Постанова КЦС ВС № 314/5019/16-ц

Постанова Іменем України 30 червня 2020 року м. Київ справа № 314/5019/16-ц провадження № 61-43271св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , третя особа за зустрічним позовом - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області, провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року у складі судді Капітонова Є. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кочеткової І. В., Кримської О. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 27 серпня 2008 року між Акціонерним товариством «Індустріально-Експортний Банк», назву якого змінено на ПАТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 552/706916, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит на загальну суму 12 817,07 доларів США зі сплатою 13,2 % річних на умовах, визначених цим договором, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 14 квітня 2009 року № 1 до вказаного договору, яким було продовжено строк користування кредитом по 24 серпня 2018 року. Відповідач зобов`язалася повертати кредит банку щомісячно до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором, а також сплачувати процентну винагороду за користування кредитом. ОСОБА_1 не виконувала належним чином зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 14 червня 2016 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 14 236,87 доларів США, з яких: 7 601,29 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 125,42 доларів США - нараховані проценти; 2 121,79 доларів США - прострочені проценти; 4 388,37 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентної винагороди, що на 14 червня 2016 року становить 109 571,81 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 серпня 2008 року між Акціонерним товариством «Індустріально-Експортний Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 195/2008, за умовами якого поручитель ( ОСОБА_2 ) зобов`язався перед банком відповідати в повному обсязі за зобов`язаннями позичальника ( ОСОБА_1 ), які виникають з умов кредитного договору. Поручитель за вказаним договором несе солідарну відповідальність перед банком на рівні з позичальником. Враховуючи наведене, ПАТ «Креді Агріколь Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 9 848,50 доларів США і пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентної винагороди в сумі 4 388,37 доларів США, що на 14 червня 2016 року за курсом Національного банку України становить 109 571,81 грн. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Креді Агріколь Банк», третя особа - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області, про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що кредитний договір було укладено з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», а кредитні кошти їй було видано всупереч Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила визнати кредитний договір недійсним. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року № 552/706916 в розмірі 9 848,50 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентної винагороди в розмірі 4 388,37 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, в результаті чого в неї утворилася заборгованість. ОСОБА_2 у 2012 році був знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю. Аналіз оспорюваного кредитного договору дає підстави для висновку, що вказаний договір містить всі визначені законом істотні умови для цього виду договорів. У кредитному договорі визначено предмет договору та його розмір, вартість користування кредитом, цілі надання кредиту та порядок погашення заборгованості. Умов договору, які підпадають під визначення несправедливі, судом не встановлено. З огляду на наведене суд дійшов висновку про необґрунтованість зустрічного позову. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року скасовано і ухвалено нову постанову. Позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року № 552/706916 в розмірі 9 848,50 доларів США, з яких: 7 601,29 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 125,42 доларів США - нараховані проценти; 2 121,79 доларів США - прострочені проценти, а також пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентної винагороди в розмірі 109 571,81 грн. Провадження у справі в частині позову ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 закрито. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вирішуючи спір, місцевий суд правильно визначив загальний розмір кредитної заборгованості, однак не навів усіх її складових. Чинне законодавство не передбачає можливості нарахування та стягнення штрафних санкцій в доларах США, тому пеня має обчислюватися і стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні. Відтак, рішення місцевого суду в частині стягнення пені не відповідає вимогам законодавства. Крім того, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 та відсутністю його правонаступників провадження у справі в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором підлягає закриттю. Висновок місцевого суду про необґрунтованість зустрічного позову і відмову в його задоволенні є правильним. Однак матеріали справи не містять даних про належне повідомлення ОСОБА_1 та її представника про судове засідання, призначене на 16 березня 2017 року, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги. 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суди не перевірили належним чином доводів і заперечень сторін, не дослідили належності, допустимості та достовірності кожного доказу, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, внаслідок чого дійшли висновків на основі припущень. Суди помилково вказали про виконання банком своїх зобов`язань щодо надання кредиту в сумі 12 817,07 доларів США, оскільки у платіжному дорученні від 27 серпня 2008 року № 1 і в меморіальному ордері від 27 серпня 2008 року № 1 не зазначено про видачу кредиту в доларах США, а вказано суму - 62 100 грн. При цьому суди не дослідили первинної бухгалтерської документації щодо видачі кредиту, такі документи не були надані банком на вимогу суду. Помилковими є також висновки про необґрунтованість зустрічного позову, оскільки суди безпідставно не встановили обставин на підтвердження факту неукладеності кредитного договору, зокрема про досягнення сторонами цього договору згоди щодо всіх його істотних умов, передбачених статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Вільнянського районного суду Запорізької області та відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії (виконання) рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 березня 2017 року і постанови Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року. 29 жовтня 2018 року справа № 314/5019/16-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та залучено це Товариство як правонаступника ПАТ «Креді Агріколь Банк» до участі в цій справі.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Судами встановлено, що 27 серпня 2008 року між Акціонерним товариством «Індустріально-Експортний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 522/706916, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в сумі 12 817,07 доларів США, зі строком користування кредитом - з 27 серпня 2008 року по 26 серпня 2014 року включно. ОСОБА_1 зобов`язалася повертати кредит банку щомісячно до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором. Згідно з пунктами 1, 2 договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 27 серпня 2008 року № 522/706916, укладеного 14 квітня 2009 року між Акціонерним товариством «Індустріально-Експортний Банк» та ОСОБА_1 , змінено строк користування кредитом - з 27 серпня 2008 року по 24 серпня 2018 року включно. Погоджено, що повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту. За пунктами 1.2, 1.3 кредитного договору від 27 серпня 2008 року № 522/706916 кредит надається Позичальнику на купівлю автомобіля Daewoo Lanos у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтодом» для особистих потреб. Як забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитом, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших платежів. Позичальник в день укладення цього Договору укладає: 1) договір поруки; 2) договір застави, за яким в заставу передається автомобіль марки Daewoo моделі Lanos, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2008. 27 серпня 2008 року між Акціонерним товариством «Індустріально-Експортний Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 195/2008, за яким Поручитель ( ОСОБА_2 ) на добровільних засадах зобов`язався перед банком відповідати в повному обсязі за зобов`язаннями Позичальника ( ОСОБА_1 ), які виникають з умов кредитного договору від 27 серпня 2008 року № 522/706916. Згідно із свідоцтвом про смерть від 14 липня 2011 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору від 27 серпня 2008 року № 522/706916 за користування кредитом Позичальник сплачує процентну винагороду щомісячно, в розмірі 13,2 % річних у валюті кредиту, починаючи з дня списання коштів з рахунку Позичальника, зазначеного у пункті 3.1.1 цього Договору, до моменту повного погашення заборгованості за цим Договором. За пунктами 2.1, 2.4 кредитного договору від 27 серпня 2008 року № 522/706916 надання кредиту здійснюється шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника, з подальшим їх перерахуванням на поточний рахунок продавця № НОМЕР_4 в «Укрексімбанк», МФО 322313. Якщо кредит надано Позичальнику в іноземній валюті, то перерахування грошових коштів в сумі, зазначеній у пункті 1.1 цього Договору, на поточний рахунок продавця здійснюється у гривневому еквіваленті за комерційним курсом Банку, що діяв на момент перерахування. При цьому виконуються такі дії: Позичальник отримує кредит в сумі, зазначеній у пункті 1.1 цього Договору, в готівковій формі шляхом зняття грошових коштів з поточного рахунку через касу Банку; Позичальник одночасно з отриманням суми кредиту в готівковій формі здійснює обмінну операцію іноземної валюти на гривню в Банку за комерційним курсом Банку, що діяв на момент здійснення цієї операції; кредитні кошти у гривневому еквіваленті зараховуються на поточний рахунок Позичальника та в безготівковій формі перераховуються на рахунок продавця. Нарахування процентів за користування кредитом згідно з підпунктом 1.4.1 цього Договору здійснюється з дня списання коштів з рахунку Позичальника, зазначеного у підпункті 3.1.1 цього Договору, до моменту погашення заборгованості за кредитом, щомісяця, за період з «26» числа попереднього місяця по «25» число включно поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом. При розрахунку процентів день надання кредиту включається до розрахунку, а день погашення кредиту - не включається. Згідно з платіжним дорученням від 27 серпня 2008 року № 1 та меморіальним ордером від 27 серпня 2008 року № 1 банк виконав зобов`язання щодо надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 12 817,07 доларів США, що у гривневому еквіваленті на час здійснення операції з перерахування кредитних коштів становило 62 100 грн. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). ОСОБА_1 не виконувала належним чином умов кредитного договору, у зв`язку з чим в неї утворилася заборгованість, яка на 14 червня 2016 року становила 14 236,87 доларів США, з яких: 7 601,25 доларів США - заборгованість за кредитом; 125,42 доларів США - нараховані проценти; 2 121,79 доларів США - прострочені проценти; 4 388,37 доларів США - пеня за несвоєчасність погашення заборгованості за кредитом та процентної винагороди. Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України). Пунктом 5.2 кредитного договору від 27 серпня 2008 року № 522/706916 передбачено, що у разі прострочення Позичальником сплати процентів у терміни, визначені пунктом 2.4 цього Договору, а також прострочення повернення кредиту у терміни, визначені пунктом 1.1, підпунктами 2.7.3, 3.2.3, 3.2.5, 3.2.6, пунктом 6.5 цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діяла в період, за який сплачується пеня (пеня сплачується в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на дату сплати). Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої, четвертої, п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Згідно з частинами другою, п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконувала його умови. Банк надав ОСОБА_1 документи, які передували укладенню кредитного договору, в тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. У додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані ОСОБА_1 , міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Відповідно до частин першої-третьої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Подібні правові норми викладені у статті 12 ЦПК України. Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Правові норми аналогічного змісту наведені у статті 81 ЦПК України. Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Встановивши, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином зобов`язань за кредитним договором в результаті чого в неї утворилася заборгованість, наявність якої вона не спростувала, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість первісного позову, заявленого до неї, та наявність підстав для його задоволення. При цьому, скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення позову банку до ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно виходив з того, що відсутність даних про належне повідомлення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 про судове засідання, призначене на 16 березня 2017 року, в силу вищенаведеного пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 була обґрунтована вказаними обставинами. Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили належним чином доводів і заперечень сторін, не дослідили належності, допустимості та достовірності кожного доказу, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, не заслуговують на увагу, оскільки вони стосуються переоцінки доказів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Аргументи заявника про те, що суди помилково вказали про виконання банком своїх зобов`язань щодо надання кредиту в сумі 12 817,07 доларів США, оскільки у платіжному дорученні та в меморіальному ордері вказана сума у гривневому еквіваленті, також є необґрунтованими, оскільки за умовами оспорюваного кредитного договору перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (для оплати вартості автомобіля) здійснюється у гривневому еквіваленті за комерційним курсом Банку, що діяв на момент перерахування (пункт 2.1 оспорюваного кредитного договору). 62 100 грн (сума вказана у платіжних документах) на час перерахування кредитних коштів було гривневим еквівалентом 12 817,07 доларів США. Крім того, встановивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору, в подальшому виконувала його умови, а банк надав їй необхідні документи, які передували укладенню кредитного договору, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову. Перед підписанням оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 мала право знайомитися з умовами кредитування та будь-якими іншими продуктами, що пропонувалися банком. У випадку ненадання необхідної інформації позичальник мала право вимагати надати таку інформацію у найбільш короткий строк, відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови цього правочину та погодилися з ними. Сторони не висловлювали застережень до договору, підписи заявника в договорі свідчать про її згоду на укладення договору саме на вказаних в ньому умовах. Після укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 прийняла виконання банком зобов`язання щодо видачі кредиту та деякий час добровільно виконувала умови договору. Як на підставу для визнання договору недійсним заявник посилається на недоведення факту надання банком кредиту. При цьому у квітні 2009 року, тобто майже через 7 місяців після укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 уклала з банком договір про внесення змін та доповнень до цього договору, в якому, зокрема узгодила продовження строку користування кредитом. Про недійсність оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 заявила лише у 2016 році, після звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості за цим договором. З огляду на поведінку заявника та встановлені судами обставини відсутні підстави вважати, що сторони оспорюваного договору не узгодили його істотних умов. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору заявник діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні. Вимога заявника про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, так як це рішення правильно скасоване апеляційним судом. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов