Постанова КЦС ВС № 320/7396/16-ц

Постанова Іменем України 26 серпня 2020 року м. Київ справа № 320/7396/16-ц провадження № 61-38488св18 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач: Мелітопольська державна нотаріальна контора, третя особа: ОСОБА_2 , заявник (особа, яка подала апеляційну скаргу) - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року у складі судді Горбачової Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року у складі судді Дашковської А. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Мелітопольської міської державної нотаріальної контори, у якій просили визнати ОСОБА_1 спадкоємцем майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Мелітопольської міської державної нотаріальної контори про визнання ОСОБА_5 спадкоємцем майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без розгляду та прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Мелітопольської міської державної нотаріальної контори, в якій позивачка просила визнати її власником земельної ділянки площею 600,14 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнювала свої позовні вимоги. Свої остаточні уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 10 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В. За умовами цього договору ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 600,14 кв.м та сплатила за житловий будинок 25 250,00 грн. ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку за вказаною адресою ще 22 червня 2000 року на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1062,0 кв.м. Згодом, 05 травня 2005 року частину земельної ділянки площею 461,92 кв.м ОСОБА_4 подарував їй. Таким чином, у власності ОСОБА_4 залишилось 600,14 кв.м земельної ділянки. На момент укладання договору купівлі-продажу будинку нотаріус не витребувала усі необхідні документи, передбачені статтею 55 Закону України «Про нотаріат», пунктами 60-64 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Згідно з пунктом 1 цього договору купівлі-продажу будинку ОСОБА_2 оплатила продавцеві лише вартість будинку. Вартість земельної ділянки не оплачувалась. Предметом будь-якої іншої цивільно-правової угоди земельна ділянка, на якій розташований будинок не була. За наведених обставин право власності, оренди чи користування до набувача будинку ОСОБА_2 не переходило. Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу будинку, договір купівлі-продажу земельної ділянки не укладався. Будь-яких інших правочинів, щодо земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, між сторонами укладено не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. ОСОБА_2 у 2011 році звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , про визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року. 20 листопада 2012 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області було задоволено позов ОСОБА_2 про визнання дійсним правочину щодо купівлі продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року. Право власності на земельну ділянку було вирішено з померлим власником, її батьком та застосовано закон, який не підлягає застосуванню. Її права спадкоємця порушено, у зв`язку з чим вона звернулась з цим позовом до суду. Звертаючись до суду з позовом про визнання її спадкоємцем, вона посилається на ті обставини та докази, згідно яких земельна ділянка не перейшла у власність до ОСОБА_2 , а входить до складу спадщини після смерті її батька. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Мелітопольського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на земельну ділянку, площею 600 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 , яке виникло на підставі рішення суду, яке набрало законної сили і ніким не скасоване. Також, відмовляючи за безпідставністю у позові, суд першої інстанції зауважив, що позивач фактично оспорювала право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , але з незрозумілих причин звертається з цим позовом до Мелітопольської міської державної нотаріальної контори. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи. Заявник ОСОБА_3 , не погоджуючись з цим рішенням, оскаржила його до апеляційного суду, мотивуючи тим, що при ухваленні рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку, судом було неправильно застосовано норму статті 377 ЦК України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини п`ятої статті 370 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Водночас апеляційним судом було зауважено, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є аналогічні доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , про що свідчить її зміст (а.с. 224-225 т.1), яким суд апеляційної інстанції надав оцінку у постанові від 24 травня 2018 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У серпні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судами при розгляді справи № 2-421/2012 порушені норми матеріального права, зокрема неправильно застосовано статтю 377 ЦК України, оскільки спірна земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу, а отже, увійшла до складу спадкового майна, що залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_4 та спадкоємцем якого є її дочка ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 . Узагальнений виклад позицій інших учасників справи У січні 2019 року від позивача ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому вона зазначила, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, а касаційна скарга - такою, що підлягає задоволенню.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У справі, що переглядається, предметом касаційного оскарження є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою заявником ОСОБА_3 .. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мушта проти України» (пункт 37-38) зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані». Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист, апеляційний перегляд справи здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - ЦПК України. Так згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За правилами пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується (частина друга статті 370 ЦПК України). Згідно з частинами третьою та четвертою статті 370 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Частиною п`ятою статті 370 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Метою встановлення цього правила є надання можливості стороні після розгляду справи в апеляційному порядку оскаржити рішення суду першої інстанції, яким, як вона вважає, порушені її права, а її доводи не були враховані при розгляді апеляційної скарги іншої сторони. Суть апеляційного провадження полягає у перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції, які не набули законної сили, що є способом усунення помилок, допущених судом першої інстанції. Розгляд апеляційної скарги в порядку статті 370 ЦПК України передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). З огляду на викладене, апеляційний суд встановив тотожність висновків, викладених у попередній апеляційній скарзі, постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України. Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням. При цьому, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, суду апеляційної інстанції слід виходити також зі змісту міжнародних зобов`язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та не допускати задоволення апеляційної скарги, поданої згідно зі статтею 370 ЦПК України з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є суттєвими для вирішення конкретного спору. Невідповідність (неповнота) мотивів постанови суду апеляційної інстанції поданій апеляційній скарзі надає апелянту право оскаржити відповідне судове рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції у встановлених законом випадках. При цьому, таке порушення не обмежує іншу особу, яка має право подати апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, просити суд апеляційної інстанції розглянути відповідні мотиви, що їх викладено у апеляційній скарзі первісного апелянта і які не було належно розглянуто судом апеляційної інстанції під час розгляду первісної апеляційної скарги/скарг. Аналогічне правило діє і у тому випадку, якщо судове рішення суду апеляційної інстанції містить опис аргументів первісного скаржника в описовій частині власного судового рішення, але не містить висновків суду апеляційної інстанції як результату судового розгляду таких аргументів. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 910/25520/13. Судами встановлено, що інтереси заявника ОСОБА_3 у цій справі представляла позивач ОСОБА_1 , на підставі відповідної довіреності. До того ж ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Мелітопольської міської державної нотаріальної контори про визнання ОСОБА_5 спадкоємцем майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без розгляду. Підставою для залишення позовних вимог ОСОБА_3 без розгляду, за твердженням її представника ОСОБА_1 стало те, що її права не порушені, а отже не підлягають судовому захистові у обраний нею спосіб, оскільки вона відмовилась від спадщини на користь дочки ОСОБА_1 . Крім того, позивачем, як представником ОСОБА_3 було наголошено, що всі дії від її імені (заявника) позивач вчиняє самостійно на власний розсуд (аудіозапис судового засідання від 09 червня 2017 року). Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є аналогічні доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , про що свідчить її зміст (а.с. 224-225 т.1), яким суд апеляційної інстанції надав оцінку в постанові від 24 травня 2018 року. Зокрема в постанові зазначено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_2 . Після ухвалення цього судового рішення ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду з вимогами про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, позивалася до ОСОБА_2 , Мелітопольської державної нотаріальної контори з вимогами про визнання права власності на землю, про визнання дій нотаріуса неправомірними, змінюючи підстави позову, тощо і за результатами її звернень були прийняті відповідні судові рішення, які набрали законної сили. У відповідності до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян. До того ж доводи касаційної скарги зводяться фактично до незгоди з судовим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року та встановленими ним обставинами. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційної інстанцій - без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко