Ухвала КАС ВС № 320/1954/19

УХВАЛА 02 вересня 2020 року м. Київ справа № 320/1954/19 провадження № К/9901/20271/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Н.В. Коваленко, суддів: А.І. Рибачука, В.М. Шарапи, перевіривши касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо відмови їй у продовженні терміну дії посвідчення інваліда війни ІІ групи та встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними; - зобов`язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області видати їй посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року, позов задоволено. Визнано дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у продовженні терміну дії посвідчення інваліда війни ІІ групи та встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області видати ОСОБА_1 посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи довічно. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Згідно із відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до суду 11 серпня 2020 року. За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого. Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначене узгоджується також з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може будь також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. За змістом пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Предметом розгляду в цій справі є оскарження дій відповідача щодо видачі особі посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи довічно. Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. Отже, справа в силу пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності. Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики. Довід скаржника про відсутність висновків Верховного Суду у цій категорії справ не може бути підставою для касаційного перегляду рішень у справах незначної складності, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження. Виключення із вказаних справ визначені у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, про наявність яких не вказано в касаційній скарзі. В решті, відповідач на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховним Судом також досліджено і взято до уваги: предмет позову, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство та судову практику, що склалась у такій категорії справ, а також значення справи для сторін та суспільства. Наведене у своїй сукупності свідчить про незначну складність даної справи. Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити. Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Надіслати Управлінню соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя А.І. Рибачук Суддя В.М. Шарапа