Постанова Львівський апеляційний суд № 463/838/18

Справа № 463/838/18 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/3368/19 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Крайник Н. П. суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р. П. при секретарі: Симець В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 04 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої неналежним зберіганням речового доказу, - ВСТАНОВИВ: 19.02.2018 року позивач звернувся з позовом до Головного управління національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби Українипро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неналежним зберіганням речового доказу. Позовні вимоги мотивував тим, що у провадженні Рівненського ВП ГУ НП в Рівненській області перебуває кримінальне провадження №12013190010006737 від 10.12.2013 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 358 КК України. В рамках даного кримінального провадження, приблизно у 2007 році, слідчим Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_4 , було вилучено, як речовий доказ автомобіль марки Plymuth Voyager, 1987 року випуску, привезений ним зі США. Через певний час, працівниками правоохоронних органів було запропоновано повернути йому даний автомобіль, однак він відмовився, оскільки автомобіль було суттєво пошкоджено під час зберігання як речового доказу. Факт неналежного зберігання автомобвляя, як речового доказу, підтверджується листами Рівненської місцевої прокуратури. Вважає, що пошкодженням належного йому майна, йому було завдано матеріальну шкоду в розмірі 104 127, 68 грн, та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зазначає, що поза увагою суду залишилося те, що у провадженні Рівненського ВП ГУ НП в Рівненській області перебуває кримінальне провадження №12013190010006737 від 10.12.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України. Суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування зазначеного кримінального провадження для його огляду при розгляді даної справи, чим позбавив позивача права на належний захист своїх інтересів. Саме в рамках даного кримінального провадження, приблизно у 2007 році, слідчим Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_4 , було вилучено, як речовий доказ належний йому автомобіль марки «Plymuth Voyager», 1987 року випуску, привезений ним зі США. Суд не врахував, що він відмовився отримати речовий доказ через його незадовільний технічний стан , який став наслідком неналежного зберігання автомобіля, як речового доказу, в період до 2018 року, щопідтверджується листами Рівненської місцевої прокуратури. Вважає, що наданими ним доказами повністю підтверджується заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В судовому засіданні представник апелянта адвокат Тимчишин М.Й. скаргу підтримав, надав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви та апеляційної скарги, просив скаргу задоволити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Представник Головного управління національної поліції в Рівненській області Никитюк Т.В. проти скарги заперечила, просила у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено доказів пошкодження автомобіля марки Plymuth Voyager, кузов № НОМЕР_1 саме внаслідок неналежного зберігання такого з вини відповідача. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Матеріалами справи встановлено, що автомобіль марки Plymuth Voyager,1987 року випуску був завезений ОСОБА_3 на територію України 15.10.1999 р. відповідно до декларації на ввезення/вивезення транспортного засобу індивідуального користування. Також згідно даної декларації позивач зобов`язався вивезти вказаний автомобіль назад в США до 15.12.1999 р. (том 1 арк.спр.76). Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчим Рівненського ВП ГУ НП в Рівненській області здійснюється розслідування кримінального провадження №12013190010006737 від 10.12.2013 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.358 КК України. (том 1 арк.спр. 190) В межах кримінального провадження №12013190010006737,порушеного за ознаками правопорушення передбаченого ч.2 ст.190 КК України, автомобіль марки Plymuth Voyager,1987 року випуску, визнано речовим доказом та прилучено до кримінальної справи №1-1539-05 (постанова про визнання предмету речовим доказом та прилучення його до справи від 10 квітня 2008 року). В межах цього кримінального провадження 31 серпня 2007 року слідчим було проведено огляд місця події, а саме було оглянуто автомобіль марки Plymuth Voyager, 1987 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , яким встановлено ряд ушкоджень, наявних на автомобілі на момент проведення такого, що підтверджується протоколом огляду місця події. Із змісту вказаного протоколу вбачається, що автомобіль для огляду був наданий ОСОБА_5 (том 1 арк.спр.163,191). Як вбачається з висновку № 0578 судової автотоварознавчої експертизи від 12.01.2009, огляд автомобіля марки Plymuth Voyager, кузов № НОМЕР_1 , проводився у присутності зацікавлених осіб - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час огляду автомобіля було виявлено заміну двигуна, відсутність акумулятора та бокових вікон. Згідно з вказаним висновком ринкова вартість автомобіля марки Plymuth Voyager, 1987 року випуску, кузов № НОМЕР_1 на момент огляду, складала 10 275,56 грн. (том 1 арк.спр.164-176). Як пояснив позивач в суді першої інстанції, для проведення вказаної експертизи автомобіль також надавав ОСОБА_5 , а отже, станом на 2009 р. ОСОБА_5 продовжував ним користуватись. Як вбачається з протоколом огляду і затримання транспортного засобу, автомобіль марки Plymuth Voyager було вилучено у ОСОБА_5 слідчим Рівненського МВ УМВС лише 08.04.2011 р. та поміщено на спецмайданчик тимчасового затримання транспортних засобів в м. Рівне, вул. Дворецька. Згідно протоколу на спецмайданчик автомобіль поступив із значними технічними пошкодженнями. (том 2 арк.спр.88) Відповідно до показань свідка ОСОБА_5 , які були надані ним в процесі проведення слідчої дії (допиту), автомобіль Plymuth Voyager передав йому ОСОБА_3 приблизно в 2000-2001 роках та він постійно знаходився у нього до передачі автомобіля Рівненському МВ УМВС. Згідно показів ОСОБА_5 автомобіль вже на той час був старий, пошкоджений зберігався ним на дворі під відкритим небом (том 1 арк.спр.177-179) Постановою слідчого від 28.05.2012 р. кримінальну справу по заволодінню грошовими коштами ОСОБА_3 вчиненого шляхом шахрайства ОСОБА_5 закрито, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_5 ознак складу злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Речовий доказ автомобіль марки Plymuth Voyager, кузов № НОМЕР_1 вирішено повернути власнику (том 1 арк.спр.116-117) Зазначена постанова неодноразово скеровувалась позивачу, що підтверджується копією супровідних листів (том 1 арк.спр.118, 119). Крім того, листами від 24.12.2012, 09.08.2013 позивача вкотре повідомлено, що на підставі постанови про закриття кримінальної справи автомобіль марки Plymuth Voyager, кузов № НОМЕР_1 підлягає поверненню, для чого ОСОБА_3 необхідно з`явитися до слідчого за місцем досудового слідства (том 1 арк.спр.122, 124) З Висновку службового розслідування від 10 грудня 2018 року проведеного з метою встановлення або спростування факту неналежного зберігання речового доказу у кримінальному провадженні №12013190010006737 встановлено, що відповідно до рапорту слідчого Красовського М.С. від 23.04.2008, він пропонував потерпілому ОСОБА_3 забрати автомобіль, однак ОСОБА_3 відмовився забрати автомобіль. (том 2 арк.спр.20-32) Відтак, судом встановлено, що починаючи з 2001 р. по 08.04.2011 р. автомобіль знаходився в користуванні ОСОБА_5 зі згоди ОСОБА_3 . З 28.05.2012 р., у зв`язку із закриттям кримінального провадження, слідчі органи неодноразово зверталися з письмовими листами до позивача про необхідність отримання ним належного йому автомобіля, який було прилучено до кримінальної справи як речовий доказ. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Приписами ч.1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України). Згідно з висновком, викладеним у постанові Пленуму Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», у якому суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). Питання, пов`язані зі зберіганням речових доказів регулюються Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, яка була затверджена спільним Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрація України № 51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010. Згідно з п. 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України N 6/5 ( z0106-96 ), Генеральної прокуратури України N 3 ( z0106-96 ), Міністерства фінансів України N 41 (z0106-96) від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131). Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки. Разом з цим, не забезпечення належного зберігання та втрата речі визнаної речовим доказом дає підстави для виникнення цивільно-правової відповідальності. Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. В матеріалах справи відсутні докази пошкодження автомобіля марки Plymuth Voyager, кузов № НОМЕР_1 внаслідок неналежного зберігання такого з вини відповідача, та встановлено, що автомобіль було вилучено лише в 2011 році та позивачу протягом тривалого строку неодноразово повідомлялось про те, що такий може бути повернутий йому, як власнику. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду апеляційний суд не встановив. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 04 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 31.08.2020 року. Головуючий: Крайник Н. П. Судді: Шеремета Н. О. Цяцяк Р. П.