Постанова 4801 № 146/486/22

Справа № 146/486/22 Провадження № 22-ц/801/916/2023 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2023 рокуСправа № 146/486/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В., за участю секретаря судового засідання Ковальчук О.А., за участю сторін: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Семка В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Вінниці цивільну справу №146/486/22 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2023 року, яке ухвалене суддею Скаковською І.В. в Томашпільському районному суді Вінницької області, повний текст складено 08 березня 2023 року, в с т а н о в и в: В травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визначення місця проживання дітей, мотивуючи позов тим, що 12 жовтня 2014 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який 09 грудня 2021 року рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області було розірвано. У шлюбі народились двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення діти фактично залишились проживати біля відповідача ОСОБА_3 у будинку, який розміщений по АДРЕСА_1 , де вони народились і проживали на час шлюбних відносин. Вважає, що діти мають проживати біля неї за адресою АДРЕСА_2 , так як відповідач не має об`єктивної можливості та не має особливого бажання створити для дітей нормальні сприятливі умови для їх проживання та розвитку. При спілкуванні з дітьми вони виявляють бажання бути біля неї, за нею сумують, не отримуючи від матері належної уваги та турботи. Таким чином, просила суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішити питання щодо стягнення судових витрат. Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, необ`єктивним, а також таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просила скасувати рішення суду, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в якнайкращих інтересах малолітніх дітей їм буде краще і комфортніше проживати разом із матір`ю заадресою: АДРЕСА_2 . Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року. У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження дітей (а.с.11, 12). З копії акта обстеження умов проживання від 16 листопада 2021 року складеного комісією встановлено, що позивач ОСОБА_1 разом із своєю матір`ю ОСОБА_6 проживає в будинку по АДРЕСА_2 . Для виховання та розвитку дітей створено такі умови: окрема кімната, окремі ліжка, письмовий стіл для навчання, телевізор, іграшки. В даному будинку проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Під час відвідування помешкання встановлено, що умови для проживання та розвитку дітей добрі (а.с.8). З копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно видно, що власником будинку по АДРЕСА_2 є ОСОБА_6 (а.с.18). Позивачем до матеріалів справи додано копію висновку опікунської ради при виконкомі Брацлавської селищної ради від 23 грудня 2021 року щодо проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого вирішено: визначити місце проживання дітей біля матері ОСОБА_1 (а.с.10). Актом обстеження умов проживання по АДРЕСА_3 встановлено, що в помешканні створені всі необхідні житлово-побутові умови для комфортного та повноцінного проживання. За цією адресою проживають та мають постійне місце реєстрації ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . Мати дітей ОСОБА_1 із сім`єю не проживає з вересня 2021 року (а.с.42). У довідці про склад сім`ї зазначено, що по АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.50). З довідки виданої «Агрокомплес «Зелена долина» видно, що ОСОБА_8 працює в ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», займає посаду возія (а.с.51). Відповідно до рішення виконавчого комітету Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визначення місця проживання дітей від 24 травня 2022 року №162 вирішено: визначити місце проживання дітей біля батька ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.55). Згідно рішення виконавчого комітету Брацлавської селищної ради від 14 липня 2022 року №90 про проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вирішено затвердити рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Брацлавської селищної ради №21 від 30 червня 2022 року про доцільність проживання малолітніх дітей з матір`ю ОСОБА_1 . Визначити місце проживання малолітніх дітей біля матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.56). Як вбачається з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визначення місця проживання дітей біля батька ОСОБА_3 , жителя с. Гнатків Тульчинського району Вінницької області від 10 серпня 2022 року, вважають за доцільне визначити місце проживання дітей біля батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за його фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 ( а.с.68 69). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для якнайкращого забезпечення інтересів дітей, враховуючи тривалість проживання малолітніх дітей з батьком, їх прихильність до батька, забезпечення сталості їх соціальних зв`язків з батьком, добросовісне виконання батьком батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання, розвитку та навчання, а також відсутність обставин, які можуть негативно впливати на виховання дітей та розвиток, прийшов до висновку, що діти повинні проживати з батьком. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком не можна тлумачити, як наявність у батька переваги перед матір`ю, оскільки мати дітей у такому випадку не обмежена у своєму праві на спілкування з дітьми. Проте, колегія суддів, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»). Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Частинами четвертою - шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), зроблено висновок, що «відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією». В судовому засіданні суду першої інстанції, малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_4 відмовилися висловити свою думку. Апеляційний суд звертає увагу, що незважаючи на те, що обидва з батьків характеризуються позитивно, не мають шкідливих звичок, забезпечені житлом, при цьому мати ОСОБА_1 відразу після розірвання шлюбу звернулась до органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей з нею, тому правильним буде визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 разом з матір`ю. Крім того, в матеріалах відсутні докази того, що мати дітей неспроможна забезпечити належне утримання їх, а також, що вона притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків чи веде аморальний спосіб життя. Колегія суддів вважає, що враховуючи вік дітей (7 і 6 років), психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_11 разом з матір`ю ОСОБА_1 . При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей. Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Апеляційний суд звертає увагу, що приймаючи до уваги малолітній вік дітей, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом їх виховання та формування гармонійної особистості, їх психоемоційної стабільності, той факт, що вихованням малолітніх дітей, крім батька, займається ще й бабуся, яка не повинна і не може замінити мати, а тому доцільним є місце проживання малолітніх дітей саме з матір`ю. Колегія суддів погоджується з тим, що батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть наразі проживати, який позивач зобов`язана забезпечити на основі рівних прав та обов`язків. На думку колегії суддів, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував якнайкращі інтереси дітей, які в силу свого малолітнього віку (7 і 6 років) більше потребують саме материнської уваги та любові, її піклування та турботи. Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, його висновки не відповідають обставинам справи та наданим доказам, суд порушив норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 992,40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1488,60 грн, а всього в сумі 2481 грн. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визначення місця проживання дітей задовольнити. Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2481 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 10 травня 2023 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Матківська М.В. Міхасішин І.В.