Постанова Одеський апеляційний суд № 2-5101/11

Номер провадження: 22-ц/813/5663/20 Номер справи місцевого суду: 2-5101/11 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.09.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В., за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року по цивільній справі за заявою Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення заборгованості за договором про стягнення внеску, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року Кредитна спілка «Перше кредитне товариство» звернулося до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 31 травня 2011 року Господарським судом Одеської області було порушено провадження по справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство Кредитної спілки « Перше кредитне товариство». Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року припинено провадження у справі про банкрутство, у зв`язку із затвердженням мирової угоди. Пунктом 8 вказаної ухвали Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року передбачено, що «вимоги конкурсних кредиторів відповідно до ч.2 ст. 14 ЗУ « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає». Як вбачається з тексту рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2011 року грошові вимоги ОСОБА_1 до КС « ПКТ» виникли на підставі договору про залучення внеску члена кредитної спілки на депозитний рахунок від 15 липня 2007 року. Відповідно до редакції ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, яка діяла на час порушення справи про банкрутство КС «ПКТ» та яка підлягала застосуванню до усіх правовідносин щодо банкрутства КС «ПКТ», протягом всього часу розгляду справи Господарським судом Одеської області, вбачається, що вимоги осіб до КС « ПКТ», а саме до 31 травня 2011 року ( конкурсні кредитори) та не заявлені до 13 серпня 2011 року (30 днів від опублікування в газеті « Урядовий кур`єр) є погашеними, тому, на думку заявника даний виконавчий лист, є таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року заяву задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2-5101/11 виданий Приморським районним судом м. Одеси 11 квітня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення заборгованості за договором про залучення внеску члена кредитної спілки. Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року скасувати та відмовити Кредитній спілці «Перше кредитне товариство» у заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Належним чином повідомлені учасники справи до судового засідання, призначеного на 01.09.2020 року на 14.30 годину не з`явилися. Апелянт ОСОБА_1 в поданій апеляційній скарзі просив розглядати її без його присутності. Представник КС «Перше кредитне товариство» просив розглядати апеляційну скаргу ОСОБА_1 без його присутності. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Оскаржувана ухвала даним вимогам закону відповідає. Визнаючи виконавчий лист № 2-5101/11 виданий Приморським районним судом м. Одеси 11 квітня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення заборгованості за договором про залучення внеску члена кредитної спілки, таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з погашення вимог ОСОБА_1 до КС «ПКТ» внаслідок не подання ОСОБА_1 заяви про визнання його кредитором у межах процедури банкрутства, що є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню «з інших причин», передбачених законом, а саме - в силу імперативних приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Такий висновок суду відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законі. Судова колегія виходить з такого. Частинами 1,2 ст.432 ЦПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, за заявою боржника визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Судом встановлено, що: - рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 63 179, 70 грн.; - 11 квітня 2011 року Приморським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист по виконанню вищевказаного рішення суду; - 01 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Другого Приморському відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області із заявою про примусове виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2011 року за виконавчим листом № 2-5101/11 виданого 11.04.2011 року і дана заява стягувача отримана Другим Приморським відділом державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області 08.07.2011 року (т.3 а. с. 23-24); - постановою від 13.07.2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2011 року за виконавчим листом № 2- 5101/11 виданого 11.04.2011 року (т. 3. а. с. 25); - в провадженні Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області знаходиться зведене виконавче провадження № 55380583 з примусового виконання виконавчих листів: Приморського районного суду м. Одеси № 1522/15917/12 від 10.01.2013 р. на суму 8594,23 грн. на користь ОСОБА_2 ; Приморського районного суду м. Одеси № 522/24592/16-ц від 26.12.2017 р. на суму 104 930,94 грн. на користь ОСОБА_3 ; Приморського районного суду м. Одеси № 2-1004/11 від 24.05.2011 р. на суму 40335.82 грн. на користь ОСОБА_4 ; Приморського районного суду м. Одеси № 2-12397/10 від 05.04.2011 р. на суму 32561.61 грн. на користь ОСОБА_5 ; Приморського районного суду м. Одеси №2-5101/11 від 11.04.2011 р. на суму 63179.70 грн. на користь ОСОБА_1 : Приморського районного суду м. Одеси № 2-815/10 від 25.02.2010 р. на суму 49035.60 грн. на користь ОСОБА_6 ; Приморського районного суду м. Одеси № 2-1522/5697/11 від 29.11.2011 р. на суму 66558.66 грн. на користь ОСОБА_7 ; Приморського районного суду м. Одеси № 2-5778/11 від 21.07.2011 р. на суму 76470,00 грн. на користь ОСОБА_8 ; Приморського районного суду м. Одеси № 1522/19080/12 від 12.04.2013 р. на суму 4440.00 грн. на користь ОСОБА_9 ; Приморського районного суду м. Одеси № 2-5156/11 від 31.08.2015 р. на суму 63520.00 грн. на користь ОСОБА_10 ; - у зв`язку з надходженням 06.06.2011 року до виконавчої служби ухвали Господарського суду Одеської області від 31.05.2011 року про порушення провадження у справі про банкрутство стосовно Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» та введення мораторію на стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, на підставі яких здійснюється стягнення у відповідності до законодавства, зведене виконавче провадження зупинено відповідно до положень п. 8 ст. 37, ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»; - постановою Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 30.06.2017 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» і дана постанова фактично отримана стягувачем 25.12.2017 року після його окремого звернення до виконавчої служби для отримання інформації про хід виконавчого провадження (т.3 а. с. 27-30); -03.01.2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області із заявою про примусове виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2011 року за виконавчим листом № 2- 5101/11 виданого 11.04.2011 року і дана заява стягувача отримана Другим Приморським відділом державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області 08.07.2011 року (т.3 а. с. 31); - ухвалою Господарського суду Одеської області від 31 травня 2011 року порушено провадження у справі №7/17-2087-2011 про визнання КС«ПКТ» банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; - ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів КС«ПКТ» та боржником в особі арбітражного керуючого у справі № 7/17-2087-2011 за заявою кредитора ОСОБА_11 , до боржника - КС«ПКТ», про визнання банкрутом, та припинено провадження у справі про банкрутство КС«ПКТ». Зазначена ухвала є чинною дотепер. Пунктом 8 вказаної ухвали від 05 квітня 2016 року передбачено, що «вимоги конкурсних кредиторів відповідно до ч.2 ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі-Закон №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року), що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає». Відповідно до Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ») конкурсні кредитори кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, а поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Районним судом встановлено, що до Господарського суду Одеської області стягувач ОСОБА_1 не заявляв вимоги про визнання їх конкурсними кредиторами. Оскільки, дата повернення внеску ОСОБА_1 у КС «Перше кредитне товариство» виходячи зі строку укладеного між ними договору про залучення внеску на депозитний рахунок від 15.07.2009 року строком до 15.08.2010 року, виникла 16 серпня 2010 року, тобто право вимоги кредитора до боржника виникло до порушення ухвалою Господарського суду Одеської області від 31 травня 2011 року провадження у справі про банкрутство КС«ПКТ», висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є конкурсним кредитором, є обґрунтованим і заснованим на Законі. Згідно з абз. 25ч.1ст.1 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ») погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну зобов`язання або припинення зобов`язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними. Відповідно до ч.5ст.1ст.31 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ») вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються та вважаються погашеними. Згідно ч. 15ст. 11 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ») після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов`язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі ст. 14 цього Закону. Відповідно до ч.І ст.14 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ») конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Згідно ч.2 ст. 14 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ») вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Оголошення про порушення провадження по справі про банкрутство КС«ПКТ» було опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» від 12 липня 2011 року №124, про що зазначено в ухвалі Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року. Таким чином, відповідно до Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ») та який підлягав застосуванню до усіх правовідносин щодо банкрутства КС«ПКТ» протягом всього часу розгляду справи №7/17-2008-2011 вимоги осіб до КС«ПКТ», які виникли до дати порушення справи про банкрутство КС«ПКТ», а саме - до 31 травня 2011 року (конкурсні кредитори), та не заявлені до 13 серпня 2011 року (тридцять днів від дня опублікування в газеті «Урядовий кур`єр») є погашеними. Правові підстави застосування положення ст.14 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство КС«ПКТ». Відповідно до п.11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції Закону, яка набула чинності 19 січня 2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Провадження у справі про банкрутство КС«ПКТ» було порушено ухвалою господарського суду Одеської області від 31 травня 2011 року, тобто до набрання чинності Закону №2343-ХІ1 від 14 травня 1992 року в редакції, яка набрала чинності 19 січня 2013 року. Отже, за прямими приписами п.11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2343-ХІ1 від 14 травня 1992 року (в редакції Закону, яка набула чинності 19 січня 2013 року) до правовідносин КС«ПКТ» та його кредиторами підлягають застосуванню саме норми Закону №2343- XII від 14 травня 1992 року без врахування редакції вказаного закону, запровадженої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» №5405-VІ від 02 жовтня 2012 року. Тому в ухвалі господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі №7/17- 2087-2011 і було зроблено посилання на редакцію Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року без врахування редакції, яка набула чинності 19 січня 2013 року. І таке посилання господарського суду зроблено у повній відповідності з законодавством України, а вказана ухвала набрала законної сили і є чинною. Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про наявність підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню «з інших причин», передбачених законом, а саме в силу імперативних приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є правильним і заснований на законі. Так у частині 2 ст.14 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» №5405-VІ від 02 жовтня 2012 року та відповідно підлягала застосуванню до правовідносин щодо банкрутства КС«ПКТ») було встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними. Саме це й було зазначено Господарським судом Одеської області в п.8 ухвали від 05 квітня 2016 року, про що зазначено вище. З метою додаткового доведення того беззаперечного факту, що Господарський суд Одеської області здійснив абсолютно правильне тлумачення норм законодавства, КС«ПКТ» звернулася із заявою про роз`яснення ухвали суду від 05 квітня 2016 року. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07 травня 2019 року у задоволенні заяви було відмовлено у зв`язку з тим, що розуміння вказаної у цих поясненнях частини судового рішення не викликає труднощів. При цьому суд в черговий раз зазначив, що «з огляду на те, що провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» порушено до набрання чинності Законом №4212-VІ в новій редакції, а також те, що ліквідаційна процедура протягом справи не вводилась, боржника банкрутом визнано не було, господарським судом було розглянуто справу №7/17-2087-2011 за положеннями Закону №2343-ХІІ, чинного до 19.01.2013 р. та на момент порушення справи про банкрутство, у зв`язку з чим помилки у застосуванні даної редакції Закону відсутні.» Викладена в цій ухвалі позиція суду є чинною та повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслює, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описували процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі,- а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд,- і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст.6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, якій Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції`п.40). Водночас, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплено у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець, Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст..6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та постановленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v Germany). Саме таким легітимним та допустимим обмеженням прав стягувачів у даному судовому провадженні й була норма ч.2ст.14 Закону №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року ( в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» №5405-VI від 02 жовтня 2012 року, та, відповідно підлягала застосуванню до правовідносин щодо банкрутства КС«ПКТ») щодо преклюзивного строку зверненню із заявами до боржника у процедурі провадження у справ про банкрутство. Крім того, апеляційний суд бере до уваги правовий висновок Верховного суду КЦС у справі №554/5224/18 від 30 травня 2019 року за скаргою КС«ПКТ» на дії державного виконавця, в якому було викладено наступне «Такі дії державного виконавця суперечать положенням статті 48 Закону України «про виконавче провадження». Крім того, 31 травня 2011 року Господарським судом Одеської області було відкрито провадження у справі про визнання КС«ПКТ» банкрутом. 05 квітня 2016 року судом затверджено мирову угоду між КС«ПКТ» та комітетом його кредиторів, яка є обов`язковою для боржника кредиторів другої та наступної черг. В розумінні статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними. Визначений Законом строк є граничним і поновленню не підлягає. Стягнення державним виконавцем присуджених судовим рішенням грошових коштів на користь кредитора, який не подавав визначеної положеннями Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заявки, та з урахуванням затвердженої судом мирової угоди між боржником та комітетом кредиторів, є протиправним». Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що у 2018 році стягувач звернувся до виконавчої служби з повторною заявою про примусове виконання і що провадження у справі було відкрито повторно і стягувач не пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, що суд першої інстанції невірно застосував закон і навпаки не застосував закон, який мав застосувати є неспроможними, оскільки засновані на невірному розумінні законодавства і фактично зведені до переоцінки та переустановлення обставин, які вірно встановлені судом і яким надано вірну оцінку. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для визнання виконавчого листа, де стягувачем виступає ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню, не можуть бути взятими до уваги, оскільки в даному випадку не можуть бути застосовані підстави закриття провадження у відповідності до п. 3 ч.І ст. 255 ЦПК України. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367 ,374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено: «07» вересня 2020 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін О.В. Князюк