Постанова 4806 № 303/3102/19

Справа № 303/3102/19 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 вересня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: Головуючого - судді Бисага Т.Ю. суддів:Собослоя Г.Г., Джуга С.Д. за участі секретаря: Юрочко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 жовтня 2019 року, головуючий суддя Монич В.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , зареєстрованого 11 листопада 2006 року у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 690 та визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що шлюб з відповідачем виявився невдалим, подальше спільне проживання та збереження шлюбу між ним є неможливим, даний шлюб існує формально, і тому просить його розірвати. За час шлюбного життя у них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент звернення до суду із позовом між ними існує спір з приводу визначення місця проживання їхніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки діти проживають разом з батьком за адресою АДРЕСА_2 з чим позивач не погоджується, а відповідач говорить, що вона сама пішла з дому та залишила дітей. Тому, просить визначити місце проживання дітей разом з нею. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 08 жовтня 2019 року позов задоволено повністю. Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 11 листопада 2006 року у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 690, - розірвано. На вимогу позивача після розірвання шлюбу залишено їй прізвище " ОСОБА_2 ". Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх батьком - ОСОБА_1 . Зокрема, зазначає, що задовольняючи заявлений позов у частині визначення місця проживання малолітніх дітей позивачки та відповідача суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що старший син в останньому судовому засіданні висловив свою думку з приводу визначення місця його проживання - такий заявив, що хоче проживати з своїм батьком. Думку меншого сина з приводу визначення місця його проживання суд не з'ясовував. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині визначення місця проживання дітей, то колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині в межах доводів апеляційної скарги. Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб 11 листопада 2006 року у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис №690, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 11 листопада 2006 року. Від даного шлюбу мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 29 грудня 2007 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого 28 травня 2013 року(а.с.9-10). З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»). Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків. Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо. Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору надали першочергове значення саме найкращими інтересами дитини. Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 27.08.2019 року за №922/01-32, орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради вважає недоцільним прийняття рішення в частині визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розлучення батьків, за даних обставин без рекомендацій психолога, та просить суд надати подружжю час для примирення та домовленості у вирішенні місця проживання дітей з урахуванням інтересів та психологічного стану обох дітей, або відмовити у задоволенні цієї частини позову, залишивши дітей на вихованні та спільному проживання одразу двох батьків (а.с.61). Крім того, ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2020 року покладено на службу у справах дітей виконавчого комітету Мукачівської міської ради як органу опіки та піклування обов`язок подати апеляційному суду висновок щодо розв`язання спору з документами, на підставі яких він був складений. 07.02.2020 року на адресу Закарпатського апеляційного суду надійшла відповідь органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, в якій зазначено, що умови проживання для дітей кращі у ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_1 , в будинку матері, в якому є можливість забезпечити проживання дітей окремими кімнатами та в більш комфортних ніж у батька умовах. Помешкання обох батьків знаходяться на незначній відстані, що дозволить дітям, безперешкодно в будь-який час навідувати того з батьків, який буде проживати окремо. Будь-яких інших обставин, які б свідчили про суттєві зміни в житті сторін чи неповнолітніх дітей, які б свідчили про можливість чи необхідність змінювати місце проживання останніх, судом не встановлено. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін. Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 3 вересня 2020 року. Головуючий Судді