує оплату. Офіційно працевлаштовувати її буде з 28.10.2019 року. На питання інспекторів праці, що входить в стажування та чим займається ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_1 відповіла, що сидить дивиться, а коли є клієнти, «отпускает» як офіціант. Крім того, ФОП ОСОБА_1 надано заяву ОСОБА_2 від 15.10.2019 року, в якій зазначено (мовою оригіналу): «Прошу принять меня на работу с оплачиваемой стажировкой (две недели) с последующим трудоустройством» (а.с. 78). ФОП ОСОБА_1 під час проведення інспекційного відвідування не надано ніяких документів, що підтверджують оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 з 15.10.2019 по дату проведення інспекційного відвідування. В Акті інспекційного відвідування також зазначено, що ФОП ОСОБА_1 під час проведення інспекційного відвідування (22.10.2019 року) надано цивільно-правову угоду від 15.10.2019 року б/н та акт від 15.10.2019 року прийому наданих послуг цивільно-правового договору № 4 від 15.10.2019 року (а.с. 29, 30). За умовами вказаної угоди, ФОП ОСОБА_1 є замовником, а громадянка ОСОБА_2 є виконавцем, та зобов`язується виконувати такі роботи: торгівля харчовими продуктами та напоями (преамбула та пункт 1.1). Акт прийому наданих послуг до вказаної вище цивільно-правової угоди складено 15 жовтня 2019 року, за яким ФОП ОСОБА_1 прийняла від громадянки ОСОБА_2 послуги з торгівлі харчовими продуктами та напоями на суму 2500,00 грн. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є: Код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (а.с. 10). Акт інспекційного відвідування підписаний позивачем 22.10.2019 року, відміток щодо зауважень до перевірки або заперечень не зазначено (а.с. 20). 22.10.2019 року, уповноваженою особою складено припис №ДЦ 551/337/АВ/ПД/П, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути встановлені інспекційним відвідуванням порушення законодавства про працю та про виконання цього припису у визначені в ньому строки надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об`єкта відвідування до Головного управління Держпраці у Донецькій області (а.с. 13). Постановою від 14.11.2019 року № ДЦ551/337/АВ/П/ТД-ФС начальником Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_3 , керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 та на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125 190 грн. (а.с.25-26). Матеріали справи містять пояснювальну записку ОСОБА_2 від 12.10.2019 року на ім`я ФОП ОСОБА_1 , в якій зазначено (мовою оригіналу): «На Вашу рекомендацию стать на учет в центр занятости с последующим трудоустройством не смогла выполнить, так как у меня просроченный паспорт» (а.с. 27). 14.10.2019 року ОСОБА_2 написала заяву щодо прийняття на роботу за цивільно-правовим договором для виконання роботи торгівлі продовольчими товарами та напоями, строком на два тижні, на підставі якої і було укладено цивільно-правову угоду від 15.10.2019 року (а.с. 28-30). 29.10.2019 року ОСОБА_2 написано заяву про прийняття її на роботу продавцем-барменом (а.с. 31). Відповідно до наказу № 1 від 29.10.2019 року ОСОБА_2 прийнято на роботу з 01.11.2019 року (а.с. 32). 29.10.2019 року позивачем до контролюючого органу надіслано повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_2 (а.с. 33). 01.11.2019 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено трудовий договір (а.с. 34). На підставі зазначених обставин, відповідач дійшов висновку, що працівник ОСОБА_2 допущена до роботи без оформлення належним чином трудових відносин 15.10.2019 року. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч.2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно з ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Згідно зі ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП України). З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17, від 24 грудня 2019 року у справі №823/1167/16, від 05 лютого 2020 року у справі №620/3913/18, від 06 лютого 2020 року у справі №0840/3690/18, від 03 березня 2020 року у справі №1540/3913/18. Згідно з ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що факт використання ФОП ОСОБА_1 найманої праці без укладання відповідного трудового договору, підтверджено матеріалами справи та не спростовано позивачем. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 проходила стажування у позивача, про що свідчить написана власноручно її заява від 15.10.2019 (а.с. 78). У відповідності до частини другої статті 47 Закону України «Про освіту» стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань. Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами. Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні. Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №

20. Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними. Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562. Разом із тим, як встановлено судом першої інстанції, позивач не надав в ході інспекційного відвідування договір про професійне навчання найманого працівника, наказ про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом згідно з вимогами Закону України «Про зайнятість населення». При цьому в матеріалах справи наявна пояснювальна ОСОБА_2 , що вона не може стати на облік у Центрі зайнятості з подальшим працевлаштуванням, оскільки в неї прострочений паспорт (а.с. 27). Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 1540/4109/18. Що стосується укладання цивільно-правової угоди, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а частиною 1 статті 901 цього кодексу передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. З аналізу норм КЗпП України та Цивільного кодексу України слідує, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. У свою чергу, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а результати роботи, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця робіт (послуг) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України. Як вбачається з наявної в матеріалах справи цивільно-правової угоди (а.с.29) зміст угоди носить характер трудового договору. Предметом угоди не є виконання певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов`язувався оплатити виконану ними роботу, тобто, предметом не є кінцевий результат, а є процес праці (торгівля харчовими продуктами та напоями). Метою угоди не є отримання певного матеріального результату. Фактично за цією угодою виконавець підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку (часи роботи кафе), а не сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, а після закінчення виконання визначеного вказаною угодою завдання припинив роботу. Тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_2 є ознаки трудового договору, оскільки характер робіт, які виконувала ОСОБА_2 є фактичним виконанням трудових обов`язків, що обумовлює обов`язкове укладення трудового договору у відповідності до приписів Кодексу законів про працю. Що стосується доводів апелянта щодо порушення порядку проведення інспекційного відвідування та посилання на повне виконання припису інспекторів праці про усунення виявлених порушень, слід зазначити наступне. Частиною 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі по тесту -КЗпП) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Процедура проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю передбачена Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 року (далі - Порядок № 295). Так, статтею 1 Закону № 877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. За змістом частини 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Статтею 3 Закону № 877-V унормовано, що державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом. Згідно пункту 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів. Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту (пп.3 п.5 Порядку № 295). Приписами п.9 Порядку визначено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. Згідно п.п.1, 3 п.11 Порядку № 295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, в тому числі, під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення. Згідно п.8 Порядку контролю про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин, інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, інспектор праці, за наявності службового посвідчення, має право самостійно, без попереднього повідомлення та без суб`єкта господарювання, якщо він вважатиме, що таке повідомлення завдасть шкоди інспекційному відвідуванню, приходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця. Відповідно до п.19 та п.20 Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. На підставі п.24 Порядку № 295, припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. Згідно пункту 29 Порядку контролю заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Отже, незалежно від факту усунення виявлених порушень об`єкт відвідування та його посадові особи притягуються до відповідальності за використання праці неоформлених працівників. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, в редакції, що діяла на момент винесення спірної постанови, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків передбачена відповідальність фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю у вигляді штрафу - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Позивач наводить в апеляційній скарзі зазначену норму Закону, що діє з 17.03.2020 року, тому доводи позивача в цій частині є неприйнятними. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на вирішення справи по суті, тому судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги. Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури. Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року по справі № 200/2628/20-а залишити без змін. Повне судове рішення складено 08 вересня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Ястребова Судді Е.Г. Казначеєв І.В. Сіваченко