Постанова Запорізький апеляційний суд № 323/789/19

Дата документу 26.08.2020 Справа № 323/789/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 323/789/19Головуючий у 1-й інстанції Фісун Н.В. Повний текст рішення складено 27.11.2019 року. Пр. № 22-ц/807/810/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С., за участі секретаря Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Виконавчий комітет Оріхівської міської ради Запорізької області, як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому уточнила (т.с. 1 а.с. 76-80) та в якому просила визнати відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації місця проживання вказаних осіб. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що вона є власником за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстровані її племінник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не проживають у вказаній квартирі з квітня 2015 року. ОСОБА_2 вже давно не користується квартирою, проживає більше 4 років в м. Запоріжжі. Його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає зі своєю матір`ю в АДРЕСА_2 . Позивач самостійно утримує квартиру, оплачує комунальні послуги від кількості зареєстрованих осіб у квартирі. Реєстрація відповідачів у належній їй квартирі здійснює перешкоди у розпорядженні власністю. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Фісун Н.В. (т.с. 1 а.с. 34). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 39) відкрито провадження у цій справі та призначено за правилами загального позовного провадження. Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року (т.с. 1 а.с. 160-163) позовну заяву ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 384,20 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційні скарзі (т.с. 1 а.с. 172-179) просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про визнання втратившим право користування житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та задовольнити в цій частині позовні вимоги. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 1 а.с. 190). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 31 січня 2020 року (т.с. 1 а.с. 197), розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання позивача, з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом). В автоматизованому порядку суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалим лікуванням останньої (т.с. 1 а.с. 232-233). Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 25 березня 2020 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 1 а.с. 234) через першу неявку всіх учасників цієї справи. Третя особа - Виконавчий комітет Оріхівської міської ради Запорізької області, як орган опіки та піклування, подав апеляційному суду письмові пояснення на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 1 а.с. 241-242). Учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 3) розгляді цієї справи призначений в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання сторони позивача. Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 20 травня 2020 року, не відбувся та був відкладений, оскільки суддя-доповідач перебувала на лікарняному з 17.05.2020 року по 03.06.2020 року включно (т.с. 2 а.с. 17), з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 06.07.2020 року по 07.08.2020 року включно (т.с. 2 а.с. 42). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 37) розгляд цієї справи призначений в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання сторони позивача. У судове засідання повідомлені апеляційним судом з дотриманням вимог ЦПК України про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 40, 43-45) всі учасники цієї справи, окрім представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кара (т.с. 1 а.с. 183), повторно не з`явились, про причини своєї неявки та неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, за змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» ЦПК України в редакції Закону № 540-IX, якій набрав чинності з 02.04.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. …. 371… цього Кодексу.. , а також строк…розгляду апеляційної скарги … продовжуються на строк дії такого карантину. В Україні на час розгляду цієї справи апеляційним судом карантин діє з 12 березня 2020 року по 31 жовтня 2020 року включно, що є загальновідомою інформацією. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши у судовому засіданні 26 серпня 2010 року доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в межах доводів апеляційної скарги відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що відповідачі та третя особа вищезазначене рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржували. Позивач ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі в апеляційному порядку лише в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про визнання втратившим право користування житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про визнання втратившим право користування житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). В силу вимог ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення… (п.2). Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у цій справі у задоволенні її позовних вимог про визнання втратившим право користування житловим приміщенням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керувався Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права дитини, ст.ст.12, 76, 81 - 82, 133, 141, 200, 245, 265, 280-289 ЦПК України, ст. ст. 29, 383, 405, 391 ЦК України, ст. ст. 64, 156 ЖК Української РСР, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та виходив із такого. Позивач свої вимоги щодо визнання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , обґрунтовувала тим, що до досягнення дитиною 10 років її місце проживання може бути зареєстроване лише за місцем проживання батьків (або одного з них); місце проживання дитини віком від 10 до 14 років може бути зареєстроване або за місцем проживання батьків (одного з них), або в іншому місці за домовленістю між дитиною та батьками; дитина віком від 14 років самостійно обирає і реєструє місце свого проживання. На момент розгляду справи в суді ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 9 років. Згідно із частинами третьою, четвертою, шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Згідно із відповіддю центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Оріхівської міської ради Запорізької області від 10.10.2019 року №03-12/123 батьки не зверталися до виконавчого комітету, як органу опіки та піклування, із заявою про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 . Таким чином, надати висновок щодо втрати права користування житловим приміщенням не має підстав. Відповідно до вимог ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей передбачено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судових орган визначає, чи має достатньої інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності. Вимогами ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Встановлено, що представник органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Оріхівської міської ради Запорізької області заперечував проти визнання неповнолітньою ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірною квартирою, оскільки вказане призведе до порушення права дитину на житло. Встановивши, що визнання неповнолітньої дитини такою, що позбавлена права користування житловим приміщенням позбавить її права на жило та те, що позивач не обґрунтував яким чином реєстрація неповнолітнього перешкоджає йому в реалізації свого права користування квартирою, враховуючи вимоги законодавства щодо найкращого забезпечення інтересів дитини та недопустимість порушення зокрема житлових прав неповнолітнього, суд першої інстанції вважав, що у задоволенні позову в частині визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 необхідно відмовити. Проте із такими висновками суду першої інстанції в частині рішення, яка є предметом апеляційного оскарження, погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі не відповідає. Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи в частині, яка є предметом апеляційного оскарження. Так, хоча судом першої інстанції було правильно встановлено, що: - відповідач у справі - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітнім сином іншого відповідача у цій справі - племінника позивача ОСОБА_1 , як одноособового власника на підставі договору дарування (т.с. 1 а.с. 15-16) вищезазначеної квартири за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.с. 1 а.с. 17), - відповідач у справі - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є зареєстрованим у квартирі позивача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11), - але відповідач у справі - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мешкає без поважних причин у цій квартирі з квітня 2015 року, що підтверджується актами обстеження приміщення Оріхівської міської ради № 95 від 26.02.2019 року (т.с. 1 а.с.21) та № 111 від 11.03.2019 (т.с. 1 а.с. 22), а також показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а мешкає у м. Запоріжжі із своєю матір`ю - ОСОБА_3 (зміна прізвища з « ОСОБА_3 » у зв`язку із укладенням шлюбу із 04.08.2018 року т.с. 1 а.с. 136). При вищевикладених фактичних обставинах цієї справи, суд першої інстанції безпідставно вважав, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може бути визнаним у цій справі таким, що втратив право користування вищезазначеною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ст. 405 ч. 2 ЦК України, оскільки, буде порушено його право на житло. Такі висновки суду першої інстанції у цій справі у цій частині суперечать фактичним обставинам цієї справи, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України, та порушують права позивача ОСОБА_1 , як одноособового власника на підставі договору дарування вищезазначеної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки: - в силу вимог Сімейного кодексу України обов`язок забезпечення якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зокрема: житлом покладається не на тітку батька дитини - позивача у цій справі ОСОБА_1 і не «на бумазі», а саме «фактично» і на батьків неповнолітнього: = 1) ОСОБА_2 , 1976 р.н. як батька (якій фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 т.с. 1 а.с. 25), = та 2) ОСОБА_3 , як матір (яка фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 т.с. 1 а.с. 25); - апеляційним судом встановлено, що між батьками дитини - ОСОБА_2 , 1976 р.н. та ОСОБА_3 шлюб був розірваний за позовом ОСОБА_3 (копія т.с. 1 а.с. 25) ще рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2015 року у справі ЄУН №333/4405/15ц (т.с. 1 а.с. 24), та в якому було встановлено обставину, що неповнолітній син ОСОБА_4 проживатиме після розірвання шлюбу із матір`ю (ст. 82 ч. 4 ЦПК України), - тобто встановлено, що батьки дитини - ОСОБА_2 , 1976 р.н., та ОСОБА_3 у добровільному порядку вирішили питання про місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір`ю; - в силу вимог ст. 29 ч. 1 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово; - неповнолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час ухвалення судом першої інстанції у цій справі (20.11.2019 року) було повних 9 років; місцем проживання фізичної особи у віці від 9 до 14 років є місце проживання її батьків …або одного з них, з ким вона проживає (ст. 29 ч. 3 ЦК України); - тобто, на час розгляду цієї справи судом встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечена житлом; належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні; - відсутність реєстрації неповнолітньої дитини за її фактичним постійним місцем проживання з матір`ю лише свідчить про недотримання її батьками вимог законодавства, що регулює таку реєстрацію, - крім того, право неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є похідним від права на це приміщення її батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; в разі втрати права на користування цим приміщенням батьком дитини, дитина останнього, відповідно, також втрачає право на це приміщення. Тому, безпідставними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, при вищевикладених встановлених апеляційним судом фактичних обставинах цієї справи в частині, яка є предметом апеляційного перегляду, та такими, що не ґрунтуються на вимогах Конституції України (ст. 41), Цивільного кодексу України (ст. ст. 383, 405) та Сімейного кодексу України (ст. 141 та інш.), є заперечення органу опіки та піклування у суді у цій справі з приводу неможливості визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , які суд першої інстанції безпідставно прийняв до ваги у цій справі. Отже, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, є незаконним та необґрунтованим. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, слід скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення, визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Керуючись ст. ст. 7, 12, 81-82, 89, 367-369, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, скасувати. Ухвалити у цій частині нове судове рішення. Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в частині, яка брала предметом апеляційного оскарження, в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 04.09.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.