Постанова 4820 № 686/7429/18

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/7429/18 Провадження № 22-ц/4820/1388/20 Категорія: ухвала ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І. секретар судового засідання Гриньова А.М. за участю апелянта розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/7429/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 18 червня 2020 року (повне судове рішення складено 22 червня 2020 року, суддя Чевилюк З.А.) про відмову у розстроченні виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення боргу. Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: В травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розстрочку виконання рішення суду та вказував, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 10 лютого 2020 року стягнуто із нього на користь ОСОБА_2 заборгованість за позикою в розмірі 3220 доларів США, моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та 5000 грн. витрат на правову допомогу. Заявник вказує, що 17 березня 2020 року ним частково було погашено заборгованість у розмірі 200 доларів США. Заявник зазначає, що в зв`язку із запровадженням на території України режиму надзвичайної ситуації в зв`язку із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та те, що він є багатодітним батьком і на його утриманні перебуває четверо дітей, тому він не має можливості вчасно погасити існуючу заборгованість. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд розстрочити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 10 лютого 2020 року рівними частинами щомісячно на період один рік з дня постановлення ухвали. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 18 червня 2020 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із цією ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, суд першої інстанції не надав жодної оцінки тим фактам, що на території України до 12 травня 2020 року було введено режим надзвичайної ситуації і що на його утриманні перебуває четверо дітей, що свою чергу позбавляє можливості вчасно погасити борг. Разом з тим, апелянт вказує, що суд безпідставно зазначив в рішенні, що він офіційно працевлаштований та має стабільний заробіток. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити. Апелянт ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених. Позивач ОСОБА_2 до суду не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів, заслухавши апелянта та суддю-доповідача, дослідивши матеріали, справи дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання рішення залишилося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин цієї конкретної справи, не може бути виправданим. Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до частин 1, 3, 4, 5 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Системний аналіз зазначеної норми законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування статей 435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 10 лютого 2020 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за позикою в розмірі 3220 доларів США, моральну шкоду 2000 грн., витрати на правову допомогу 5000 грн. та судовий збір у розмірі 1519,78 грн. на користь держави. (а.с. 139-140). Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24 лютого 2020 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2250 грн. судових витрат у виді оплати послуг експерта (а.с.142). Відмовляючи в задоволені заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для її задоволення. Колегія судів погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Твердження апелянта про те, що введення надзвичайної ситуації в країні через пандемію є винятковою обставиною для розстрочення виконання рішення суду не заслуговують на увагу. Так, відповідно до положень ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Винятковими можуть бути визнані обставини, які безпосередньо пов`язані з життям людини, оскільки в іншому разі порушуватимуться інтереси стягувача. Встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року № 291«Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» замінено у постанові Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2020 р. № 262: 1) у пункті 1 цифри і слово 24 квітня замінити цифрами і словом 11 травня; 2) у пункті 2: в абзаці першому цифри і слово 24 квітня замінити цифрами і словом 11 травня. Встановлено, що на час постановлення судом оскаржуваного судового рішення на території України діяв адаптивний карантин з певними обмеженнями, що визначені для «червоної», «помаранчевої», «жовтої» та «зеленої» зон. І Хмельницька область станом на червень 2020 року відносилася до «зеленої» зони, на якій діяли обмеження щодо проведення масових заходів за участю більше однієї особи на 5 кв. метрів площі будівлі або території (якщо захід проводиться на відкритому повітрі), а також діяльність кінотеатрів та закладів культури з наповненістю кінозалів або залів понад 50 відсотків місць у кожному окремому кінозалі або залі; 2) здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на цей транспортний засіб. З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що запровадження на території Хмельницької області обмежень «зеленої» зони не є винятковою обставиною, яка є підставою для розстрочення виконання рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що підставою для розстрочки виконання рішення суду є перебування на утриманні ОСОБА_1 четверо дітей, не є тією обставиною, що обумовлює об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, наявність яких робить його виконання неможливим. Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково вказав, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований та має стабільний заробіток, адже доказів на спростування цих обставин апелянтом як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції надано не було. З огляду на вищенаведене та враховуючи ту обставину, що договір позики між сторонами було укладено 13.11.2015 року і ОСОБА_1 зобов`язався повернути взяті у борг грошові кошти до 15.01.2016 року; термін розгляду справи №686/7429/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення боргу з 06.04.2018 року по 10.02.2020 року та суму повернутих коштів позичальником за цей період; відсутність доказів про повернення ОСОБА_1 на користь стягувача боргу на виконання рішення суду, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для відстрочки виконання судового рішення. Судова колегія критично оцінює аргументи апелянта про те, що у нього скрутне матеріальне становище, що перешкоджає виконанню судового рішення, адже ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин. Разом з тим колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що складне матеріальне становище не завжди має характер особливих або виняткових обставин, тому матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для не виконання судового рішення, яке набрало законної сили, та не є обставиною, що утруднює його виконання. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді заяви ОСОБА_1 судом першої інстанції були дотримані норми процесуального права, а тому оскаржувана ухвала, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлений 04 вересня 2020 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай