Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/6386/19

Дата документу 07.09.2020 Справа № 336/6386/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/6386/19 Головуючий у 1 інстанції Яркіна С.В. Провадження № 22-ц/807/2442/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та коштів на утримання дружини, - В С Т А Н О В И ЛА: У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та коштів на утримання дружини, в якому зазначила, що 11.09.2010 вона уклав шлюб з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від спільного з відповідачем життя сторони мають двох малолітніх дітей: доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні відносини між подружжям припинились через втрату почуття взаємної любові та поваги, несумісністю поглядів на спільне життя та сімейні відносини. За таких обставин подальше спільне сімейне життя з відповідачем позивачка вважає неможливим та таким, що суперечить їх інтересам. Крім того, відповідач відмовляється у добровільному порядку надавати матеріальну допомогу на утримання дітей та дружини. На підставі вищевикладеного позивачка вимушена звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просить суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_1 , а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання двох малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дітьми повноліття. Також просила суд стягнути з відповідача на її утримання кошти в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дітьми трирічного віку. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрований 11 вересня 2010 року Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис за №

854. Після реєстрації розірвання шлюбу залишено позивачу прізвище - « ОСОБА_3 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей: доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.10.2019 та до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти на її утримання в розмірі 1/6 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 07.10.2019 та до досягнення дітьми: донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1536,80 грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, - на професійну правничу допомогу - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині позовних вимог щодо початку строку стягнення аліментів на утримання дітей, починаючи стягнення з 07.10.2019 року та позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання дружини. Ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути аліменти на утримання дітей починаючи стягнення з 01.01.2002 року, в частині позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання дружини відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в нього відсутня фінансова можливість утримувати дружину. Крім того, судом не законно стягнуто аліменти з дня пред`явлення позову до суду (07.10.2019 року), оскільки до 30.12.2019 року сторони проживали спільно та вели спільне господарство, до цього часу він утримував родину повністю. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо розірвання шлюбу не оскаржено, тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є батьком малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з матір`ю і знаходяться на її утриманні. Відповідач є працездатною особою і відповідно до ст.ст.180, 84 СК України зобов`язаний утримувати і малолітніх доньку та сина і їх матір до досягнення дитиною трирічного віку, яка потребує матеріальної допомоги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 вересня 2010 року. Оскаржуваним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду в цій частині не оскаржено. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Малолітні діти проживають разом з матірю та знаходяться на повному ї забезпеченні (а.с.80). Конституцією України проголошено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою де визначено основні права й обов`язки держави та громадян щодо забезпечення захисту дітей. Зокрема, у частині другій статті 51 основного Закону України зазначається, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно із ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Згідно з частинами першою, другою статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання дітей, то кошти на їх утримання (аліменти) присуджує суд. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно із ч.ч. 2,6 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у них народились спільні донька та син, батьком яких є відповідач. Обов`язки з утримання дитини виконує позивач, та з нею проживають діти, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою (а.с. 80). Положеннями ч. 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дітьми повноліття, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що стягнення аліментів на користь позивачки на утримання дітей необхідно починати з січня 2020, оскільки відповідач до цього часу, утримував дітей за власний рахунок, що підтверджується чеками, наявними в матеріалах справи, як безпідставні, оскільки в силу ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що він не має фінансової можливості сплачувати аліменти на утримання дружини. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент подання позову до суду відповідач був зареєстрований як фізична-особа підприємець з 19.06.2017, основний вид діяльності якого - будівництво житлових і нежитлових будівель. Як ФОП, відповідач отримував прибуток, що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи (а.с. 81-82, 85-93). 27.01.2020 відповідачем припинено підприємницьку діяльність як ФОП ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу позивачу. Його дохід за січень 2020 року становить 4 723 грн., після всіх аліментних відрахувань йому залишається лише 2 944 грн., що є недостатньою сумою для його життя. Тому надавати матеріальну допомогу позивачу він не має змоги. Проте, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Таким чином, ОСОБА_1 самостійно, на власний розсуд обрав професію та погодився на заробітну плату певного розміру, а отже вважає її достатньою за для забезпечення себе, своїх дітей та дружини, яка займається вихованням дітей. Крім того, доказів про наявність на утриманні у відповідача інших дітей або непрацездатних осіб суду не надано, а також як повідомлено представником відповідача у судовому засіданні, відповідач є працездатною особою, ОСОБА_1 не є інвалідом, в центрі зайнятості на обліку не перебуває, з 01.02.2020 періодично перераховує кошти на користь позивачки на утримання дітей, відтак суд вважає, що відповідач може надавати матеріальну допомогу позивачці в якості коштів на утримання дружини, з якою проживають діти, навіть після розірвання шлюбу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом зроблено вірний та обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки на її утримання коштів в розмірі 1/6 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дітьми трирічного віку. Зважаючи на те, що належних і допустимих доказів щодо відсутності можливості надавати матеріальну допомогу на утримання дружини відповідач суду не надав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів на користь дружини. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення у зв`язку з тим, що судом не враховано, що відповідач не має змоги сплачувати аліменти в зазначеному розмірі від усіх його доходів, оскільки скаржником не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції жодних належних доказів того, що він не може надавати матеріальну допомогу у заявленому позивачем розмірі. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Також, колегія суддів вважає за необхідним роз`яснити, що за приписами ч. 3 ст. 80 та ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, з врахуванням викладеного, позиції скаржника, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи не підтверджено, що відповідач не в змозі сплачувати аліменти на утримання дружини. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права та має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,у хвалене судом відповідно до норм матеріального права із отриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, які призвели або могли б призвести до неправильного вирішення спору. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а отже скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 травня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2020 року. Головуючий Судді: