Постанова 4824 № 757/36438/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року місто Київ. Справа 757/36438/18-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/3621/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Кулікової С.В., Олійника В.І. секретарі судового засідання Миронюк І.В., Гордійчук Ж.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року (ухвалене в складі судді Бортницької В.В., інформація щодо складання повного тексту рішення відсутня ) в справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Печерський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про встановлення факту смерті,- ВСТАНОВИВ: 26.07.2018 ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаною заявою та просила встановити факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, Донецької області. Заява обґрунтована тим, що заявник є дружиною померлого ОСОБА_3 . Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві заявниці відмовлено у державній реєстрації смерті ОСОБА_3 , оскільки на підтвердження факту смерті пред`явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 рок заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа Печерський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про встановлення факту смерті - задоволено. Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, Донецька область, Україна. Рішення підлягало негайному виконанню. Не погоджуючись з рішенням, 15 листопада 2019 року особою, яка не брала участь у справі ОСОБА_1 - подано апеляційну скаргу, який вважає що суд вирішив питання про його права та інтереси у зв`язку з тим, що визнання смерті ОСОБА_3 та встановлення цього факту породжує юридичні наслідки, від яких залежить виконання, зміна або припинення майнових прав скаржника. Просить суд скасувати рішення та ухвалити нове, яким заяву ОСОБА_2 залишити без розгляду. В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення сфабриковано з ціллю отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_3 на окупованій території та у подальшому встановлення факту смерті ОСОБА_3 на території України та повторного стягнення з ОСОБА_1 вже повернутих коштів за договором позики від 26.12.2013. Зазначає, що заявницею не було надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б встановити факт смерті чоловіка заявниці на тимчасово окупованій території у судовому порядку. Надані заявницею документи видані на тимчасово окупованій території, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження факту смерті чоловіка, оскільки є недійсними та не створюють правових наслідків. Вважає, що така справа повинна слухатись в порядку позовного провадження, так як для ОСОБА_1 і його дружини встановлення такого факту породжує юридичні наслідки, від яких залежить виконання, зміна або припинення майнових прав. У відзиві представник ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва без змін. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника заявника, ОСОБА_1 та його представника, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували в шлюбі, який був зареєстрований Ленінським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, 29 червня 1996 року, актовий запис №

185. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у м. Донецьку Донецької області. 10.07.2018 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві заявниці відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки документи щодо смерті останнього видані на тимчасово окупованій території України. Оскільки реєстрація смерті ОСОБА_3 в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, документи, що підтверджують факт його смерті видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, що унеможливлює таку реєстрацію, а встановлення даного факту є необхідним для вчинення заявником подальших нотаріальних дій для отримання спадщини, судом встановлено наявність правових підстав в судовому порядку встановити факт смерті ОСОБА_3 . Дослідивши наявні в справі докази, та допитавши свідка ОСОБА_4 , колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам Закону. Так, згідно з ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Аналогічна норма діяла і у редакції ЦПК України, який діяв на момент розгляду вказаної заяви (ст. 235). Перевіривши матеріали справи, апеляційним судом було встановлено, що у зв`язку з відмовою Органу реєстрації актів цивільного стану, заявниця була вимушена звернутися до суду з заявою. Встановлення факту смерті чоловіка їй необхідно для отримання свідоцтва про смерть, яке буде визнаватися державою Україна, оскільки після чоловіка залишилось майно, яке вона бажає успадкувати. Відповідно до ст. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» «Відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення». Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» - «Звертаємо також увагу на те, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Водночас за змістом абзацу 2 частини першої 1 цієї статті заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України може бути подана за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами такої території України. За змістом частини першої статті 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Предметом доказування у справах даної категорії є не сама подія смерті, а її чітко визначений час, який повинен породжувати для заявника правові наслідки. Перед тим, як звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті у певний час заявник зобов`язаний спочатку звернутися у орган Державної реєстрації актів цивільного стану. Після одержання відмови органу Державної реєстрації актів цивільного стану у реєстрації події смерті заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті особи в певний день. Для встановлення факту смерті особи необхідні обставини, що свідчать про цю подію, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості зареєструвати факт смерті. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин. Відповідно до ст. 264 ЦПК України ;під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» - «Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документам, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено. що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать. Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку статті 257-1 ЦПК України. Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається з доданого до позовної заяви, копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року виданого Кіровським відділом запису актів громадянського стану м. Донецьк Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьк (а.с.6). Апелянтом до апеляційного суду не надано жодного доказу про те, що актовий запис про смерть ОСОБА_3 , а також свідоцтво про його смерть, видане Кіровським відділом ЗАГС, анульовані чи скасовані. Враховуючи вищенаведені рішення європейського суду, та важливість встановлення факту смерті чоловіка для заявника, апеляційний суд вважає можливим прийняти до уваги ті фактичні обставини - письмову інформацію, яка викладена у свідоцтві про смерть НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року виданого Кіровським відділом запису актів громадянського стану м. Донецьк Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьк. Крім того, те, що ОСОБА_3 помер саме ІНФОРМАЦІЯ_1, підтверджується актом від 26 лютого 2020 року, складеним паспортистом та керівником абонслужби м. Донецька (а.с.114) та показами допитаного в судовому засіданні апеляційного суду свідка ОСОБА_4 . Таким чином, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_3 , в певний час і в певному місці підтверджений. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398-VI та пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть форми № 106/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006р. № 545» зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006р. за № 1150/13024; г) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час. Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Згідно зі ст. 14 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв`язку із встановленим судом фактом. Встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом Державної реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті з підстав, що відсутні документи, які свідчать про смерть особи. Відповідно до ч. 1 ст. 318 ЦПК України в заяві про встановлення факту смерті має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. Встановлення факту смерті ОСОБА_3 , про встановлення якого просить заявник ОСОБА_2 має для неї юридичне значення, оскільки надає їй право для проведення державної реєстрації смерті на території України, яка контролюється державними органами, і отримання свідоцтва про смерть встановленого зразку, для оформлення спадщини. Згідно з п.3.4 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18 жовтня 2000 року № 52/5, судове рішення є підставою для реєстрації факту смерті особи, яка проводиться за місцем проживання заявника в державних органах запису актів цивільного стану. Згідно п. 14 Глави 5 Розділу ІІІ Правил, державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства проводиться на загальних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства України. У цих випадках паспортні документи померлого невідкладно надсилаються до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі для подальшого направлення їх до Міністерства закордонних справ України або повертаються особі, яка супроводжує тіло померлої особи, про що в графі «Для відміток» актового запису про смерть робиться відповідна відмітка, яка засвідчується підписом цієї особи. Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на підставі повідомлення відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким зареєстровано смерть, невідкладно інформує Міністерство закордонних справ України. У вказаному повідомленні зазначаються прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) померлого, громадянство, дата складання, номер актового запису про смерть, найменування відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким складено цей актовий запис, дата смерті. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_2 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції не може бути скасовано за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який не довів, порушення його прав . Посилання на те, що внаслідок ухвалення рішення з нього може бути стягнуто борг, який він повернув померлому є лише недоведеним припущенням. Обставини повернення боргу не є предметом дослідження в даній справі. ОСОБА_1 на спростування обставин, щодо часу , місця та дати смерті ОСОБА_3 які встановлені судом першої інстанції жодних доказів не надав, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, яке вже реалізовано заявником під час вступу в права спадкоємця. Скаржник не є спадкоємцем, а тому посилання на те, що заява підлягала залишенню без розгляду, з огляду на наявність спору про право апеляційним судом не приймаються. Скасування 12 лютого 2020 року Верховним Судом Донецької народної республіки рішення Ворошиловського міжрайонного суду м. Донецька від 08 грудня 2017 року, ухваленого на непідконтрольній Україні території, під час перебування справи в апеляційному суді, не може бути підставою для скасування рішення в даній справі, оскільки суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції станом на серпень 2018 року. Крім того, суд не визнає належним доказом рішення, ухвалені державними органами (судами) правомірність функціонування яких не визнається державою Україна , суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в даній справі не посилався на будь-які судові рішення, ухвалені в м. Донецьку, та враховує, що суду не було надано доказів на спростування обставин, щодо місця, часу і дати смерті особи, вказаної в свідоцтві про смерть. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Повна постанова складена 02 вересня 2020 року. Головуючий Судді