Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/8473/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/8473/19 Номер провадження 22-ц/814/1863/20Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді: Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. секретар: Ткаченко Т.І. за участю: представника відповідача. - адв. Репала Д.О. представника позивача - ОСОБА_7 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Репало Дениса Олександровича на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2020 року та на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 11.06.2019 року, близько 11 год. 20 хв., на перехресті вулиці Федора Матвієнка та Героїв АТО у м. Полтава за участю автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_4 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля VOLKSWAGEN POLO, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , під керуванням ОСОБА_5 , відбулась дорожньо-транспортна пригода. Внаслідок пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Зазначає, що, відносно водія автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що спричинив ДТП, складено протокол про адміністративне правопорушення та передано адміністративний матеріал до суду. Згідно постанови Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Вказує, що, у результаті вищевказаного ДТП автомобіль VOLKSWAGEN POLO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , отримав значні пошкодження, які підтверджуються висновком експерта №03-08. Досудова вимога про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою направлена цінним листом з описом вкладення ОСОБА_2 20.08.2019 року. Станом на дату подання позовної заяви до суду досудова вимоги про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою залишена відповідачем без задоволення. Окрім того, між позивачем та страховиком - ПАТ «НАСК «Оранта» також не було досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування, сума незадоволених вимог становила 33067,11 грн., на яку позивачем було нараховано пені в сумі 154,01 грн. за період з 14.09.2019 року по 18.09.2019 року. З урахуванням наведеного прохав: стягнути з ОСОБА_2 на його користь різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою в сумі 55764,54 грн. та 3432 грн. витрат на оплату експертизи; стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на його користь страхове відшкодування в розмірі 33067,11 грн. та 154,01 грн. пені; вирішити питання судових витрат. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05.12.2019 року задоволено спільну заяву позивача ОСОБА_3 та відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про визнання мирової угоди та закриття провадження у цивільній справі №554/8473/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди в частині позовних вимог, пред`явлених до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта». Визнано укладену мирову угоду від 18.10.2019 року, відповідно до якої сторони домовилися про таке:

1. Сторони, в процесі розгляду Октябрським районним судом м. Полтави цивільної справи № 554/8473/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди, керуючись положеннями ч.1 та ч.2 ст.207 Цивільного процесуального кодексу України, дійшли згоди укласти Мирову угоду щодо предмету спору вищезазначеної судової справи у частині вимог, заявлених за цим позовом до Відповідача 2.

2. З метою владнання стосунків та позитивного вирішення спірного питання для обох Сторін з врегулювання страхової події (ДТП), яка сталася 11 червня 2019 року за участю транспортного засобу «Subaru Foreser», д.р.н. НОМЕР_3 , забезпеченого за страховим полісом №АО/5187977, внаслідок якої пошкоджено належний Позивачеві транспортний засіб Volkswagen Polo», д.р.н. НОМЕР_2 , Сторони дійшли домовленості визначитися в компромісній сумі 27903,63 грн., яку має додатково сплати Відповідач 2 на користь Позивача.

3. Сторони домовилися, що до суми, зазначеної у п.2 Мирової угоди, включаються: доплата суми страхового відшкодування з урахуванням пені та компенсація судових витрат Позивача з розгляду цієї судової справи у частині вимог, заявлених до Відповідача 2.

4. Сторони також дійшли згоди, що запасні частини, складові, що замінювалися під час відновлювального ремонту, залишаються Позивачеві і Відповідач-2 не претендує на їх залишки.

5. Сторони дійшли згоди, що протягом 5 (п`яти) банківських днів після затвердження судом даної Мирової угоди, Відповідач 2 зобов`язується сплатити Позивачу грошову суму, зазначену у п.2 цієї Мирової угоди, та перерахувати її за банківськими реквізитами, наданими Позивачем, а саме: Одержувач: ОСОБА_3 , ІПН одержувача: НОМЕР_4 , Банк одержувача: АТ КБ «ПриватБанк», Київ, Україна, МФО: 305299, Код ЄДРПОУ: 14360570, Рахунок: НОМЕР_5 , номер картки: НОМЕР_6 , IBAN НОМЕР_7 .

6. Дана Мирова угода остаточно закріплює суму страхового відшкодування, яку Відповідач 2 зобов`язаний сплатити у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної майну Позивача на дату укладення Мирової угоди, за страховим випадком, що стався 11 червня 2019 року за участю транспортного засобу «Subaru Foreser», д.р.н. НОМЕР_3 , забезпеченого за страховим полісом №АО/5187977, внаслідок якої пошкоджено належний Позивачеві транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.р.н. НОМЕР_2 , та визначає, що після виплати грошової суми, зазначеної у пункті 2 цієї Мирової угоди, Позивач не матиме до Відповідача 2 будь-яких майнових та інших претензій (вимог), у т.ч. претензій (вимог) по сплаті (стягненню) моральної (немайнової) шкоди.

7. Сторони підтверджують, що всі існуючі зобов`язання за страховим полісом № АО/5187977 з моменту підписання даної Мирової угоди Сторонами, визнання її судом та одержання Позивачем грошової суми, зазначеної у пункті 2 цієї Мирової угоди у розмірі та в строк, визначених цією Мировою угодою, будуть вважатися такими, що виконані у повному обсязі.

8. Відповідно до вимог ч.3 ст.207 ЦПК України Сторонам роз`яснено судом та зрозумілі наслідки ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням Сторонами мирової угоди, передбачені положеннями ч.1 ст.255, ч.2 ст.256 ЦПК України.

9. Дана Мирова угода вступає в силу з моменту її затвердження Октябрським районним судом м. Полтави та діє до її остаточного виконання Сторонами.

10. Дана Мирова угода складена на 1-ому аркуші у 3-х примірниках, з яких: один примірник - для суду та по одному для кожної із Сторін. 11.Ухвала Октябрського районного суду міста Полтави про затвердження даної мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

12. У разі несплати Відповідачем 2 суми боргу у строк, передбачений п.5 цієї мирової угоди, Позивач має право направити ухвалу суду про затвердження цієї мирової угоди до державної виконавчої служби або приватного виконавця для примусового виконання шляхом стягнення з Відповідача 2 суми боргу у розмірі, вказаному у п.2 цієї мирової угоди. Закрито провадження у цивільній справі №554/8473/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди в частині позовних вимог, пред`явлених до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (т.1, а.с.172-175). В подальшому, заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 55764,54 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судової експертизи 3432,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 922,64 грн. понесених судових витрат. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 2400,00 грн. У поданій апеляційній скарзі на заочне та додаткове рішення місцевого суду відповідач, в особі представника, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне та додаткове рішення районного суду скасувати, та постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача 2000,00 грн. франшизи, в решті вимог відмовити, у стягненні витрат на правничу допомогу також відмовити. Вказує, що вартість матеріального збитку позивача, який встановлено належними та допустимими доказами, становить 59096,37 грн. з урахуванням 2000,00 грн. франшизи. При цьому, вважає, що, оскільки розмір страхового відшкодування склав 57096,37 грн., то до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає лише сума франшизи - 2000,00 грн. Зазначає, що визначення вартості матеріального збитку саме в розмірі 145928,02 грн. (у розмірі вартості відновлювального ремонту ТЗ без урахування коефіцієнту фізичного зносу, який становить 47%) є неприпустимим та необґрунтованим, та призведе до збагачення позивача, оскільки розмір присудженої компенсації не підтверджений належним чином та перевищує розмір завданих збитків. Апелянт також стверджує, що покладення на особу, винну у ДТП, обов`язку зі сплати частини страхової суми (ліміту відповідальності страховика) суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04.07.2018 року (справа №755/18006/15-ц). Зауважує, що, оскільки витрати на проведення експертизи №03-08 від 05.08.2019 року на суму 3432 грн. були понесені не позивачем, як власником пошкодженого ТЗ, а учасником ДТП ОСОБА_5 , то вони не підлягають відшкодуванню, вимоги в цій частині апелянт вважає безпідставними. Окрім того, апелянт не погоджується з розміром стягнутих судових витрат з оплати правничої допомоги в сумі 2400,00 грн., оскільки вважає таку суму явно завищеною, так як адвокатом позивача не було здійснено жодних дій, крім складання позовної заяви. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вказуючи на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, прохає в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а заочне рішення залишити без змін. В обґрунтування доводів відзиву вказує, що висновок експерта №03-08 від 05.08.2019 року є належним доказом дійсного розміру понесеного позивачем матеріального збитку, при цьому всі пошкодження, зазначені експертом у ремонтній калькуляції, вказані в протоколі огляду та зафіксовані на фотографіях. Також, зауважує, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. При цьому, стверджує, що зношеність автомобіля враховується у випадку стягнення вартості пошкодженого майна та при визначенні розміру страхового відшкодування, та до правовідносин між потерпілим та винуватцем ДТП не може застосовуватися. Вказує, що в даному спорі позивач не просить стягнути з ОСОБА_2 повну вартість пошкодженого майна, а лише різницю між повною вартістю робіт з відновлювального ремонту пошкодженого майна та страховою виплатою. Зазначає, що розрахунок суми матеріальних збитків здійснюється з розміру вартості послуг з відновлення (ремонту) майна, якому завдано збитків, з урахуванням податку на додану вартість. Зауважує, що оплата за проведення експертизи №03-08 від 05.08.2019 року була здійснена сином позивача, та кошти в сумі 3432,00 грн. в подальшому були повернуті позивачем ОСОБА_5 . У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та прохав її задовольнити. Представник позивача прохав апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи 11.06.2019 року близько 11 год. 20 хв. на перехресті вулиці Федора Матвієнка та Героїв АТО у м. Полтаві за участю автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_4 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля VOLKSWAGEN POLO, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 під керуванням ОСОБА_5 відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 16.07.2019 року у справі №554/5399/19 визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (т.1, а.с.13). Згідно висновку №03-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 05.08.2019 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ д.н.з. НОМЕР_2 на дату дослідження 05.08.2019 року складає 145928,02 грн.; вартість відновлювального ремонту із урахуванням зносу КТЗ д.н.з. НОМЕР_2 на дату дослідження складає 92163,48 грн.; вартість матеріальних збитків, завданих власнику КТЗ д.н.з. НОМЕР_2 на дату дослідження складає 92163,48 грн. (т.1, а.с.17-27). Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 , як власника автомобіля «Subaru Foreser», д.р.н. НОМЕР_3 , була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» (т.1, а.с.133). Як убачається з матеріалів справи, 12.06.2019 року водії - учасники ДТП, що мала місце 11.06.2019 року близько 11 год. 20 хв., подали до ПАТ «НАСК «Оранта» спільне Повідомлення про ДТП (т.1, а.с.134). Також, 12.06.2019 року позивач звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» із заявою про страхове відшкодування (т.1, а.с.136). У подальшому страховиком вчинялись дії з оцінки розміру завданої позивачу шкоди, та визначено вартість відновлювального ремонту (без урахування зносу деталей, що змінюються) в сумі - 92275,03 грн., знос транспортного засобу на день страхового випадку визначено на рівні 47%, відповідно, розраховано розмір матеріального збитку в розмірі - 59096,37 грн., з яких 2000,00 грн. становить франшиза. Відтак, до сплати страховик визначив суму коштів в розмірі 57096,37 грн. (т.1, а.с.137-147). Кошти в сумі 57096,37 грн. були перераховані ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_3 11.07.2019 року, що підтверджується платіжним дорученням №35804 (т.1, а.с.148). У подальшому, як зазначено вище, за затвердженою Октябрським районним судом 05.12.2019 рокумировою угодою, з метою владнання стосунків та позитивного вирішення спірного питання для обох Сторін з врегулювання страхової події (ДТП), яка сталася 11 червня 2019 року за участю транспортного засобу «Subaru Foreser», д.р.н. НОМЕР_3 , забезпеченого за страховим полісом № АО/5187977, внаслідок якої пошкоджено належний Позивачеві транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.р.н. НОМЕР_2 , Сторони дійшли домовленості визначитися в компромісній сумі 27903,63 грн., яку має додатково сплатити Відповідач 2 (ПАТ «НАСК «Оранта») на користь Позивача. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що розмір матеріального збитку позивача становить 145928,02 грн., страховиком відшкодовано кошти в сумі 85000,00грн., відтак, до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає сума коштів, що становить різницю між матеріальним збитком та страховим відшкодуванням, а саме 55764,54 грн. Окрім того, судом було вирішено питання судових витрат, як в частині судового збору, витрат на проведення експертизи, так і в частині витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача в повному обсязі. Проте, такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961 IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що, згідно із Законом №1961 IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961 IV). Такий правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №754/1108/15-ц (провадження №61-20780св18). Так, матеріалами справи установлено, що страховиком ПАТ «НАСК «Оранта» 11.07.2019 року, згідно платіжного доручення №35804 виплачено позивачуОСОБА_3 , як потерпілій особі, страхове відшкодування у розмірі матеріального збитку, з урахуванням зносу автомобіля та за мінусом франшизи, - 57096,37 грн. (т.1, а.с.148). Окрім того, на виконання умов затвердженої 05.12.2019 рокусудом мирової угоди, страховиком також було сплачено позивачу кошти в сумі 27903,63 грн. Проте, як убачається з матеріалів справи, виплачена страховиком сума не в повній мірі покрила матеріальну шкоду, завдану позивачу внаслідок ДТП, що мала місце 11.06.2019 року. Так, відповідно до висновку №03-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 05.08.2019 року вартість матеріального збитку складає саме - 92163,48 грн. (т.1, а.с.17-27). При цьому, апеляційний суд не може погодитись та вважає помилковим висновок місцевого суду стовно того, що в оскаржуваному рішенні було визначено розмір матеріального збитку на рівні 145928,02 грн. Як убачається з висновку № 03-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 05.08.2019 року, кошти в сумі 145928,02 грн. є вартістю відновлювального ремонту, при цьому, наступним пунктом висновку, експертом ОСОБА_6 було визначено вартість відновлювального ремонту із урахуванням зносу КТЗ д.н.з. НОМЕР_2 на дату дослідження - 92163,48 грн. та саме ця сума і була визначена експертом як вартість матеріального збитку ОСОБА_3 . Відтак, кошти саме в сумі 92163,48 грн. необхідно брати як розрахункову величину при визначенні дійсного розміру шкоди потерпілого внаслідок ДПТ ОСОБА_3 . Доводи позивача стовно того, що при визначенні розміру відшкодування слід виходити саме з вартості відновлювального ремонту в сумі 145928,02 грн. (без урахування фізичного зносу), а не розміру матеріального збитку, визначеного з урахуванням фізичного зносу автомобіля - 92163,48 грн. (це також є сума коштів, визначена експертом як вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля), колегія суддів до уваги не приймає, оскільки визначення розміру матеріальних збитків без урахування фізичного зносу автомобіля, є неприпустимим та порушуватиме рівновагу прав та обов`язків сторін, оскільки особа, винна у ДПТ, не може нести відповідальність більшу, ніж наявна, та не може компенсовувати потерпілому витрати за ремонт автомобіля, як нового, при тому, що належний позивачу КТЗ НОМЕР_2 , саме 2011 року випуску. Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3). Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик). Разом із тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування. Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу). Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. З огляду на зазначене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні. Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Згідно правового висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року по справі №6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак, з матеріалів справи вбачається, що страховиком було виконано взяті на себе зобов`язання та, у відповідності до вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку виплачено суму страхового відшкодування - оцінену шкоду, у загальній сумі - 85000,00 грн. (57096,37 грн. + 27903,63грн.). З урахуванням наведеного, оскільки заподіяна позивачу шкода недоплачена в повному розмірі, а саме, в сумі 7163,48 (92163,48 грн. - 85000,00 грн.) грн., то вона підлягає стягненню із заподіювача шкоди, оскільки одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не припинило деліктне зобов`язання, так як в даному випадку страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди, а тому особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. Окрім того, до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає 2000,00 грн. франшизи, яка не сплачена страховиком. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що покладення на особу, винну у ДТП, обов`язку зі сплати частини страхової суми (ліміту відповідальності страховика) суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04.07.2018 року, (справа №755/18006/15-ц), колегія суддів оцінює критично, оскільки при визначенні розміру стягнення з ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції виходить не з суми ліміту відповідальності страховика, а з визначеної експертом суми матеріального збитку. Відтак, оскільки з урахуванням наведеного, заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 11 лютого 2020 року підлягає скасуванню, то і додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 12 березня 2020 року також скасовується, з новим вирішенням питання розподілу судових витрат. Згідно ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Так, статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено на 16,43% (9163,48/55764,54*100), відтак, сума відмовлених вимог становить 83,57%. Як убачається з матеріалів справи, згідно квитанції №34159 від 07.08.2019 року кошти в сумі 3432,00 грн. - оплата за проведення експертизи №03-08 від 05.08.2019 року, були перераховані ОСОБА_5 - сином позивача. Твердження позивача стосовно того, що ці кошти в подальшому були повернуті ОСОБА_3 сину, не підтверджені належними та допустимими доказами, відтак, до уваги не приймаються. При цьому, згідно п.1 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10, судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. З урахуванням того, що судовими витратами є саме витрати, які понесені учасниками справи, то кошти в сумі 3432,00 грн., сплачені ОСОБА_5 - сином позивача, як оплата за проведення експертизи, компенсації не підлягають. Окрім того, позивачем було понесено такі судові витрати: 922,64 грн. - сплата судового збору (т.1, а.с.1) та витрати на оплату послуг адвоката на суму - 2412,06 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано: - договір №05/09/19 про надання правничої допомоги від 05.09.2019 року (т.1, а.с.167-169), - оригінал акту наданих послуг № 05/09/19 від 14.11.2019 року на суму 2400,00 грн. (т.1, а.с.1701); - оригінал квитанції від 06.09.2019 року про сплату 1306,53 гонорару (т.1, а.с.165а); оригінал квитанції від 14.11.2019 року про сплату 1105,53 грн. гонорару (т.1, а.с.165в). При цьому у заяві про ухвалення додаткового рішення (т.1, а.с.216-218) позивачем ставилось питання про компенсацію судових витрат з оплати правничої допомоги на суму 2400,00грн., відтак, саме ця сума і буде братися за розрахункову величину. З урахуванням наведеного з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат у розмірі - 545,90 грн. ((922,64 грн. + 2400,00 грн.)*16,43%). При цьому, ОСОБА_2 було понесено документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги (т.2, а.с.146) у сумі 1383,96 грн. а тому, зурахуванням наведеного з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає до стягнення сума судових витрат у розмірі 1156,58грн (1383,96 грн.*83,57%). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Репало Дениса Олександровича, - задовольнити частково. Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 11 лютого 2020 року та на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 12 березня 2020 року, - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та матеріальної шкоди, - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7163,48 (сім тисяч сто шістдесят три гривні 48 коп.) грн. матеріальних збитків та 2000,00 (дві тисячі гривень 00 коп.) грн.. франшизи, а всього 9163,48 (дев`ять тисяч сто шістдесят три гривні 48 коп.) грн. В іншій частині позовних вимог, - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 545,90 (п`ятсот сорок п`ять гривень 90 коп.) грн. судових витрат. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1156,58грн судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ: Т.О. Кривчун СУДДІ: Ю.В. Дряниця О.В. Чумак