Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/13883/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року справа №200/13883/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Казначеєва Е.Г., Ястребової Л.В., за участі секретаря судового засідання Сізонова Є.С., представника позивача Бичкова О.Є., представника відповідача Гребенюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №200/13883/19 (головуючий І інстанції Галатіна О.О.) за позовом приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002874706 від 19.08.2019 року про зобов`язання сплатити суму податку на додану вартість у розмірі 21024181 грн та штрафних санкцій 52560450,25 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки податкового органу про не підтвердженням факту реальності здійснення господарських операцій за договорами з контрагентами ТОВ «Мегапром», ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬЯНС», ТОВ «ПСМК «ОРІС» є необґрунтованими та безпідставними. Реальність здійснення цих господарських операцій підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку. При цьому платник податків несе самостійну відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідач помилково вважає, що ТОВ «Мегапром» не подавши в строк заяву про відмову від пільги, зобов`язаний автоматично користуватися цією пільгою, та не має право декларувати податкові зобов`язання з ПДВ, а позивач не має права на податковий кредит з ПДВ. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 0002874706 від 19.08.2019 року форми «Р» про зобов`язання сплатити суму податку на додану вартість у розмірі 21024181,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 52560450,25 грн. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги відповідача. ТОВ «Мегапром» невірно склало податкові накладні на адресу позивача в частині застосування ставки ПДВ 20%, оскільки за період грудень 2015 року - травень 2016 року не подавало заяву про відмову у використанні пільги. В зв`язку з цим, ПрАТ «АКХЗ» не мало підстав для формування податкового кредиту по контрагенту ТОВ «Мегапром». Господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Підприємство «Альянс», ТОВ «ПСМК ОРІС» не підтверджені документально, зокрема, не надано документів на підтвердження транспортування, наявності ліцензій та ресурсів, можливості залучення субпідрядних організацій. Також суд першої інстанції не звернув уваги, що контрагенти позивача не мають належних трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, що свідчить про здійснення позивачем та його контрагентами документального оформлення операцій без їх фактичного здійснення з метою створення штучного податкового кредиту, а отже правочини між позивачем та його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків. Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Виклав пояснення, аналогічні поясненням, викладеним в позовній заяві. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» зареєстроване відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 30.12.1993 за номером державної реєстрації №1 253 120 0000 000013, місцезнаходження: 86065, Донецька область, місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 1, ЄДРПОУ 00191075. На підставі наказу Офісу великих платників ДФС від 09.07.2019 року № 1439 у період з 10.07.2019 року по 30.07.2019 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності формування податку на додану вартість по взаємовідносинам ПрАТ «АКХЗ» з ТОВ «МЕГАПРОМ» за період квітень травень 2016 року, ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬЯНС» за період червень 2015 року, ТОВ «РОСУКРТРАНС» за період травень, липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, лютий 2017 року, ТОВ «ПСМК «ОРІС» за період червень 2016 року. За наслідками перевірки складено Акт № 80/28-10-47-06/00191075 від 01.08.2019 року (а.с.17-66 том 1) Згідно висновків акту перевірки встановлені порушення позивачем податкового законодавства, а саме: п.45 підрозділу 2 розділу XX ПКУ, абз. «а» п. 198.1,198.2,198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, абз. «б» п. 200.4 ст. 200, п. 201.7 ст. 201 ПКУ, абз7 п.5 розділу V наказу № 966 від 23.09.2014 року «Про затвердження форм та порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість» та пп.5 п.4 Розділу V «Порядку заповнення та подання податкової звітності з ПДВ», затвердженого Наказом МФУ від 28.01.2016 р. № 21, в результаті чого неправомірно визначено суму податкового кредиту у податковій звітності, що призвело до завищення суми яка підлягає бюджетному відшкодуванню ПрАТ «АКХЗ» за березень 2016 року у розмірі 1702750,89 грн., за липень 2016 року у розмірі 5483674,08 грн., за вересень 2016 року у розмірі 26305,91 грн., за січень 2017 року у розмірі 13811450,03 грн., в загальній сумі 21024181,00 грн. За наслідками перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення 19.08.2019 року № 0002874706, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 21 024 181,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 5 256045,25 грн.(а.с.15 том 1) За наслідками адміністративного оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення, скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - залишено без змін (а.с.67-89 том 1) Суд першої інстанції, задовольняючи позовну заяву, виходив з того, що господарській операції з контрагентами позивача підтверджуються належними первинними документами бухгалтерського обліку. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Підпунктом14.1.36 пункту14.1 статті14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. За приписами пп. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. На підставі ч.1 ст.11 Закону № 996-ХІV на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов`язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. На підставі первинних документів, наданих позивачем в підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, суд встановив наступне. Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ позивач здійснює види діяльності, зокрема, 19.10 Виробництво коксу, 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, а отже, здійснює касовий метод податкового обліку. Взаємовідносини між ПрАТ «АКХЗ» та ТОВ «МЕГАПРОМ» в перевіреному періоді були врегульовані господарськими договорами поставки вугільної продукції № УПр 14/33 від 11.02.2014 року, відповідно до яких здійснювались господарські операції з поставки вугільної продукції за період грудень 2015 - травень 2016 року. За цим договором ТОВ «МЕГАПРОМ» поставило на ПрАТ «АКХЗ» вугільну продукцію, виставило рахунки на її оплату з врахуванням податку на додану вартість, а ПрАТ «АКХЗ» прийняло вугільну продукцію від ТОВ «МЕГАПРОМ» та оплатило її також з врахуванням податку на додану вартість, що підтверджується платіжними документами (а.с.163-250 том1, том2, том3, том4, том5, том6, а.с.1-114 том7)Використання вугільної продукції для виготовлення коксівної продукції, отриманої позивачем від ТОВ «МЕГАРПОМ» підтверджується технічними звітами по вуглепідготовчому цеху № 1 за грудень 2015 року, січень - квітень 2016 року. Відповідно до ст. 200, 201 ПК України товариством «МЕГАПРОМ» були складені та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні на господарські операції з поставки вугільної продукції за господарським договором, укладеним з позивачем. (т.1 а.с. 163 250, т. 2-7 а.с. 1-114). Відповідачем не спростовано в судовому засіданні, що податкові накладні зареєстровані у встановленому законодавством порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних, їх реєстрація не була зупинена та у такій реєстрації не було відмовлено. Крім того, позивачем надані податкові декларації, в яких відображені суми сплаченого ПДВ за договорами з ТОВ «МЕГАПРОМ». Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому у абзаці третьому вказаного пункту статті 198 ПК України міститься правило про те, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносини, пов`язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних. Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до підпункту 201.3 статті 201 ПК України у разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, у всіх наданих позивачу з боку ТОВ «МЕГАПРОМ» податкових накладних відсутній напис «Без ПДВ», більш того, у вказаних податкових накладних зазначено «ПДВ 20%», та визначено конкретні суми такого податку. За пунктом 201.10 зазначеної статті при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Абзацом тринадцятим пункту 201.10 статті 201 ПК України визначено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Аналогічні положення містять зазначені норми в редакції ПК України з 2017 року. Зміст наведених податкових норм, які діяли на момент виникнення спірних відносин, дає підстави для висновку, що платник податку може включити до складу податкового кредиту суму ПДВ на підставі податкової накладної, оформленої у відповідності до вимог статті 201 ПК України та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року № К/9901/3250/18). Разом з цим колегія суддів зазначає, що жодних дефектів у правовому статусі позивача або його контрагента, якій виписав податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано суму податкового кредиту за господарською операцією з ТОВ «МЕГАПРОМ», або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, при судовому розгляді не встановлено й відповідач на такі обставини не посилався ні у акті перевірки, ні під час розгляду справи та не зазначав їх як доводи апеляційної скарги. Разом з цим, шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції, позивачем доведений, а відповідачем, у свою чергу, не спростовувався факт: реального (фактичного) вчинення ПРАТ «АКХЗ» господарських операцій з придбання у ТОВ «МЕГАПРОМ» вугільної продукції за договорами поставки, використання вказаної продукції у власній господарський діяльності, а також оплати вказаного вугілля, з урахуванням ПДВ. Таким чином, спірним податковим повідомленням-рішенням та висновками акту перевірки, за якими позивач не мав права формувати податковий кредит та, відповідно, завищив податковий кредит з ПДВ, відповідач позбавив позивача у підтвердженні права на мирне володіння його майном, що призводить до значних втрат у господарській діяльності позивача та не узгоджується із закріпленими в Україні, як у правовій державі, принципами юридичної визначеності та законних (легітимних) очікувань. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Мирне володіння означає, що порушення принципу, встановленого у першому реченні, може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання у право власності. Так, наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використати власність, ненадання дозволів, або інших форм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади /рішення Європейського суду у справі Wiggins v. Unated Kingdom Appl. 7456/76 (1976)/. Європейським судом з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) було зазначено, що затримки у відшкодуванні ПДВ можна вважати втручанням у право на мирне володіння своїм майном, а постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів, порушує "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном. Дана правова позиція Європейського суду з прав людини свідчить на користь висновку, що в контексті податкових спорів позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Отже, створення перешкод чи встановлення обмежень, що не ґрунтуються на вимогах закону у праві вільно розпоряджатись накопиченим за наслідками розрахунків з бюджетом від`ємним значенням з податку на додану вартість є формою втручанням у право на мирне володіння своїм майном. Відповідно до пункту 194.1 статті 194 ПКУ операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. Пунктом 193.1. статті 193 ПКУ визначено, що ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а)20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків. Пунктом 45 підрозділу 2 розділу XX ПКУ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тимчасово, до 1 липня 2017 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД. У разі застосування зазначеної пільги норми пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу не застосовуються в частині товарів/послуг, необоротних активів, суми податку на додану вартість з вартості яких були включені до податкового кредиту у звітних (податкових) періодах, що передували періоду початку застосування пільги. Платник податків може відмовитися від використання зазначеної пільги чи зупинити її використання на один або декілька звітних (податкових) періодів шляхом подання заяви. Заява, у якій зазначається перелік товарних позицій товарів згідно з УКТ ЗЕД і період, на який платник відмовляється чи зупиняє використання пільги, подається до контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків. Відмова від використання пільги, зазначеної у цьому пункті, чи зупинення її використання застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду, в якому подано заяву. У відповідності до вимог підпунктів 30.1. 30.2, 30.3. 30.3, 30.4 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету. З огляду на зазначене суд зауважує, що нормами діючого податкового законодавства України не визначено, що платник податків зобов`язаний автоматично користуватися податковою пільгою в разі не подання/несвоєчасного подання заяви про відмову від пільги. Таким чином, податкова пільга є правом платника податків, а не його обов`язком. Як вбачається з акту перевірки заяви про відмову чи зупинення використання пільги ТОВ «МЕГАПРОМ» у спірному періоді до контролюючих органів не подавались. Разом з цим, суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо складення контрагентом позивача податкових накладних з порушенням Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015року № 1307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2016р. за № 137/28267, оскільки всі зазначені податкові накладні були прийняті та зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до яких ПрАТ «АКХЗ» був сплачений податок на додану вартість, що також не є спірною обставиною, та відповідно до приписів п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України цілком правомірно цей податок був віднесений до податкового кредиту. Крім того, відповідачем не надані докази того, що контрагент ПрАТ «АКХЗ» - постачальник вугілля ТОВ «МЕГАПРОМ» не задекларував свої зобов`язання з ПДВ на зазначені в Акті перевірки суми. Суд зауважує, що позивачу не було відомо, що контрагент-постачальник мав податкову пільгу, оскільки отримані податкові накладні не мали відповідного запису «Без ПДВ» та відповідно до них були нараховані та сплачені податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства. Податковий Кодекс України визначає податкову накладну, як єдиний документ, який підтверджує суми податкового кредиту і на підставі якого платник податків має право формувати податковий кредит. Як вже зазначалось, податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, виписані контрагентом ТОВ «МЕГАПРОМ», який на момент спірних правовідносин був зареєстрований платником ПДВ, а податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. Аналогічні положення містяться й в Конституції України. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду в постанові від 02.04.2019 року по справі № 811/1772/13-а. Отже, позивач не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, які вчинені його контрагентами. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, отримавши від ТОВ «МЕГАПРОМ» податкові накладні, які були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі податкових накладних, правомірно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість на суму 19278117 грн. Щодо господарських відносин з ТОВ «Підприємство Альянс». за період червень 2015 року до суду надані наступні первинні документи: договір № 288/15 К від 10.06.2015 року із специфікацією; рахунок-фактура № А-00000455 від 26.06.2015 року; видаткова накладна № А-00000331 від 26.06.2015 року; прибутковий ордер від 26.06.2015 року до видаткової накладної № А- 00000331 від 26.06.2015 року; видаткова накладна № А-00000332 від 26.06.2015 року; видаткова накладна № А-00000332 від 26.06.2015 року; прибутковий ордер від 26.06.2015 року до видаткової накладної № А-00000332від 26.06.2015 року; видаткова накладна № А-00000333 від 26.06.2015 року; прибутковий ордер від 26.06.2015 року до видаткової накладної № А-00000333від 26.06.2015 року; довідка АТ «ПУМБ» про здійснення платежів у гривні від ПрАТ «АКХЗ» на користь ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬЯНС» за 30.06.2015 року; податкові накладні з квитанціями. Надані первинні документи повністю підтверджують постачання комплектуючих деталей та запчастин до електростанції газотурбінної СГН2500-М1 товариством «Підприємство Альянс» на ПрАТ «АКХЗ» по договору №288/15 К від 10.06.2015 року із специфікацією, на підставі видаткових накладних запчастини були прийняті на склад та складено прибуткові ордери № А-00000331-00000333 від 26.06.2015 року. На підставі прибуткових ордерів обладнання номенклатурні номери 27.11.323300.00054 - 27.11.323300.00067 було прийнято на склад обладнання ПрАТ «АКХЗ». Для встановлення комплектуючих ТМЦ на електростанцію газотурбінну ЄГН2500-М1 ТМЦ були передані в цех ТЄЦ (теплоенергоцентраль) на підставі накладної- вимоги № 00011127756 на відпуск/внутрішнє переміщення матеріалів № 4902341348, згідно якої начальник ТЕЦ ОСОБА_2 через техніка по обліку ОСОБА_1 отримав вищевказане обладнання. Отримані ТМЦ були смонтовані на електростанції газотурбінної ЄГН2500-М1 в липні 2015 року власними силами робітників ТЄЦ, про що було складено акт списання № 4902604617 від 21.07.2015 року. Матеріалами справи підтверджено, що згідно акту списання списано в монтаж як електростанцію газотурбінну ЄГ2500-М1 номенклатурний номер 27.11.323300.00002 так і додаткове обладнання номенклатурні номери 27.11.323300.00054, 27.11.323300.00067 та 27.11.424000.01033. Після встановлення ТМЦ на електростанцію газотурбінну ЄГН2500-М1 складено акт приймання - передачі основних засобів № 1191 від 18.08.2015 року, та складена інвентарна картка на основний засіб - електростанція на рідкому паливі на автомобільному шасі заводський номер інвентарний № 095084 первісною вартістю 34 329 368.85 грн. Таким чином, весь рух ТМЦ та їх використання в господарській діяльності ПрАТ «АКХЗ» для власних потреб по забезпеченню резервного джерела електроенергії підтверджується наступними документами: видатковими накладними № А-00000331-000000333 від 26.06.2015 року та прибутковими ордерами до цих видаткових накладних накладної-вимоги № 00011127756 від 02.07.2015 року; актом списання № 4902604617 від 21.07.2015 року; актом приймання - передачі основних засобів № 1191 від 18.08.2015 року; карткою обліку основних засобів на інвентарний № 095084. Тобто, первинними документами підтверджується не тільки реальність господарської операції з постачання комплектуючих до електростанції газотурбінної ЕГН2500-М1, але і використання цієї газотурбінної електростанції з комплектуючими до неї в господарській діяльності підприємства. (т.7 а.с. 202-220). Щодо господарських операцій з ТОВ «ПСМК «ОРІС». було укладено господарські договори № 738/15 У від 10.12.2015 року, 169/16М від 23.03.2016 року, 430/15М від 10.08.2015 року, 209/16 від 24.06.2016 року на виконання підрядних робіт на об`єктах замовника, яким являвся позивач. Відповідно до господарських договорів ТОВ «ПСМК «ОРІС» виконало для ПРАТ «АКХЗ» будівельні роботи, які були оформлені актами виконання робіт № 3-6-354 від 20.06.2016 року, 4-6-355 від 24.06.2016 року, 6-1-1 від 20.06.2016 року, 2-6-275 від 22.06.2016 року, 1-6-273 від 22.06.2016 року, 1 від 23.06.2016 року, 2 від 24.06.2016 року на загальну суму 359 870.99 грн, ПДВ 59 978.50 грн. ТОВ «ПСМК «ОРІС» в червні 2016 року в адресу ПрАТ «АКХЗ» складено та зареєстровано наступні податкові накладні № 14 від 24.06.2016 року, № 15 від 24.06.2016 року, № 12 від 23.06.2016 року, № 10 від 22.06.2016 року, № 9 від 22.06.2016 року, № 7 від 20.06.2016 року, № 6 від 20.06.2016 року на загальну суму 259880,02 грн. ПДВ 43313,34 грн. ПрАТ «АКХЗ» було перераховано в адресу ТОВ «ПСМК «ОРІС» по вищевказаних актах виконаних робіт грошові кошти в сумі 259880,02 в т.ч. ПДВ 43313,34 грн. Реальність господарських операцій, засвідчених вищевказаними актами виконаних робіт підтверджуються первинними документами (актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними документами). (т.7 а.с. 115-201). Підсумовуючи викладене суд завважує на наявність у позивача ділової мети, визначення якої наведено у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, як причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи первинні документи, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в результаті господарських операцій з ТОВ «МЕГАПРОМ» за період квітень травень 2016 року, ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬЯНС» за період червень 2015 року, ТОВ «ПСМК «ОРІС» за період червень 2016 року у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі, що спростовує висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між вищевказаними контрагентами. Не заслуговує на увагу посилання податкового органу, що контрагенти позивача не мають належних трудових та матеріальних ресурсів, що свідчить про здійснення позивачем та його контрагентами документального оформлення операцій без їх фактичного здійснення, оскільки ці доводи є припущенням відповідача, яке не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Такий висновок податковий орган здійснив на підставі даних про сплату ЄСВ підприємствами ТОВ «ПСМК «ОРІС» та ТОВ «ПАЛЛАДА ІНВЕСТ» за найманих працівників, однак ці дані не можуть кореспондуватися з показниками трудових ресурсів витрачених вищевказаними підприємствами на виконання будівельних робіт. Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що його контрагент порушує вимоги податкового законодавства, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до зловживань контрагента у системі оподаткування. Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди. Посилання відповідача, що висновок про нереальність здійснення господарських операцій підтверджений податковою інформацію, є неприйнятними, оскільки правильність нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів. У випадку посилання на таку інформацію, відповідач має надати докази, зокрема у вигляді винесення відносно таких осіб податкових повідомлень-рішень чи судових рішень, що набрали законної сили, якими встановлено факт порушення податкового законодавства. При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Суд не приймає доводи апелянта щодо відсутності товарно-транспортних накладних, які підтверджують доставку товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬЯНС», оскільки товарно-транспортні накладні є обов`язковим первинним документом за договорами перевезення. Проте, між позивачем та ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬЯНС» укладено договір поставки, за умовами якого обов`язок витрат на доставку товарно-матеріальних цінностей та сам процес їх доставки до позивача покладені на постачальника - ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬЯНС». Також є неприйнятними доводи податкового органу про відсутність згоди позивача на залучення ТОВ «ПСМК «ОРІС» субпідрядника, оскільки факт наявності чи відсутності згоди Замовника на залучення до виконання робіт субпідрядників, жодним чином не впливає на їх фактичне залучення. Залучення підрядником субпідрядників без згоди Замовника тільки свідчить про порушення умов господарського договору його стороною та не впливає на реальність господарської операції за умови її підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку. Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Нормами частини другої зазначеної статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На підставі встановлених обставин справи суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування податкового повідомлення рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 0002874706 від 19.08.2019 року форми «Р» про зобов`язання сплатити суму податку на додану вартість у розмірі 21024181,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 52560450,25 грн в зв`язку з його протиправністю, однак судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в частині визначення підстав для задоволення позову в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за господарською операцією з ТОВ «МЕГАПРОМ». Тому в цій частині судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №200/13883/19 - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №200/13883/19 - змінити в мотивувальній частині щодо визначення підстав задоволення позову товариства «Авдіївський коксохімічний завод» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0002874706 від 19.08.2019 року форми «Р» щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за господарською операцією з ТОВ «МЕГАПРОМ», - виклавши її в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №200/13883/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 08 вересня 2020 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 08 вересня 2020 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Е.Г. Казначеєв Л.В. Ястребова