Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/5678/18

Дата документу 01.09.2020 Справа № 337/5678/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2340/20 Головуючий у 1-й інстанції: Кучерук І.Г. Є.У.№ 337/5678/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суду у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Дашковської А.В., Кримської О.М., секретар: Бабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Георгійович, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на частку квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , після смерті якого залишилася 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємців першої черги, крім неї, у ОСОБА_4 не було. На час відкриття спадщина вона постійно проживала і була зареєстрована у спадковій квартирі, у передбачений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк від прийняття спадщини не відмовилася, отже, у відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину. Восени 2018 року вона звернулася до приватного нотаріуса Гура М.Г. за отриманням свідоцтва про право на спадщину, проте нотаріус повідомив, що у лютому 2016 року право власності на 1/2 частку квартири, що належала померлому, оформлено на спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що на час смерті чоловіка вона була непрацездатною та має право на обов`язкову частку у спадщині, просила суд на підставі ст.ст.1241, 1301 ЦК України визнати свідоцтво про право на спадщину, видане спадкоємиці за заповітом ОСОБА_3 , частково недійсним та визнати за нею право власності на ј частку квартири як за непрацездатною вдовою. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву зазначала, що відсутні підстави для визнання свідоцтва про спадщину недійсним, оскільки непрацездатна вдова спадкодавця ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкової частки у спадщині, подавши нотаріусу відповідну заяву (т.1, а.с.59-60). ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка ОСОБА_1 померла (т.1, а.с.148). Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16грудня 2019 року в порядку ст.55 ЦПК України залучено до участі у справі правонаступника померлого позивача ОСОБА_2 , спадкоємицю за заповітом (а.с.194). У квітні 2020 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги, зазначивши, що є прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_1 , до складу якої увійшла спірна 1/4 частка квартири. Заява ОСОБА_1 про відмову від обов`язкової частки у спадщині після смерті її чоловіка ОСОБА_4 не має правових наслідків, оскільки була подана 02 лютого 2016 року - після спливу шестимісячного строку. Просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, реєстровий номер 120, видане 02.02.2016 ОСОБА_3 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г. в частині ј частки квартири АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на спадкову ј частку цієї квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину як спадкоємиця за законом на обов`язкову частку але не оформила свої спадкові права після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого чоловіка ОСОБА_4 . Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку трансмісії. Оскільки за свого життя ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкової частки у спадщині, подавши нотаріусу відповідну заяву, яку не відкликала, а отже відсутні підстави для задоволення позову. Пропуск ОСОБА_1 шестимісячного строку для відмови від обов`язкової частки у спадщині не має правового значення, остання свідомо виявила своє бажання не претендувати на спадщину, з вимогами про визнання недійсною відмови не зверталася. В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_2 зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що суд неправильно застосував положення ст.ст. 1268, 1270 ЦК України та не врахував, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві та згідно із ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. ОСОБА_1 була зареєстрована і постійно проживала у спадковій квартирі на час смерті свого чоловіка ОСОБА_4 та до своєї смерті, а тому у відповідності до ч.5 ст.1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки у шестимісячний строк не відмовилась від неї. Заява ОСОБА_1 від 02.02.2016 про відмову від права на спадщину не має правового значення, так як подана з порушенням ст.1270 ЦК України - після спливу шестимісячного строку. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що у неї як у спадкоємиці померлого позивача не виникло право на спадщину з тих підстав, що право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку трансмісії. У спірних правовідносинах правила ст.1276 ЦК України не застосовуються, оскільки ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, але не встигла оформити свої спадкові права, так як померла. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 (т.2, а.с.46) вказала, що заповіт, який склав ОСОБА_4 за своє життя на її користь є дійсним і чинним. Відмова ОСОБА_1 від прийняття спадщини не порушила жодних прав спадкоємців. Посилання позивача на нікчемність заяв про відмову від прийняття спадщини та про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину як правочинів, не відповідають дійсності. Судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим просила залишити апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Встановлено, що 24.08.1968 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено шлюб (т.1 а.с.11-а). В період шлюбу 15.07.1993р. подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у порядку приватизації набуло право спільної часткової власності на двокімнатну квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 (т.1, а.с.7). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер (т.1,а.с.11). Після смерті ОСОБА_4 залишилася спадщина, до складу якої увійшли Ѕ частка двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 169 480, 50 грн (т.1, а.с.115, т.2, а.с.57), та автомобіль ВАЗ 21033, 1981 р.в., реєстраційний знак НОМЕР_1 , вартістю 13 740 грн. (т.1 а.с.137, т.2, а.с.59). Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 була його непрацездатна дружина - позивачка ОСОБА_2 , 1932 року народження, яка постійно проживала і була зареєстрована у спадковій квартирі разом із спадкодавцем з 1975 року (т.1, а.с.93). На випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 залишив заповіт, яким всю належну йому на праві власності частку квартири АДРЕСА_1 він заповів ОСОБА_3 (т.1, а.с.94). 24.09.2015 ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г. заяву про прийняття спадщини за заповітом, в якій зазначила, що інших спадкоємців, крім неї, у померлого ОСОБА_4 не було (т.1, а.с. 80). 02.02.2016 ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу заяву про те, що вона відмовляється від свого права на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловіка ОСОБА_4 , спадщину не прийняла та не бажає оформляти спадкові права, на спадщину не претендує (т.1, а.с.100). Того ж дня ОСОБА_1 подала заяву про те, що їй роз`яснено зміст ст.ст.60-65 СК України, все спадкове майно є особистою власністю померлого чоловіка, від видачі свідоцтва про право власності вона відмовляється (т.1, а.с.101). 02.02.2016 приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Гура М.Г. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_3 на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке складається із Ѕ частки спірної квартири (т.1, а.с.133). ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 померла (т.1, а.с. 174). Спадкоємцем за заповіт після її смерті є її донька ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, подавши 05.09.2019 відповідну заяву приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Філіповій Л.П.(т.1, а.с.174, 182). За змістом статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Незалежно від змісту заповіту непрацездатна вдова спадкує половину частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом (обов`язкова частка. До обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов`язкову частку, а також вартість інших речей та майна, які перейшли до неї як до спадкоємця. (ст.1241 ч.1,2 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявить про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст.1668 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України). Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. З ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Частиною 1 ст. 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом, в тому числі, у випадках порушення прав інших спадкоємців, які мали право на спадщину. Установивши, що непрацездатна вдова померлого ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину, оскільки постійно проживала і була зареєстрована у спадковій квартирі разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і до дня своєї смерті, у передбачений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк від права на обов`язкову частку не відмовилася, а отже в силу ч.5 ст.1268 ЦК України обов`язкова частка у спадщині належить ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на користь відповідачки. Заява ОСОБА_1 від 02.02.2016 про те, що вона відмовляється від свого права на спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , яку вона не прийняла і не бажає оформляти, не має правового значення, оскільки подана після перебігу встановленого ст.1270 ЦК України шестимісячного строку. Зібраними у справі доказами підтверджується, що спірна квартира була єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_1 з 1975 р. і до дня її смерті. Після смерті свого чоловіка із спірної квартири вона нікуди не виїздила, одна утримувала всю квартиру, самостійно несла витрати по похованню свого чоловіка, тоді як ОСОБА_3 фактично в квартирі не проживала, витрати на її утримання не несла. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини урегульовані ст.1276 ЦК України і що право на обов`язкову частку у спадщині не може переходити в порядку трансмісії до іншого спадкоємця. В даному випадку непрацездатна вдова встигла прийняти спадщину, оскільки постійно проживала і була зареєстрована у спадковій квартирі, її смерть сталася після закінчення встановленого ст.1270 ЦК України шестимісячного строку. За вказаних обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому на підставі ст.376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову. За правилами ч.2 ст.1241 ЦК України до обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість всього спадкового майна, що залишилася після смерті спадкодавця. Як встановлено судом, крім спірної Ѕ частки квартири, вартість якої на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції становила 169 480,50 грн.., до складу спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 увійшов автомобіль ВАЗ 21033, 2008 року випуску, вартістю 13 740 грн.. Отже, з урахуванням вартості іншого спадково майна, що не охоплено заповітом, розмір обов`язкової частки у спадщині, яку фактично прийняла ОСОБА_1 , становить не ј частку спірної кварти, як вважала позивач, а 21/100 частку. В зазначеній частці оспорюване свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним із визнанням за правонаступником померлого позивача ОСОБА_2 права на спадщину на вказану частку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 , яка фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , проте юридично не оформила свої права, т.я. померла. В іншій частці 29/100 частці отримане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 є чинним, підстав для визнання його недійсним у справі не встановлено. Керуючись статтями 367-369, 374,376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2020 року у цій справі скасувати. Позов ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Георгійович, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на частку квартири задовольнити частково. Визнати свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , видане 02.02.2016 ОСОБА_3 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г., реєстровий №120, недійсним на 21/100 частку Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , іпн: НОМЕР_2 ,право власності на 21/100 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину як спадкоємиця за законом на обов`язкову частку у спадщині після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого чоловіка ОСОБА_4 , проте не оформила своїх спадкових прав, так як померла. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 04 вересня 2020 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська