Постанова КЦС ВС № 759/14089/15-ц

Постанова Іменем України 26 серпня 2020 року м. Київ справа № 759/14089/15-ц провадження № 61-11046св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року у складі судді Ключника А. С. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 17 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 77.1/АК-01304.08.2, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 26 292,00 доларів США, зі сплатою 7,70 процентів річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2015 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 17 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу № 77.1/АК-01304.08.2-3, відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу банку автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Lancer», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 10 вересня 2009 року на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 , укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі як солідарний боржник. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2008 року у розмірі 14 686,53 доларів США, що еквівалентно 117 389,43 грн, та 21 270,24 грн. Посилаючись на те, що відповідачі не виконали зазначеного судового рішення, заборгованість за кредитним договором не погасили, банк просив стягнути з відповідачів за період з 06 липня 2013 року по 19 липня 2015 року, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 2 080,26 доларів США, комісію за обслуговування кредиту у розмірі 35 064,16 грн, нараховану пеню у розмірі 262 020,25 грн, три проценти річних у розмірі 2 754,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 13 562,32 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 2 080,26 доларів США, пеню в розмірі 45 724,11 грн та три проценти річних у розмірі 2 754,87 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором виконано лише 27 липня 2015 року, що не звільняє їх від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Ураховуючи наведене, суд вважав обгрунтованими вимоги ПАТ «Родовід Банк» про стягнення з відповідачів заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 2 080,26 доларів США та трьох процентів річних - 2 754,87 грн. Відмовляючи у стягненні комісії за обслуговування кредиту в розмірі 35 064,16 грн, суд виходив з того, що такі вимоги не грунтуються на вимогах закону, та вважав необгрунтованими вимоги банку про стягнення інфляційних втрат у розмірі 13 562,32 грн, оскільки кредит було надано в іноземній валюті, тоді як зобов`язання боржника сплатити інфляційні втрати відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України виникає лише у випадку прострочення грошового зобов`язання, визначеного в гривні. Задовольняючи частково вимоги банку про стягнення пені, суд виходив з того, що вона нарахована за період з 06 липня 2013 року по 19 липня 2015 року, тобто з порушенням пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, яким передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), тобто стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 06 листопада 2013 року у справі 6-116цс13). Урахувавши подану представником відповідача заяву про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що пеня підлягає стягненню за період з 17 липня 2014 року по 17 липня 2015 року, що становить 9 489,36 доларів США, що станом на 19 липня 2015 року еквівалентно 208 576,13 грн. Зважаючи на те, що нарахована пеня в розмірі 208 576,13 грн значно перевищує заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 2 080,26 доларів США, що еквівалентно 45 724,11 грн, суд вважав за необхідне застосувати положення частини третьої статті 551 ЦК України, зменшивши розмір неустойки до розміру заборгованості зі сплати процентів, тобто з 208 576,13 грн до 45 724,11 грн. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року апеляційні скарги ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов законного та обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково, а тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено, касаційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала касаційного суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на положення частини п`ятої статті 11 та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», аналіз яких дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання зазначених положень недійсними (правова

позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16). Крім того, відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення оплати за обслуговування кредитом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що вони не ґрунтуються на вимогах закону. Разом з тим, суди не встановили, які саме послуги за вказану комісію надаються ОСОБА_1 ; чи не є вказана комісія платою за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним. Апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги банку щодо неналежного мотивування судом першої інстанції відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення плати за обслуговування кредиту в розмірі 35 064,16 грн, не навів в своєму рішенні мотивів на обгрунтування правових підстав відхилення таких доводів апеляційної скарги. Встановивши, що за кредитним договором між сторонами виникли зобов`язання у доларах США, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що до таких грошових зобов`язань положення закону щодо нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях, не застосовуються. Беручи до уваги, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню, та зменшили нараховану суму пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами до розміру заборгованості зі сплати процентів. Суд вважав необгрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо пропуску банком строку звернення до суду з даним позовом, оскільки період між попереднім зверненням банку до суду у серпні 2013 року та поданням позову у вересні 2015 року не перевищує трирічного строку позовної давності. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року апеляційні скарги ПАТ «Родовід Банк» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково. Урахувавши положення частини п`ятої статті 11 та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, апеляційний суд вважав умови кредитного договору щодо внесення плати за обслуговування кредиту несправедливими, а тому вимоги банку про стягнення комісії за обслуговування кредиту безпідставними. Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи У лютому 2018 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк» відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди попередніх інстанцій не урахували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-149цс14, відповідно до якого, якщо умовами кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому початок перебігу позовної давності щодо кожного чергового платежу починається з моменту порушення строку його погашення. Ураховуючи, що банк звернувся до суду у вересні 2015 року, позовна давність підлягає застосуванню до вимог про стягнення щомісячних платежів, які мали бути сплачені до 01 вересня 2013 року. Суди також не звернули увагу на те, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року, яким було стягнуто заборгованість за кредитним договором, було виконано у липні 2015 року, тобто раніше ніж ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду з даним позовом, а тому відсутні підстави для його задоволення. Він неодноразово звертався до позивача для надання згоди на продаж автомобіля, який є предметом застави, щоб погасити заборгованість за кредитним договором, однак банк у цьому постійно відмовляє, чим навмисно ускладнює виконання ним зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до змісту частин першої та третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, однак суди зазначеного не урахували та необгрунтовано стягнули з нього пеню, що відповідає сумі заборгованості зі сплати процентів, чим порушили його права, як споживача. Поза увагою судів залишилося рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», в якому вказано, що вимоги про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 частини першої статті 3, частині третій статті 509, частинам першій, другій статті 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що банк у порушення положень постанови Правління Національного банку України від 06 серпня 2009 року № 461 «Про заходи забезпечення погашення кредитів» протягом трьох років жодного разу не повідомив його про те, що заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом збільшується, не запропонував йому схему її погашення, чим штучно збільшував борг за кредитними договором, що призвело до нарахування непомірного розміру пені, яка перевищує суму заборгованості. У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для їх скасування, а тому доводи касаційної скарги є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Родовід Банк», у якому позивач заначив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано з суду першої інстанції. . Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів а порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» про стягнення комісії за обслуговування кредиту та інфляційних втрат не оскаржуються, а тому в касаційному порядку в цій частині не переглядаються. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 17 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 77.1/АК-01304.08.2, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 26 292,00 доларів США для купівлі транспортного засобу, зі сплатою 7,70 процентів річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2015 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 17 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу № 77.1/АК-01304.08.2-3, відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу банку автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Lancer», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 10 вересня 2009 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі як солідарний боржник. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2008 року у розмірі 14 686,53 доларів США, що еквівалентно 117 389,43 грн, та 21 270,24 грн. Постановою державного виконавця Владка Р. О. про закінчення виконавчого провадження від 29 липня 2015 року закінчено виконавче провадження ВП № 46693820 за виконавчим листом № 2/759/5200/14, виданим 10 квітня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 138 659,67 грн у зв`язку з повним фактичним виконання судового рішення згідно з виконавчим документом. З наданого ПАТ «Родовід Банк» розрахунку заборгованості убачається, що за період з 06 липня 2013 року по 19 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати процентів (донарахованих) становить 2 080,26 доларів США, комісія за обслуговування кредиту - 35 064,16 грн, пеня - 262 020,25 грн, три проценти річних - 2 754,87 грн, інфляційні втрати - 13 562,32 грн. Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, зараз і надалі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» про стягнення заборгованості зі сплати процентів та пені, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з доведеності наявності у позичальника, станом на 19 липня 2015 року заборгованості зі сплати процентів у розмірі 2 080,26 доларів США та нарахованої пені у розмірі 262 020,25 грн. Такого висновку щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором суди попередніх інстанцій дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Тобто, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. У такому випадку вважається таким, що настав строк виконання договору в повному обсязі, рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Кредитним договором визначено кінцевий термін повернення кредиту 17 липня 2015 року. У зв`язку зі зверненням банку у серпні 2013 року до відповідача з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, строк виконання зобов`язання за кредитним договором настав, а тому ПАТ «Родовід Банк» не мало правових підстав для нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії кредитного договору. З огляду на наведене, висновок судів попередніх інстанцій про обгрунтованість доводів позивача про наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені є помилковим, а тому позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 2 080,26 доларів США та пені у розмірі 262 020,25 грн не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю. Щодо позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» про стягнення трьох процентів річних Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні витрати та три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Ураховуючи, що ОСОБА_1 рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року виконав лише у липні 2015 року, тобто прострочив виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог банку щодо стягнення з відповідачів трьох процентів річних з підстав, передбачених статтею 625 ЦК України. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на те, суди попередніх інстанцій при вирішенні позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку про скасування у цій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року, з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у їх задоволенні за безпідставністю. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року скасувати, в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про стягнення заборгованості зі сплати процентів та пені. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати процентів та пені, відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко