Постанова 4856 № 240/7035/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/7035/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 03 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У травні 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Желєзної Т.С. №53248857 від 29 квітня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 74 996,95 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору не враховано той факт, що 29 квітня 2020 року начальником відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з надходженням заяви стягувача. Враховуючи, що будь-яких ефективних заходів, наслідком яких було фактичне стягнення коштів з боржника та реалізація його майна, державним виконавцем вжито не було, тому відсутні підстави для стягнення з позивача виконавчого збору. ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову начальника відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Желєзної Т.С. від 29 квітня 2020 року у ВП №53248857 про стягнення виконавчого збору у розмірі 74 996,95 гривень. Стягнуто з Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) гривень витрат по сплаті судового збору. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Як встановлено із матеріалів справи, на виконання виконавчого листа №369/11566/14-ц від 23 грудня 2016 року в.о. начальника відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області постановою від 17 січня 2017 року відкрито ВП №53248857. 29 квітня 2020 року постановою державного виконавця у ВП №53248857 виконавчий лист №369/11566/14-ц від 23 грудня 2016 року повернутий стягувачу за його заявою на підставі пункту 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 9). Окрім того, 29 квітня 2020 року начальником відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову у ВП №53248857 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виконавчого збору у розмірі 74 996,95 гривень (а.с. 10). 29 квітня 2020 року постановою начальника відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №61946520 з примусового виконання постанови №53248857, виданої 29 квітня 2020 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 74 996,95 гривень (а.с. 11). Позивач, вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Також, при розгляді даної справи судом першої інстанції враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року по справі № 2540/3203/18, відповідно до якого обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий документ виконано не було, реального стягнення грошових коштів не здійснено, а тому у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові. А тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова начальника відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Желєзної Т.С. №53248857 від 29 квітня 2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 74 996,95 гривень є протиправною та підлягає скасуванню. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року. Обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача мотивує тим, що на момент прийняття спірної постанови, редакція статті 27 Закону № 1404-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, передбачала, що виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. А тому, апелянт стверджує, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Відтак вважає, що дії державного виконавця є цілком правомірними та відповідають положенням Закону. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (надалі - Закон № 1404-VІІІ). Так, статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Приписами частини 1 статті 5 цього Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 1404-VІІІ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно із частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Частиною 5 статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також частиною 9 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Частиною 3 статті 37 цього Закону передбачено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. За правилами частини 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Відповідно до положень частини 3 статті 40 Закону № 1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з 28 серпня 2018 року частину 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ змінено, (Законом України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась. Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Як встановлено із матеріалів справи, 29 квітня 2020 року постановою державного виконавця у ВП №53248857 виконавчий лист №369/11566/14-ц від 23 грудня 2016 року повернутий стягувачу за його заявою на підставі пункту 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Після чого державним виконавцем винесена спірна постанова про стягнення з боржника виконавчого збору. При цьому, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню. Відтак, з урахуванням того, що зміни внесені Законом № 2475-VIII погіршили становище боржника ОСОБА_1 , а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів на підставі виконавчого листа №369/11566/14-ц від 23 грудня 2016 року, колегія суддів вважає, що у начальника відділу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Желєзної Т.С. були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 74 996,95 гривень. Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19. У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року справа № 2540/3203/18. З огляду на вищевикладене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII. Окрім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Вищезазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. Колегією суддів враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до вимог статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 07 вересня 2020 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.