Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/6271/13

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 вересня 2020 року м. Чернівці справа № 727/6271/13 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М.І., Перепелюк І.Б. секретар Чубрей І.І. позивач Акціонерне товариство «Дельта Банк» відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 квітня 2017 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Слободян Г.М. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом. Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 156 490 гривень 40 копійок. Посилався на те, що 3 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №642-100/ФКВ-08. Згідно умов вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 182 750 доларів США під 12,6 процентів річних на строк до 2 квітня 2033 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 642-100/Zфпор-08, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено договір про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку. Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «Український промисловий банк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, зокрема і за кредитним договором укладеним із ОСОБА_1 ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 17 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 2 156 490 гривень 40 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 421 767 гривень 98 копійок, заборгованості за процентами в сумі 639 291 гривень 89 копійок, заборгованості з комісії за ведення кредиту в сумі 95 430 гривень 53 копійок. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 квітня 2017 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника та поручителя. Однак позовна давність за цією вимогою спливла, оскільки 20 січня 2009 року у кредитора виникло право на звернення до суду та розпочалася трирічна позовна давність, проте банк звернувся до суду з цим позовом лише 9 липня 2013 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилався на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку позовної давності. Судом помилково встановлено, що останній платіж відповідачами був здійснений 20 січня 2009 року, оскільки такий платіж був здійснений у лютому 2011 року. Отже, висновок суду про початок перебігу строку позовної давності щодо всієї заборгованості за кредитом з 20 січня 2009 року є помилковим. В матеріалах справи відсутні докази про те, що кредиторами було змінено строк виконання зобов`язання до 9 липня 2013 року. Відповідач ОСОБА_2 не був присутнім у судовому засіданні та не подавав до суду заяву про застосування положень закону щодо строків позовної давності. Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи ОСОБА_1 подав заперечення на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважав, що рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 квітня 2017 року є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними. Суд першої інстанції правильно відмовив в позові до позичальника та поручителя у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08 в сумі 1 188 051 гривень 38 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08 в сумі 146 072 гривень 87 копійок за тілом кредиту, 346 940 гривень 32 копійки - заборгованість за відсотками, а всього - 493 013 гривень 19 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку. Право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Позовна давність підлягає застосуванню за заявою не до всієї позовної вимоги, а лише до її частини, що не охоплена трирічним терміном. Правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Вимогу до поручителя про повернення заборгованості шляхом пред`явлення позову було заявлено позивачем лише 7 липня 2013 року, тому поручитель відповідає за заборгованість, що не була прострочена станом на 1 січня 2013 року. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення комісії, апеляційний суд виходив з того, що установлюючи у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк повинен зазначити, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому нарахування банком комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, є незаконним. Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 1 липня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи судове рішення суд виходив з того, щопісля 20 січня 2009 року відповідачами не здійснювалися платежі за кредитним договором. З цим позовом ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду 9 липня 2013 року. Тому позовна давність підлягає застосуванню за заявою відповідача не до всієї вимоги, а лише до її частини, що не охоплена трирічним строком. Оскільки зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором визначено окремими зобов`язаннями із внесенням щомісячних платежів, то строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Згідно з довідкою ПАТ «Дельта Банк», яка міститься у матеріалах справи, заборгованість за кредитним договором виникла станом на 1 січня 2013 року. Банк з цим позовом до суду звернувся 9 липня 2013 року. Задовольняючи позов до поручителя, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_2 припинилася в частині щомісячних зобов`язань поза межами шестимісячного строку з моменту виникнення у банку права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та діє в іншій частині, враховуючи, що вимога банку про дострокове погашення заборгованості (пред`явлено позов) 9 липня 2013 року. Заборгованість за кредитним договором в частині щомісячних платежів у межах шестимісячного строку до дати звернення з позовом до поручителя та поточна заборгованість за кредитним договором підлягає солідарному стягненню з позичальника і поручителя. Розглядаючи цей спір апеляційний суд не врахував зазначених вимог матеріального права та висновків Верховного Суду України, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду, не дослідив належним чином зібраних доказів, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 17 червня 2013 року, який містить розрахунок заборгованості у розрізі щомісячних платежів, та довідки ПАТ «Дельта Банк», і не звернув уваги на те, що цим договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення періодичних платежів на погашення тіла кредиту та процентів. З огляду на це апеляційним судом не з`ясовано, які з пред`явлених банком вимог знаходяться в межах шести місяців за кожним періодичним платежем та чи припинилася порука за окремими платежами.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 3 квітня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 642-100/ФКВ-08. Згідно умов вказаного договору банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 182 750 доларів США під 12,6 процентів річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 3 квітня 2008 року до 2 квітня 2033 року (а.с.6-12 т.1). Згідно з пунктами 2.4, 2.5 кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі не менш як 609 доларів США 17 центів по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Повернення кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок позичальника та/або шляхом внесення готівки до каси банку. Пунктами 1.5, 2.6, 2.7 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника. Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору банк має право вимагати повного виконання кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями умов цього договору та договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати надіслання банку відповідної вимоги повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у випадках, передбачених пунктами а-ж, в тому числі і в випадку порушення позичальником строків платежів, що встановлені договором. Між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 642-100/Zфпор-08, згідно з умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (а.с.15 т.1). 30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь АТ «Дельта Банк», згідно з умовами якого АТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08 (а.с.22-26 т.1). Станом на 17 червня 2013 року ОСОБА_1 банком була нарахована заборгованість в розмірі 2 156 490 гривень 40 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 421 767 гривень 98 копійок, заборгованості за відсотками в сумі 639 291 гривень 89 копійок, заборгованості за комісією в сумі 95 430 гривень 53 копійки (а.с.21 т.1, а.с.43 т.2). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Так, згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності з огляду на наступне. Щодо позовної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором з боржника Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий правовий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. 21 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про застосування до правовідносин положення закону щодо строку позовної давності (а.с.35-37 т.2). З матеріалів справи вбачається, що після 20 січня 2009 року ОСОБА_1 не здійснювалися платежі за тілом кредиту. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається що в лютому 2011 року ОСОБА_1 було сплачено 500 доларів США на погашення відсотків за користування кредитом (а.с.43 т.2). З цим позовом ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду 9 липня 2013 року. Позовна давність підлягає застосуванню за заявою відповідача не до всієї вимоги, а лише до її частини, що не охоплена трирічним строком. З позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що банк просив стягнути заборгованість з відповідачів, яка виникла станом на 17 червня 2013 року. Апеляційний суд не бере до уваги розрахунок ПАТ «ДельтаБанк» (а.с.162 т.2), оскільки такий розрахунок здійснений станом на 1 січня 2013 року, хоча позивач просив стягнути борг станом на 17 червня 2013 року. Отже, враховуючи наведене вище, з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню в межах строку позовної давності борг за кредитним договором за період з 9 липня 2010 року по 17 червня 2013 року. За вказаний період у банку виникло право на стягнення боргу щодо періодичних платежів, які нараховані з червня 2010 року по квітень 2013 року. За період з 9 липня 2010 року по 17 червня 2013 року борг за тілом кредиту складає 21320 доларів США 95 центів виходячи з наступного розрахунку: 609,17х35=21320,95 609,17 - сума щомісячного платежу відповідно до умов кредитного договору 35 - кількість місяців, за які у банку виникло право на стягнення щомісячних платежів за кредитом в межах строку позовної давності. Також з боржника на користь банку підлягають стягненню проценти за користування кредитом. З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 3 квітня 2008 року №642/100/ФКВ-08-1 вбачається, що ОСОБА_1 з 9 липня 2010 року по 17 червня 2013 року було нараховано банком проценти в сумі 46 263 доларів США 22 центів, виходячи з наступного розрахунку: За липень банком було нараховано 1903 долари США 52 центи. Проценти за один день у вказаному місяці складають 61 долар США 40 центів (1903,52/31=61,4). Період з 9 липня по 31 липня 2010 року налічує 23 дні. Отже, за вказаний період проценти складають 1412 доларів США 20 центів (61,4х23=1412,2). За період з 1 серпня 2010 року по 17 червня 2013 року банком було нараховано 44851 долар США 02 центи. За період з 9 липня 2010 року по 17 червня 2013 року банком було нараховано 46 263 доларів США 22 центи (44851,02+1412,2=46 263,22). Отже, за період з 9 липня 2010 року по 17 червня 2013 року банком було нараховано проценти в сумі 46 263 доларів США 22 центи. В лютому 2011 року ОСОБА_1 сплатив проценти на суму 500 доларів США, яку слід відняти від вказаної вище суми процентів. Отже, з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню проценти в сумі 45 763 доларів США 22 центи (46 263,22-500=45763,22). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи є досудові вимоги на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 9 квітня 2013 року(а.с.19,20 т.1). Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16). Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Наведені приписи дають підстави виснувати, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц. З пункту 1.4 кредитного договору вбачається, що кредит ОСОБА_1 був наданий на купівлю нерухомості, тобто є споживчим кредитом. Згідно пунктів 4.2.5, 6.2., 6.3 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями умов цього договору та/або договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом тридцяти календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги від банку (а у випадку передбаченому 4.2.5 - не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки завдані банку. У разі невиконання позичальником вимог про дострокове виконання зобов`язань за цим договором у встановлений строк банк має право стягнути примусово всю заборгованість за цим договором (кредит, проценти, комісії, штрафні санкції та інші платежі). В матеріалах справи відсутні докази про те, що вказані вище досудові вимоги направлялися відповідачам та були ними отримані. Враховуючи наведене встановити факт отримання адресатами досудової вимоги не можливо, а тому відсутні підстави для покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитним договором. Щодо позовної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором з поручителя Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Частинами першою і третьою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Пунктами 2, 3, 10 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором боржником чи поручителем. Тобто договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється. Аналіз вищенаведеної частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору. Пунктом 2.4 кредитного договору передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки. Таким чином, сторони встановили строки виконання позичальником окремих зобов`язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного періодичного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя. У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред`явити вимоги до поручителя. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12. З огляду на вказане з поручителя ОСОБА_2 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, яка виникла в межах шестимісячного строку до звернення позивача до суду з позовом, тобто за період з 9 січня 2013 року по 17 червня 2013 року. За вказаний період у банку виникло право на стягнення бору щодо періодичних платежів, які нараховані з грудня 2012 року по квітень 2013 року. За період з 9 січня 2013 року по 17 червня 2013 року борг за тілом кредиту складає 3045 доларів США 85 центів виходячи з наступного розрахунку: 609,17х5=3045,85 609,17 - сума щомісячного платежу відповідно до умов кредитного договору 5 - кількість місяців, за які у банку виникло право на стягнення щомісячних платежів за кредитом в межах шестимісячного строку. Також з поручителя ОСОБА_2 підлягають стягненню відсотки в межах шестимісячного строку від дня звернення банком до суду з позовом. Однак, з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 3 квітня 2008 року №642/100/ФКВ-08-1 вбачається, що ОСОБА_1 з 1 серпня 2012 року по 17 червня 2013 року відсотки на поточну суму заборгованості нараховано не було (а.с.43 т.3). Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів комісії Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення комісії у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 442/8247/16-ц. Суд апеляційної інстанції вважає, що в позові про стягнення комісії слід відмовити у зв`язку з його безпідставністю, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 3 квітня 2008 року банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої, третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц. Як вбачається зі змісту кредитного договору (п.п. 1.7, 2.10) щомісячна комісія за управління кредитом складає 0,15% від суми кредиту, її нарахування здійснюється щомісячно у валюті кредиту або у гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ на день нарахування. Положення спірного кредитного договору від 3 квітня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісії є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 8 квітня 2020 року у справі №466/2053/17. Щодо стягнення боргу за кредитним договором в доларах США Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Такий правовий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц. З кредитного договору вбачається, що сторони визначили зобов`язання в доларах США, а тому суд вважає, що стягненню підлягає борг за кредитним договором саме в доларах США. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в частині відмови в позові АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредиту та процентів за його користування скасувати та позов у цій частині задовольнити частково. З ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» слід стягнути заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08 в сумі 64 038 доларів США 32 центи, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі в сумі 18 275 доларів США 1 центів та заборгованості за процентами в сумі 45 763 доларів США 22 центи. З ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь АТ «Дельта Банк» слід стягнути солідарно заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08, а саме заборгованість за кредитом в сумі 3045 доларів США 85 центів. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення комісії слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат Відповідно до правил статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову до ОСОБА_4 на суму 64 038 доларів США 32 центи, що становить 23,74 процента від ціни позову (269 801 доларів США 86 центів), та до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на суму 3045 доларів США 85 центів, що становить 1,13 процента від ціни позову. З платіжного доручення від 2 липня 2013 року №44077960 вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 3 441 гривні (а.с.1 т.1). З платіжного доручення від 9 серпня 2017 року №4955406 вбачається, що позивач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 3785 гривень 10 копійок (а.с.90 т.2) З платіжного доручення №494272 від 30 січня 2018 року вбачається, що позивач за подання до суду касаційної скарги сплатив 29 052 гривні, хоча мав сплатити відповідно до вимог закону 6882 гривні (а.с.77 т.3). Отже, позивач поніс витрати на оплату судового збору на загальну сумі 14 108 гривень 10 копійок. З квитанції від 30 травня 2016 року №74 вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 275 гривень 60 копійок (а.с.70 т.1). З квитанції №55 від 19 липня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 275 гривень 60 копійок (а.с.122 т.1). З квитанції №78 від 9 червня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду заяви про перегляд заочного рішення сплатив судовий збір в сумі 275 гривень 60 копійок (а.с.147 т.1). З квитанції №430 від 15 серпня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 275 гривень 60 копійок (а.с.189 т.1). З квитанції №77 від 30 січня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду касаційної скарги сплатив судовий збір в сумі 6 882 гривні (а.с.13 т.3). Отже, відповідач ОСОБА_1 поніс судові витрати на оплату судового збору в сумі 7984 гривні 40 копійок. З квитанції №94 від 1 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду касаційної скарги сплатив судовий збір в сумі 6 882 гривні (а.с.34 т.3). Отже, відповідач ОСОБА_2 поніс судові витрати на оплату судового збору в сумі 6 882 гривні. Позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати в сумі 3426 гривень 65 копійок за рахунок відповідача ОСОБА_1 (14 108,10/100х(23,74+1,13/2)=3429,65), та 79 гривень 71 копійка за рахунок відповідача ОСОБА_2 (14 108,10/100х1,13/2=79,71) Відповідачу ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню судові витрати в сумі 6043 гривні 39 копійок за рахунок позивача (7984,40/100х(100-23,74+1,13/2)= =6043,39). Відповідачу ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню судові витрати в сумі 6843 гривні 12 копійок за рахунок позивача(6 882/100х(100-1,13/2)= 6843,12). Отже, з Акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2613 гривень 74 копійки в рахунок відшкодування судових витрат (6043,39-3429,65=2613,74) З Акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 слід стягнути 6763 гривні 41 копійка в рахунок відшкодування судових витрат(6843,12-79,71=6763,41). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 квітня 2017 року в частині відмови в позові Акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредиту та процентів за його користування скасувати. Позов Акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредиту та процентів за його користування задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08 в сумі 64 038 (шістдесят чотири тисячі тридцять вісім) доларів США 32 центи, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 18 275 доларів США 10 центів та заборгованості за процентами в сумі 45 763 доларів США 22 центи. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року № 642-100/ФКВ-08, а саме заборгованість за кредитом в сумі 3045 (три тисячі сорок п`ять) доларів США 85 центів. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 3 квітня 2017 року в частині відмови в позові Акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення комісії змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнути з Акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 2613 (дві тисячі шістсот тринадцять) гривень 74 копійки в рахунок відшкодування судових витрат. Стягнути з Акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 6763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) гривні 41 копійка в рахунок відшкодування судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 4 вересня 2020 року. Головуючий О.О. Одинак Судді М.І. Кулянда І.Б. Перепелюк