Постанова Київський апеляційний суд № 756/13419/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4383/2020 Головуючий в суді 1 інстанції: Диба О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2020 року м. Київ Справа № 756/13419/15 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Диби О.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми коштів, встановив: У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Позовна заява мотивована тим, що з червня 2005 року до жовтня 2010 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, за час якого придбали автомобіль марки Hundai Tucson, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 148 600 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 визнано право власності на вказаний транспортний засіб, а на її користь стягнуто 61 500 грн. грошової компенсації вартості частки у спільному майні. Посилаючись на те, що на момент звернення до суду з даним позовом відповідач рішення суду не виконав та не виплатив їй грошову компенсацію, ОСОБА_3 посилаючись на вимоги частини другої статті 625 ЦК України та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_1 суму інфляційних втрат в розмірі 71 070 грн. 19 коп. та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 9516 грн. 21 коп., що разом складає 80 586 грн. 40 коп. Відповідач ОСОБА_1 у травні 2015 року звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми коштів. На обґрунтування позову зазначав, що заявлені ОСОБА_3 вимоги про стягнення з нього додаткової суми компенсації свідчать про збільшення вартості майна, що було набуте сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, й відповідно сукупна вартість автомобіля марки Hundai Tucson, державний номерний знак НОМЕР_1 збільшена на 99 873 грн. 70 коп., а його частка у грошовому виразі становить 49 936 грн. 85 коп., яку просить стягнути на свою користь. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року - залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 80 586 грн. 40 коп., які складаються з трьох відсотків річних в розмірі 9516 грн. 21 коп. та інфляційних втрат в розмірі 71 070 грн. 19 коп., а також судовий збір в розмірі 1267 грн. 78 коп. Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми коштів залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду від 06 грудня 2019 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що заборгованість виникла у зв`язку з поділом майна подружжя на підставі спеціальних норм Сімейного кодексу України. Таким чином, між сторонами у даному спорі відсутні правовідносини зобов`язального права, в тому числі грошового зобов`язання. Звертає увагу суду на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц, відповідно до якої стаття 625 ЦК України не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права. Тому вважає, що суд першої інстанції застосував під час вирішення спору ст. 625 ЦК України, яка не підлягала застосування з огляду на те, що спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами Сімейного кодексу України. Крім того, ст. 625 ЦК України може бути застосована лише за умови наявності вини боржника, який прострочив виконання зобов`язання. Вказує, що відповідачем ОСОБА_1 27 листопада 2015 року було подано заяву до ВДВС стосовно майна, за рахунок якого можна виконати вказане судове рішення, а саме 6700 простих, іменних бездокументарних акцій загальною вартістю 100 165 грн., емітент ПАТ «Страхова компанія «Стандарт РЕ» Згідно з відповіддю Фондової біржі ПФТС від 15.07.2015 року, вартість однієї акції цього емітента склала 14,95 грн. На той час позивач перебувала в трудових відносинах з Фондовою біржею ПФТС, що знімає будь-які сумніви в упередженості та недостовірності наведеної оцінки. Таким чином, ОСОБА_1 в повній мірі було вчинено усі необхідні дії для задоволення вимог позивача. Разом з тим, позивач жодних дій ВДВС не оскаржувала і фактично переклала вину за їх бездіяльність на відповідача ОСОБА_1 . Отже, оскільки відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, вина за невиконання вказаного судового рішення покладена на нього бути не може, що виключає можливість застосування ч.2 ст.625 ЦК України, а відтак висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими. Оскільки відповідач свого грошового зобов`язання не виконав вважає, що має право вимагати стягнення з відповідача інфляційні витрати за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК. Стверджує, що правовідносини, які скликались між сторонами, дають підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати. Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_1 не повернув позивачу ОСОБА_3 суму 61500 грн., яка стягнута з нього за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року, то відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати в розмірі 71 070 грн. 19 коп. та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 9516 грн. 21 коп., що разом з складає 80 586 грн. 40 коп. Крім того, суд вважав, що твердження відповідача про відсутність його вини у невиконанні рішення суду не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовують його обов`язку сплатити позивачу грошові кошти. Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду також не спростовують. З висновками суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні колегія суддів погоджується та вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права. Як встановлено з матеріалів справи, 17.06.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01.10.2010 року. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Hundai Tucson, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 148 600 грн., стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості її частки у вказаному майні в розмірі 61 500 грн. 29 листопада 2013 року на підставі вказаного судового рішення видано виконавчий лист № 2/756/9/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації в розмірі 61 500 грн., який пред`явлено на виконання до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Джулай Ю.Ю. від 28.01.2014 року відкрито виконавче провадження №41697597 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 61500 грн. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Поліщук В.В. від 05.06.2015 року виконавчий лист №2/756/9/13, виданий 29.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 61500 грн., повернуто стягувачу з посиланням на п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення. Як встановлено судом, стягувач ОСОБА_3 повторно зверталась до ВДВС щодо прийняття до виконання виконавчого листа №2/756/9/13 виданого 29.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 61500 грн., виконавчий лист було прийнято до виконання та відкрито виконавче провадження №48680596. Постановою заступника начальника Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Манасерян А.А. від 29.08.2017 року виконавчий лист №2/756/9/13, виданий 29.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 61500 грн., повторно повернуто стягувачу з посиланням на п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо примусового виконання рішення суду виявились безрезультатними. Отже, на час вирішення даної справи рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року відповідачем ОСОБА_1 не виконано. Предметом позову в цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат, завданих позивачу внаслідок невиконання рішення суду. Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч.2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 5 статті 11 ЦК України визначено виникнення цивільних прав та обов`язків з рішення суду. Таким чином, на підставі рішення суду можуть виникати зобов`язання, які залежно від змісту можуть бути грошовими або негрошовими. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Матеріалами даної справи встановлено, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2013 року, що набрало законної сили, за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості її частки у майні в розмірі 61 500 грн., а відтак колегія суддів вважає наявними правові підстави для застосування до спірних правовідносин ч.2 ст. 625 ЦК України. Отже, враховуючи вищевикладені вимоги закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з інфляційних втрат в розмірі 71070 грн. 19 коп. та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмір 9516 грн. 21 коп., що разом з складає 80 586 грн. 40 коп., оскільки грошове зобов`язання виникло у зв`язку зі стягненням грошових коштів на підставі судового рішення між сторонами, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Розмір стягнутих з відповідача коштів відповідач не спростовував, не оспорював і свого розрахунку не надав. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами у даному спорі відсутні правовідносини грошового зобов`язання колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання, що виникло за рішенням суду, а тому у позивача виникло право вимагати застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, якою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Посилання представника відповідача на те, що положення ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані до даних правовідносин, які регулюються Сімейним кодексом України, адже між сторонами було розподілено спільне майно подружжя, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне. Висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до даних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Посилання представника відповідача апеляційній скарзі на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц, відповідно до якої стаття 625 ЦК України не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права, - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спір у зазначеній справі № 757/14073/16-ц виник з трудових правовідносин. Зазначені правовідносини врегульовані спеціальною нормою трудового законодавства - ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 січня 2019 року у справі №759/5039/16-ц, що виникла з подібних правовідносин ( невиконання рішення суду у спорі про поділ майна подружжя, яким з одного із подружжя на користь іншого стягнуто частину вартості спільного майна подружжя ) зазначив, що оскільки відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність його вини у невиконанні рішення суду колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. (Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року по справі № 922/3095/18). Доводи апеляційної скарги відповідача щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову, тоді як суд не вирішив його зустрічний позов, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми коштів - відмовлено. З апеляційною скаргою на додаткове судове рішення ОСОБА_1 не звертався. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-375, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 04 вересня 2020 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.