Постанова Східний апеляційний господарський суд № 913/427/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "31" серпня 2020 р. Справа № 913/427/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С., за участю секретаря судового засідання Ярош В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області (вх. №191 Л/1) на рішення Господарського суду Луганської області від 03.12.2019 у справі № 913/427/19, за позовом керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, вул.Менделєєва, буд.65, м.Лисичанськ Луганської області, 93100 в інтересах держави в особі позивача Лисичанської міської ради Луганської області, вул. ім.М.Грушевського, буд.7, м.Лисичанськ Луганської області, 93100, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермет-2009", вул.Силікатна, буд.7, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, про повернення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 1 095 830,91 грн,- ВСТАНОВИЛА: Керівник Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі позивача Лисичанської міської ради Луганської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермет-2009" з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 1095830 грн 91 коп. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що відповідач всупереч вимогам ст.ст. 93, 116, 125, 126, 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 151, 153 Господарського кодексу України, ст.16 Закону України Про оренду землі, здійснює користання земельної ділянки, яка розташована на території Лисичанської міської ради Луганської області за адресою: м.Лисичанськ, вул.Незалежності, 128, без оформлення належним чином права користування та його державної реєстрації, не сплачуючи орендну плату. За вказаних обставин, на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України прокурором заявлено до стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування відповідачем вказаною земельною ділянкою, обраховані за період з 13.06.2017 по 30.04.2019. Рішенням Господарського суду Луганської області від 03 грудня 2019 року у справі 913/427/19 в задоволенні позову відмовлено. Рішення обґрунтовано відсутністю будь-яких доказів виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, тобто доказів формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а також відсутністю доказів проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, Витягу з нормативної грошової оцінки землі, що в свою чергу виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю. Заступник прокурора Луганської області з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтуванні апеляційної скарги вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтермет-2009" є власником нерухомого майна за адресою: м.Лисичанськ, вул.Незалежності, 128, а відтак користується земельною ділянкою без оформлення належним чином права на неї та без оплати вартості відповідного користування. За твердженням прокурора, саме відповідач, відповідно до положень статті 123 Земельного кодексу України, зобов`язаний розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та здійснити її формування. Одночасно прокурор вказує, що для підтвердження розміру орендної плати, Лисичанською міською радою здійснено розрахунок відповідної плати на підставі належних вихідних даних. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03 серпня 2020 року задоволено клопотання Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області щодо поновлення провадження у справі 913/427/19, поновлено провадження у справі 913/427/19, розгляд апеляційної скарги заступника прокурора Луганської області на рішення Господарського суду Луганської області від 03 грудня 2019 року у справі 913/427/19 призначено на "31" серпня 2020 р. о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань

132. У судове засідання, яке відбулось 31 серпня 2020 року, представники сторін не з`явились. 31 серпня 2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності (вх.№8056). Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка від 02.11.2018 143737765) ТОВ "ІНТЕРМЕТ-2009" належить нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Лисичанськ, вул. Незалежності, 128, а саме : -будівля насосної з відстійником, загальною площею 150 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1180 від 15.06.2017, дата державної реєстрації 15.06.2017; -будівля прохідної, загальною площею 72 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1179 від 15.06.2017, дата державної реєстрації 15.06.2017; -будівля цеху рукавного виробництва, загальною площею 1754,3 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1178 від 15.06.2017, дата державної реєстрації 15.06.2017; -будівля цеху дорнових рукавів, загальною площею 12879 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1177 від 15.06.2017, дата державної реєстрації 15.06.2017; -будівля насосної станції оборотного водопостачання, загальною площею 1260 кв.м., придбано на підставі договору купівлі-продажу 1140 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля насосної станції оборотного водопостачання, загальною площею 7802 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1138 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху неформової техніки, загальною площею 5570 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1137 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху клінових пасів, загальною площею 8389,7 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1136 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху формової техніки, загальною площею 6334 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1133 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху формової техніки, загальною площею 11705 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1134 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху формової техніки, загальною площею 1944 кв.м, придбано на підставі договору купівлі- продажу 1132 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху формової техніки, загальною площею 6334 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1135 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля вузлу обліку газу, загальною площею 17 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1129 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху КІПі А, загальною площею 972 кв.м., придбано на підставі договору купівлі- продажу 1130 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля парокотельні 1-ї черги, загальною площею 540 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1131 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля гаража цеху зв`язку, загальною площею 265,6 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1139 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля вузлу обліку газу, загальною площею 17 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1129 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля адміністративно-побутового приміщення загальною площею 288 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1126 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля автогаражу, загальною площею 84 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1127 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля компресорної станції, загальною площею 864 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1128 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля складу у блоці склада 1, загальною площею 2160 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1101 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля складу регенерату загальною площею 203 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1102 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля прохідної, загальною площею 36 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1125 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля прибудови до складу загальною площею 48,5 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1100 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля першої черги складу тривалого зберігання, загальною площею 7920 кв.м., придбано на підставі договору купівлі-продажу 1099 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля побутових приміщень ВМТЗ, загальною площею 360 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1098 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля побутових приміщень ВМТЗ, загальною площею 108 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1097 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля блоку складу 2, загальною площею 17172 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1096 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля блоку складу 1, загальною площею 10044 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1095 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля автовагової, загальною площею 36 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1094 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля 2-га черга складу тривалого зберігання, загальною площею 7100 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1093 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля ремонтно-механічного цеху, загальною площею 5279 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1092 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху пресформ, загальною площею 6912 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1091 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху рукавного виробництва, загальною площею 6912 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1090 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху бездорнових рукавів, загальною площею 10103 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1089 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху фактісоварки, загальною площею 746,3 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1088 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля адміністративно-побутового корпусу, загальною площею 7185 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1086 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля заводоуправління, загальною площею 5610,8 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1085 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля цеху гумових тканин, загальною площею 12492 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1087 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля гаража для легкового автомобіля, загальною площею 396 кв.м., придбано на підставі договору купівлі-продажу 1084 від ) 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017; -будівля ремонтно-будівельного цеху, загальною площею 3639,1 кв.м, придбано на підставі договору купівлі-продажу 1083 від 13.06.2017, дата державної реєстрації 13.06.2017 (Том 1, а.с. 27-53). Зазначене нерухоме майно було придбано відповідачем за результатами проведеного аукціону з продажу майна підприємства-банкрута ВАТ "Лисичанський завод гумових технічних виробів". В матеріалах справи наявна копія рішення Виконавчого комітету Лисичанської міської ради депутатів трудящих від 08.04.1960 року 267 "Про відвід земельної ділянки для будівництва завода гумово-технічних виробів", яким було вирішено виділити для будівництва завода земельну ділянку розміром 100 га (а.с.74, т.1). У листі 2302/01-16 від 24.07.2019 Лисичанська міська рада вказує, що ВАТ "Лисичанський завод гумових технічних виробів" правовстановлюючі документи на землю не оформлювались, державний акт на право користування земельною ділянкою не видавався. Станом на 01.01.2016 відповідно до інформації Відділу у м.Лисичанську ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 29.03.2018 8-12-0.29-195/104-18 за статистичною звітністю Державного земельного кадастру за ВАТ "Лисичанський завод ГТВ" враховувалось 68,6161 га земель по промисловому майданчику за адресою: м.Лисичанськ, вул.Незалежності (колишня назва вул.Орджонікідзе), 128, без правовстановлюючих документів на землю (т. 1, а.с.66-67; т.2, а.с.224). Відповідно до листа від 10.06.2019 102 ліквідатора ВАТ "Лисичанський завод ГТВ", земельна ділянка проммайданчика ВАТ "Лисичанський завод ГТВ" використовувалась з 1960 року згідно рішення Виконавчого комітету Лисичанської міської ради депутатів трудящих від 08.04.1960 року 267 на праві користування, на підставі цього документу здійснювали плату на землю. Нарахування земельного податку було припинено датою прийняття постанови господарським судом про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Після реалізації з аукціону більшості майна ліквідатор звернувся до міського голови з питанням щодо виключення земельної ділянки з Держземкадастру. У відповіді Лисичанської міської ради від 21.03.2018 1304/01-21 повідомлено, що відповідне рішення про зняття із статистичного обліку ДЗК земельної ділянки ВАТ "Лисичанський завод гумових технічних виробів" площею 100 га може бути прийнято радою лише після повного відчуження нерухомого майна за адресою м.Лисичанськ, вул.Незалежності

128. Також ліквідатором повідомлено, що станом на 01.06.2019 залишилось нереалізованим наступне майно з ліквідмаси: об`єкти цивільного захисту, гуртожитків, об`єкту Пождепо" (Том 1, а.с.65). Листом від 11.02.2019 15/0/194-19 Головне Управління Держгеокадастру у Луганській області повідомило Управління власності Лисичанської міської ради про те, що земельна ділянка за адресою : м. Лисичанськ, вул. Незалежності, 128 не сформована та не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, тому не можливо надати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Базова вартість 1 кв.м. землі у м. Лисичанськ станом на 01.01.2017 складає 263,54 грн, на 01.01.2018 263,54 грн, на 01.01.2019 263,54 грн (т.1, а.с.73). За інформацією Лисичанської міської ради (за 2150/01-16 від 14.05.2019) останньою не приймались рішення про надання земельних ділянок, що знаходяться під вказаними об`єктами нерухомості за адресою : м. Лисичанськ, вул. Незалежності, 128, в користування, договори оренди земельних ділянок з ВАТ "Лисичанський завод гумових технічних виробів" або TOB "Інтермет-2009" не укладались. В матеріалах справи також наявне листування сторін. Зокрема, листами 6550/01-21 від 08.11.2018, 7259/01-21 від 19.12.2018 Лисичанська міська рада повідомляла ТОВ "Інтермет-2009" про необхідність прийняття заходів щодо оформлення права користування земельними ділянками відповідно до діючого законодавства України, наслідків не оформлення належним чином права користування земельними ділянками та умови у добровільному порядку сплати безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок, а також необхідності проведення робіт з рекультивації земель у разі демонтажу об`єктів нерухомого майна (т. 1, а.с.75-80). ТОВ "Інтермет-2009" у листах-відповідях 7 від 24.01.2019 та 56 від 04.12.2018, повідомляло Лисичанську міську раду, що майно було придбане для подальшого демонтажу та переробки на металобрухт (Том 1, а.с.81-83). Прокурор у позовній заяві та позивач в письмових поясненнях зазначає, що відповідач, набувши у власність вказане нерухоме майно, здійснює користування земельною ділянкою за адресою - м. Лисичанськ, вул. Незалежності, 128, яка належить до комунальної власності, розташована на території Лисичанської міської ради Луганської області. Користування земельною ділянкою здійснюється без оформлення належним чином права користування та його державної реєстрації, не сплачуючи орендну плату, у зв`язку з чим, на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України прокурором заявлено до стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою. Згідно з наданими позивачем розрахунками, розмір збережених ТОВ "Інтермет-2009" коштів, який підлягає відшкодуванню останнім за період користування земельною ділянкою з 13.06.2017 по 30.04.2019 становить 1 095 830 грн 91 коп., які прокурор просить стягнути з відповідача. Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, зокрема посилаючись на недоведеність заявлених позовних вимог та необґрунтованість наведеного розрахунку. Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів враховує таке. Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді. Згідно ч. 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ч.3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті). Частиною 1 статті 55 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті. Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи. Відтак, тлумачення п.3 ч.1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 статті 129 Конституції України). Аналізуючи ч.3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" можна зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2)у разі відсутності такого органу. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Відповідно до висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №587/430/16-ц від 26 червня 2019 року прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: -якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; -у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35). Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. У даній справі обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави, прокурор зазначає, що невиконання ТОВ "Інтермет-2009" обов`язків покладених вимогами земельного законодавства, а саме: ухилення від укладення договору оренди земельної ділянки, та як наслідок безкоштовне користування земельною ділянкою - підриває засади бюджетного процесу щодо наповнення місцевого бюджету та призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України. В свою чергу, за твердженням прокурора, Лисичанська міська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, захист законних інтересів держави належним чином не здійснює. Вказані порушення, мають довготриваючий у часі характер та про їх існування з самого початку їх виникнення відомо посадовим особам Лисичанської міської ради, які незважаючи на це, не вжили жодних заходів спрямованих на усунення зазначених порушень, а обмежились лише складанням розрахунку та повідомленням відповідача про необхідність виконати вимоги законодавства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Тобто, Великою Палатою Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 підтверджено, що невжиття компетентним органом протягом розумного строку після отримання повідомлення від прокуратури заходів щодо самостійного подання позову, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, та є самостійною підставою для представництва прокурор інтересів держави і суспільства відповідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру". З матеріалів справи вбачається, що у листі від 30 липня 2019 року, надісланого на запит прокуратури №4388вих.19 від 26 липня 2019 року, Лисичанська міська рада зазначила про скрутний фінансовий стан, в силу якого остання не мала змоги звернутись раніше з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермет-2009" про стягнення коштів за користування земельною ділянкою, та прохало Лисичанську місцеву прокуратуру розглянути питання щодо можливості подання позову прокуратурою в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради (Том 1, а.с.71-72). У даному випадку матеріалами справи свідчать, що у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Лисичанською місцевою прокуратурою надіслано Лисичанській міській раді повідомлення (запити) щодо питання подання нею позову до суду. У відповідь на таке повідомлення Лисичанською міською радою вказано про не вчинення нею дій, спрямованих на подання позову до господарського суду та відсутність фінансової можливості на реалізацію відповідних дій. Відтак, Лисичанською міською радою особисто підтверджено не здійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, та вказано про неможливість вчинення таких дій у подальшому в силу відсутності фінансової можливості на їх реалізацію. За таких обставин колегія суддів вважає доведеною з боку прокурора бездіяльність Лисичанської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави. З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2019 року Лисичанською місцевою прокуратурою надіслано Лисичанській міській раді повідомлення про звернення до Господарського суду Донецької області з відповідним позовом. Колегія суддів враховує, що можливість використання відповідачем безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, у вигляді орендної плати, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходження платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах безпосередньо належить до інтересів держави. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з аргументами суду першої інстанції з приводу дотримання прокуратурою процедури встановлення підстав для представництва, визначеної статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів вказує про таке. Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт "ґ" частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій"). За змістом частини 1 статті 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути землевласники та землекористувачі, а також зокрема і органи місцевого самоврядування, В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції). Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності". Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зокрема, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України). В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою ТОВ "Інтермет-2009". Предметом позову у справі, яка розглядається, є саме вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення відповідачем договорів купівлі-продажу нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці за адресою - м. Лисичанськ, вул. Незалежності, 128, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування зазначеною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з Лисичанською міською радою Луганської області та державної реєстрації такого права. Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі 902/794/17, від 04.02.2019 у справі 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах 922/207/15 і 922/5468/14. Отже до правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню саме положення статті 1212 Цивільного кодексу України, що було правильно визначено прокурором. Разом з цим, суд відзначає, що в силу положень статей 74, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи із заявлених позивних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, при вирішенні спору суд керуються наступним. За змістом визначення, наведеного у частині 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Згідно з частиною другою розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі"). Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України. Відповідна правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі 920/739/17. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти. Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", судом встановлено, що земельна ділянка, яка знаходиться в м.Лисичанськ, вул. Незалежності 128, на якій розташовані нежитлові приміщення відповідача, та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти - орендну плату, взагалі не була сформована як об`єкт цивільного права, і зокрема протягом зазначеного позивачем періоду з 13.06.2017 по 30.04.2019. Так позивачем самостійно було визначено розмір зобов`язання шляхом арифметичного розрахунку, і зокрема площі земельної ділянки, використовуючи окремо метраж площі під адміністративними будівлями та землями промислових територій (Том 1, розрахунки а.с.84-86, 148-153). Аргументи апелянта стосовно неможливості самостійного ініціювання Лисичанською міською радою розроблення технічної документації, а відтак і формування земельної ділянки, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 26 Закону України "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Проте оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, безпідставними є доводи прокурора/позивача про необов`язкову наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю. Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2303.1995 213 (далі - Методика). Згідно з пунктом 21 якої нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо). Всупереч аргументам апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що оскільки прокурор заявив вимогу про стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді саме орендної плати, нарахування мають здійснюватися саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки, а із наведених прокурором та позивачем розрахунків зазначене не вбачається. Як було з`ясовано судом, розрахунок площ земельної ділянки під об`єктами нерухомості відповідача було виконано позивачем самостійно з урахуванням технічної документації об`єктів, у тому числі врахування етажності споруд, базової вартості 1 м2 землі у м.Лиисчанськ та рішень Лисичанської міської ради 77/1236 від 25.12.2014 Про внесення змін в Порядок розрахунку орендної плати за землю на території м.Лисичанськ та 33/445 від 10.07.2017 Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності м.Лисичанськ, без проведення нормативно грошової оцінки земельної ділянки за адресою м.Лисичанськ, вул. Незалежності

128. Із матеріалів справи вбачається, що розрахунок позовних вимог було здійснено за період з 13.06.2017 до 14.06.2017 включно, на площу 123116 м2 за об`єктами, які були придбані відповідачем 13.06.2017 та складає 5333 грн 59 коп. (використовуючи загальні дані нормативно грошової оцінки 1 кв.м., встановленої по м. Лисичанську на 01.01.2017). За період з 15.06.2017 до 30.04.2019 включно орендна плата розрахована на загальну площу земельних ділянок, але окремо для площі самостійно визначеної позивачем під адміністративними будівлями та землями промислових територій. Під адміністративними будівлями сума орендної плати за площу 2683 м2 за розрахунком позивача склала 39809 грн 44 коп. Під промисловими землями підприємств загальний розрахунок неодержаної власником землі орендної плати складається двох періодів у зв`язку зі зміною ставки орендної плати землі для розміщення промислових територій підприємств загальною площею понад 10 га: з 15.06.2017 до 31.12.2017 включно за площу, визначену самостійно позивачем 134119 м2 - 581025 грн 56 коп., з 01.01.2018 до 30.04.2019 - 469662 грн 32 коп. Отже, розмір земельної ділянки (межі та площа) визначалися самостійно позивачем, а на обґрунтування їх визначення органом прокуратури та позивачем були долучені : копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно та інформація з сайту Вищого Господарського суду України повідомлення щодо розміщення оголошення про проведення електронних торгів. На підтвердження обґрунтованості застосування у розрахунку розмірів нормативно грошової оцінки 1 кв.м., встановленого по м. Лисичанську на відповідні роки надано лист від 11.02.2019 15/0/194-19 Головного Управління Держгеокадастру у Луганській області (Том 1, а.с.27-53, 73, 154-160). Однак, вказані документи, та складений на їх підставі розрахунок позивача, в якому враховано розмір нормативно - грошової оцінки виходячи з загальної вартості 1 кв.м землі в м. Лисичанську, не можуть бути належними доказами у цій справі в розумінні статей 73, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сформованості відповідної земельної ділянки як об`єкту, встановлення її меж та площі, а також проведення її нормативно грошової оцінки, необхідної для обрахунку, оскільки зазначене суперечить вимогам Закону України "Про оцінку земель" та статті 79-1 Земельного кодексу України. Чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі вказаних документів, які не є документацією землеустрою згідно з положеннями статей 25, 26, 50 Закону України "Про землеустрій". Лист Головного Управління Держгеокадастру у Луганській області із даними розмірів нормативно грошової оцінки 1 кв.м., встановленого по м. Лисичанську на відповідні роки не можна ототожнювати із технічною документацією про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, на яку посилається позивач, за адресою - м.Лисичанськ, вул. Незалежності

128. В матеріалах справи взагалі відсутня відповідна технічна документація стосовно цієї земельної ділянки за вказаною адресою, на якій розташовані нежитлові приміщення, придбані відповідачем. Оскільки земельна ділянка не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, остання не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень статті 79-1 Земельного кодексу України. Враховуючи вищевикладене, застосування норми статті 1212 Цивільного кодексу України в даному випадку є неможливим внаслідок відсутності майна в розумінні статті 190 Цивільного Кодексу України, яке зберіг відповідач (право користування сформованою земельною ділянкою) Крім того, такі обставини виключають можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. За змістом п. 289.1 ст. 289 ПК України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. За вказаних обставин, на противагу аргументам апелянта, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість розрахунку позивача, як підстави для відмови в задоволенні позову. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалене з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги заступника прокурора Луганської області та залишення без змін рішення Господарського суду Луганської області від 03.12.2019 у справі № 913/427/19. В силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Луганської області від 03.12.2019 у справі № 913/427/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 04 вересня 2020 року. Головуючий суддя В.В. Россолов Суддя О.В. Ільїн Суддя В.С. Хачатрян